Політика нейтралітету низки країн в Європі на тлі війни в Україні недалекоглядна і наївна, – The Economist
Британський тижневик The Economist пише про те, що політика нейтралітету і пацифістські погляди окремих європейських країн після повномасштабного вторгнення Росії в Україну мали б бути переглянутими. Наводимо переклад тексту.
Урядова політика з'являється і зникає, стаючи жертвою тенденцій і мінливої громадської думки. Прихильність Швейцарії до нейтралітету виявилася більш стійкою, ніж у більшості інших країн. Ідея про те, що Швейцарія має триматися якомога далі від іноземних військових втручань, виявилася майже такою ж довговічною, як її альпійські пейзажі. Інші країни скопіювали її.
До повномасштабного вторгнення Росії в України пів дюжини європейських країн називали себе нейтральними. Колись цей підхід мав просвітницький відтінок: доброчесна зовнішня політика добре керованих північних країн. Сьогодні він виглядає безнадійно наївним, якщо не гірше. Деякі країни відмовилися від цієї концепції, тоді як інші продовжують дотримуватися своїх пацифістських поглядів.
Позиція Швейцарії – 20-ої за чисельністю населення країна Європи, де проживає лише 9 мільйонів людей – щодо російсько-української війни в останні тижні набула несподіваної важливості. Прихильність Берна до нейтралітету охоплює відмову від відправлення зброї, виробленої у Швейцарії, в зони бойових дій, а також заборону країнам, які раніше купували швейцарську зброю, реекспортувати її без попереднього узгодження з урядом.
У такому дозволі було відмовлено Іспанії та Німеччині, які хотіли передати швейцарське спорядження та боєприпаси, що є у їхніх арсеналах, щоб допомогти Україні у боротьбі з Росією. Швейцарська впертість була розкритикована тими, хто перебуває на лінії фронту. "Україна розглядає це не як нейтралітет, а як підрив нашої обороноздатності", – написав у Твіттері радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.
Ілюстрація: The Economist/Peter Schrank
Повідомляється, що швейцарці можуть знайти спосіб обійти свої принципи. Це стало б останнім ударом по політиці, яка і так не дуже добре себе зарекомендувала. П'ять інших країн прийняли той чи інший варіант нейтралітету в Європі з різних причин. Фінляндія та Австрія прийняли його, щоб позбутися радянського ярма: проголошення нейтралітету було умовою відновлення їхньої свободи після Другої світової війни. Швеція дотримується нейтралітету вже понад два століття; крихітна Мальта прийняла його у 1980 році, щоб не бути розчавленою суперництвом часів холодної війни. Ірландія, що стоїть осторонь і близька як до США, так і до Британії, дотримується нейтралітету щонайменше з 1930-х років. (Кіпр є почесним членом клубу: він не в НАТО, але тільки тому, що Туреччина заблокувала б його вступ).
Коли на європейському континенті почалася війна, Швеція і Фінляндія подали заявки на вступ до НАТО. Альянс хоче їх прийняти, але їхній вступ мають ратифікувати всі 30 членів НАТО. Автократичний президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган вимагає від Швеції видачі курдських бойовиків, які шукають там притулку. Угода близька до ратифікації, утім, навіть якщо цього не станеться, фіни та шведи вже обрали свій бік. Фінляндія заявила, що разом з іншими союзниками може запропонувати Україні сучасні бойові танки Leopard 2. І Фінляндія, і Швеція підписали угоду про безпеку з Великою Британією й обмірковують можливість підписання такої ж угоди з США.
Фінляндія вже давно намагається дистанціюватися від ідеї нейтралітету, що нагадує про те, як Кремль колись обмежував її зовнішньополітичний вибір. Хоча її "позаблоковість" не була способом економити на обороні. Фінляндія виділяє 2% ВВП на військовий бюджет, відповідно до рекомендацій НАТО, яких останнім часом дотримуються лише одиниці в Альянсі. Це, мабуть, не дивно для країни, яка має 1340 км кордону з Росією.
Швеція витрачає 1,3% ВВП, на рівні з Німеччиною, яку так часто критикують. Мальта, Швейцарія й Австрія до війни виділяли на свої збройні сили менш як 1% ВВП; Ірландія є найскромнішою в ЄС – лише 0,3%.
За винятком скандинавських країн, нейтральний статус-кво, схоже, збережеться без особливих сумнівів. Ірландія пройшла через дипломатичні виверти, щоб проголосити себе "не політично нейтральною, а військово нейтральною". Замість того, щоб відправити в Україну зброю, вона доставила аптечки. Австрія і Швейцарія підтвердили свою відданість доктрині. Обидві країни запропонували свої послуги як організаторів мирних переговорів між Росією та Україною, що є традиційною роллю нейтральних країн. "Австрія була нейтральною, є нейтральною й залишиться нейтральною", – заявив її канцлер Карл Негаммер, пообіцявши збільшити військові витрати. Нейтралітет популярний і закріплений в її конституції.
Швейцарія, зі свого боку, нещодавно переглянула свою доктрину нейтралітету і визнала її прийнятною. Найважливішим внеском цієї країни у протистоянні Росії було дзеркальне відображення санкцій, запроваджених ЄС. Швейцарія ускладнила торгівлю російською нафтою в Женеві й заморозили активи російських олігархів, що зберігаються в Цюриху. Але популісти критикують навіть це як відхід від позаблоковості.
Нейтралітет все більше виглядає як спрощена відповідь на складні геополітичні питання. Безпека Європи виборюється в українських окопах. Будь-яка країна на континенті, яка оголошує себе нейтральною щодо результату, заявляє, що її власна безпека не викликає жодного занепокоєння. Не нейтральні країни обурюються цим. Їхні гармати опосередковано захищають такі країни, як Австрія, які можуть не витрачатися на війну й на додачу похвалитися своєю доброчесністю.
Країни, які оголошують себе нейтральними, можуть змінити свою думку. Конгрес був настільки переконаний, що США має залишатися позаблоковою країною, що проголошував свій нейтралітет у 1935, 1936, 1937 і 1939 роках. Проте до 1941 року США приєдналися до союзників. Навряд чи Швейцарія або Ірландія, які підтримають Україну, зроблять щось подібне. Але приєднання до реального світу було б бажаним рішенням.
