До чого призводять заборони на роботу цивільних журналістів у зоні бойових дій
Як відомо, із 30 серпня цивільним журналістам заборонено працювати на передовій. Про причини цього наказу можна говорити багато, але важливим є результат: українські незалежні ЗМІ перестали видавати інформацію в ефір. Та природа не терпить порожнечі.
Закони жанру суворі – за умов швидкозмінної обстановки фронті оперативність інформації виходить на перше місце, випереджаючи навіть її достовірність.
З погляду військових це неприпустимо. Справді, публікація чутливої інформації, такої як місце розташування частини, фото позицій чи техніки тощо заради збільшення кількості переглядів певного сайту вже не раз і не два призводило до трагічних наслідків - гинули наші бійці, адже ворог міг вдарити прицільно.
Але чи така велика роль саме журналістів? Ворожі фахівці з кібервійн активно моніторять соціальні мережі, нерідко отримуючи свіжу інформацію саме від постів у соцмережах. Є чимало комп’ютерних програм, що дозволяють виявити та прив'язати до місця практично будь-яку локацію, яка потрапила на фотографію, де є помітні будови чи природні об'єкти навіть без горезвісних геотегів.
Після обстрілу рашистами 16 квітня Київського бронетанкового заводу та загибелі людей багато хто звинуватив у цьому журналістів телеканалу 1+1. Напередодні вони видали в ефір сюжет про ремонт бронетехніки і незважаючи на те, що сюжет було зроблено без конкретної прив'язки до місця, у цеха заводу прилетіли ракети.
Подібних випадків вистачає – досить згадати обстріли колон техніки за підсумками моніторингу соцмереж або обстріли інших заводів після інформаційних сюжетів.
Але ї різні етапи війни. Наприклад коли ведуться бойові дії, то від моменту отримання журналістом інформації до публікації в медіа проходить певний час і оперативна обстановка може змінюватися. Натомість публікація з місця боїв у соцмережах може дати ворогу важливі дані. Також мало ймовірно, що нашим військам зашкодить загальна інформація оприлюднена у ЗМІ, наприклад за яким напрямком вже здійснена атака. Адже ворог це вже знає швидше ніж журналісти не кажучи вже про читачів і глядачів медіа.
Натомість – за відсутності достовірної інформації у своїх ЗМІ громадяни починають активно моніторити ворожі.
Перші професійні військові кореспонденти з'явилися під час Кримської війни 1854-1855 років. Росіянин Микола Берг вирушив до Севастополя і писав до часопису у Москві. З англійського боку облогу Севастополя висвітлював кореспондент Вільям Ховард Рассел, який набув великої популярності. Державам які ведть війни необхідна підтримка свого народу, а для цього людей потрібно інформувати про те, що відбувається. Чесне інформування це ще й створення овіри між урядом і громадянами, а вона критично важлива у важких ситуаціях.
А вже під час Російсько-турецької війни 1878 при російській армії було вже більше двох десятків російських та іноземних кореспондентів, а під час російсько-японської війни в маньчжурських арміях побувало 102 російських кореспондента і 38 іноземних. Збільшення кількості російських військових журналістів свідчить про особливу увагу навіть в авторитарній Росія до висвітленню своїх військових дій.
Під час Другої світової війни журналістів на фронтах було вже дуже багато, завдяки чому світ мав більш-менш об’єктивну картину подій.
У війнах другої половини XX століття значення військових кореспондентів значно зросло, оскільки результат війн часто суттєво залежить від суспільної думки країн, що воюють.
Сьогодні, в епоху гібридних воєн, інформаційна компонента є невід'ємною частиною ведення бойових дій на всіх рівнях. Не дарма славнозвісна "Буря в пустелі" велася практично в прямому ефірі - це теж, крім забезпечення підтримки війни в середині США, свого роду тиск на ворога і його деморалізація.
Зараз інформаційну складову враховують при плануванні воєнних операцій – від підготовки та формування громадської думки на певних територіях до цілеспрямованих інформаційно-психологічних спеціальних операцій – тих самих ІПСО, про які не кричить лише лінивий.
На жаль, в Україні інформаційній складовій традиційно приділяється, скажімо так, недостатньо уваги.
Щоденні зведення від Міноборони та Генерального штабу часто малоінформативні та відверто нудні. У той же час маса російських телеграм каналів та сайтів несе свої наративи на нашу аудиторію – з «відосиками», прямою мовою, «аналітикою».
Тому, закривши доступ до зони бойових дій громадянським журналістам – як українським, так і зарубіжним, чиновники фактично зіграли на руку ворогові. Адже споживач інформації і український і західний бачить лише ту картинку яку малюють "російські військові блогери", а насправді російські офіцери.
