Протиповітряний козир в рукаві. Як комбінація радянських і сучасних систем перетворила росіян на «мішені в тирі»
Поєднання систем протиповітряної оборони часів "холодної війни" із сучасною «наплічною» зброєю типу «Стінгерів» перетворює захист українського неба у майже нездоланну перешкоду для російських літаків. Цього тижня в особливостях комбінації розбиралися журналісти The Wall Street Journal. «Тексти» наводять ключові тези статті.
Росія вторглася в Україну в лютому з арсеналом передових винищувачів, бомбардувальників і керованих ракет, але значні бойові втрати за майже місяць боїв викликають питання, чи зможе Москва коли-небудь повністю панувати в небі.
Українські військові використовують батареї протиповітряної оборони радянських часів, з 1980-х років. Українські ППО в основному складаються зі зброї, що залишилася після розпаду Радянського Союзу. Серед обладнання – система великої дальності С-300, яка колись була найпопулярнішою технікою, що надійшла на озброєння СРСР в 1970-х роках. Попри свій вік, вона залишається ефективною, вражаючи цілі на відстані 25 миль або більше, залежно від моделі та конфігурації. Ракетна система «Бук» може досягати повітряних цілей на відстані до 28 миль. В Україні також використовуються системи меншої дії, такі як «Оса», «Стріла» та «Тунгуска», кожна з яких належить до часів холодної війни.
У перші дні війни Росія не змогла придушити наші зенітні батареї ППО. «Це була критична помилка для них. Наблизитися до нашої протиповітряної оборони зараз майже неможливо», – каже військовий аналітик Олег Жданов.
***
Радянські системи ефективно поєднують із сучасними «наплічними» ракетами, які постачають США та інші країни Заходу. Ось як це працює. Українські протиповітряні батареї великої дальності змушують російських пілотів літати нижче, щоб вийти за межі зони їх дії. Але тут на них уже чекають ракети малої дальності з теплонаведенням. У деяких частинах країни російська авіація перетворилась на мішені в тирі для українських військових.
Фото: DIEGO HERRERA/CONTACTO/ZUMA PRESS
Через ефективність такої комбінації росіяни значно зменшили інтенсивність авіанальотів і сконцентрувалися на використанні крилатих і балістичних ракет для нападу на цілі в Україні. Крім того, Москва взялася наносити авіаудари з-за меж дії ППО. Коли літаки завдавали ударів по авіаремонтним об’єктам і військовому навчальному табору на заході Україні, вони робили це у відносній безпеці під час польотів над Чорним морем та із використанням далекобійної зброї.
Ноу-хау українських військових у використанні старого радянського обладнання не залишилося непоміченим західними союзниками. Німеччина та Нідерланди відправили системи протиповітряної оборони Patriot до Словаччини, щоб вивільнити С-300 цієї країни часів Варшавського договору для доставки в Україну. США також надсилають в Україну зенітні системи SA-8 радянських часів, які країна таємно придбала для підтримки ЗСУ.
Є і втрати. За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні, Україна мала 250 систем С-300 до початку війни. Росія заявила, що відтоді знищила 123 українські системи протиповітряної оборони, включаючи С-300 та інші системи. За даними сайту Oryx, що стежить за втратами техніки, Україна втратила 18 зенітно-ракетних систем, а російські війська захопили близько 16 систем малої дальності для стрільби з плеча.
***
Ефективність протиповітряної оборони України також могла підвищитися завдяки новим підходам до ведення бойових дій, через переорієнтацію на стандарти НАТО із відмовою від централізованого командування радянських часів. Нижчі за ієрархією підрозділи отримали можливість самостійно ухвалювати рішення про нанесення тих чи інших ударів.
«Дії цих підрозділів стали швидшими і в кінцевому підсумку ефективнішими», – каже Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генштабу Збройних сил України, який спеціалізується на протиповітряній обороні.
