Через відключення світла люди шукають альтернативи, що часто є небезпечними, надто в щільній забудові (ПОГЛЯД)
Економіст Юрій Гайдай пише про деградацію щільної забудови в умовах війни і про потребу врахувати її недоліки під час повоєнної відбудови. Нижче пряма мова.
Сьогодні вранці у шістнадцятиповерхівці на моїй вулиці вибухнув акумулятор, який заряджався. Через відключення е/е люди шукають альтернативи, і вони не завжди безпечні.
Щільна висотна забудова напрягала мене ще з моменту приїзду до Києва. Ще до війни вона здавалася мені крихкою. Крихкою в сенсі антоніма до прикметника "стійка", "resilient". Зокрема тому ми обрали житло в низькій забудові (яку все одно за 7 років оббудували висотками з двох сторін).
Можливість відносного комфорту у великій щільності проживання – недавнє досягнення сучасної цивілізації. Щільна забудова може підтримувати таку величезну кількість населення лише коли всі цивілізаційні механізми працюють, як годинник.
Електроенергія, водопостачання, опалення, каналізація, ліфти, підвіз величезних об'ємів продовольства в місця компактного проживання, інтенсивна транспортна інфраструктура.
Вибий одне коліщатко з цього складного механізму – і здатність високоурбанізованої території підтримувати певну кількість населення деградує на порядок, або й на два. Не треба навіть обстрілів.
На площі, де десяток людей можуть без проблем місяцями задовольняти свої санітарні потреби, 1000 людей приречені на гуманітарну і біологічну катастрофу вже за кілька днів.
Площа, яка може стало давати десятку людей достатньо матеріалу для опалення і води для споживання, тисячею людей буде перетворена на голий пустир за ті ж кілька днів.
Щільна висотна забудова вигідна забудовникам, зручна для компактного розміщення робочої сили і... все. Натомість мінусів дуже багато – для психіки, здоров'я, для місцевих мікроспільнот.
Я всі не описуватиму, але війна дуже випукло підсвітила власне ризики крихкості та швидкої деградації таких територій. А перед тим ковідні обмеження теж добре показали проблеми щільної забудови, недаремно тоді так виріс попит на приватні будинки.
Тому я дуже хочу, щоб у повоєнній відбудові домінувало житло висотою 3-6 поверхів, і щоб не було нічого вище 9. З максимально децентралізованим енергозабезпеченням. Ми не Манхеттен, не Сингапур і не Токіо. У нас багацько площі, яка може забезпечувати комфортне, благополучне і стійке до криз життя.
Росія може швидко сконати в корчах, а може залишатися загрозою десятиліттями. Окрім Росії, є ще кліматичні загрози та низка інших. Тому отримані уроки треба враховувати задля нашої стійкості та безпеки в майбутньому.
