«Атмосфера сталінського терору» і фальсифікації. Скандал навколо діяльності Музею Голодомору

Вчора мережу сколихнув пост Marko Melnyk. Ця відверта і смілива історія дала поштовх мені також розпочати публічну розмову про ситуацію в Музей Голодомору I Holodomor Museum.

У 2020 році я працювала в музеї десять місяців. Точніше в одному з його відділів — «філіалі» Інститут дослідження Голодомору. Тільки влаштувалася на роботу, як за два дні розпочався перший локдаун, і вийшла я в офіс аж у червні. Сходу мене познайомили з «генералом» — так називали таємничу людину, про яку всі говорили напівпошепки і який, судячи з усього, відігравав велику роль у музеї. Ним виявився Микола Герасименко, який почав свою кар’єру спецслужбовця в радянському КГБ і на початку нульових розслідував горезвісну справу «9 березня». Про нього і його роль у музеї детальніше згадано в дописі Marko Melnyk.

Тож у червні я вийшла в офіс, а у липні директорка музею Олеся Стасюк запропонувала мені посаду заступниці директора Інституту дослідження Голодомору. Оскільки Олеся переконливо говорила палкі патріотичні речі, пропонувала робити паралельно дуже крутий освітній проєкт, я погодилася. Мене тоді, звісно, здивувало, що попередній директор інституту виявився (зі слів Стасюк та деяких колег) дуже великим шкідником, який ледь не розвалив установу, а тодішню в.о. директора перевели через кілька місяців її роботи на посаду наукового співробітника (хоча вона не мала наукового ступеня), і цілком компетентну людину, на думку всього колективу, змусили терміново піти з установи, бо він виявився «непридатним до такої складної роботи» Та й колектив постійно був якимось нашорошеним, мене не покидало відчуття, що щось відбувається не так. Особливо, коли мова заходила за якусь дуже важливу експертизу, про яку навіть вдома було заборонено розповідати. Хоча ми й так нічого про неї не знали. Тож я почала роботу з новими обов’язками та своїм великим паралельним проєктом. І з новою директоркою Марковою С.В.

Час від часу я перетиналася з Миколою Герасименком, але, на щастя, не часто, бо в основному він сидів у приміщенні музею. Але завжди, коли він мене бачив, заводив дивні розмови й постійно повторював, що історики не знають історії, але він нас «научіт». У багатьох питаннях я з ним не погоджувалася і намагалася сперечатися. І бачила, що ця людина фактично керує музеєм, адже всі важливі розмови проводив він, а не директорка музею. А вже з листопада й до кінця грудня почалися події, які змінили мене назавжди. Адже саме тоді я не з книг чи архівних джерел зрозуміла, що таке атмосфера сталінського терору. Тільки уявіть собі на хвилиночку — в музеї Голодомору, у сакральному місці всіх українців, функціонує система психологічного шантажу, наклепів, залякування та інших дико неприємних речей. З доносами, страхом щось сказати чи зробити, «колективною порукою» і оманою тих, хто не має цього помітити. За відповіддю на депутатський запит, який оприлюднив Марко Мельник, з 2015 року до сьогодні з музею Голодомору було звільнено 86 (!) осіб. Але насправді це не повна цифра, якби в музеї дійсно відбулися чесні перевірки, ця цифра була б в рази більшою. Велика частина цих людей були звільнені примусово, перед тим зазнавши жорсткого тиску. Я не стала винятком, звільнятися з музею довелося за допомогою адвоката. Про це розповім згодом детальніше.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ЦІНОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ

Очевидно, що лише в умовах, описаних вище, стало можливо організувати штучно збільшену кількість жертв Голодомору до 10.5 млн жертв. Фальсифікації навколо цієї надважливої тематики є частиною стратегічних завдань Росії в ході гібридної інформаційної війни. Підробки наукових досліджень для штучного збільшення кількості жертв Голодомору та медіакампанія, спрямована на дискредитацію українських науковців — це бомба сповільненої дії проти міжнародного іміджу України. Тому українське суспільство зобов’язане бути консолідованим і не допускати жодних маніпуляцій, що могли б дискредитувати тематику.

У вересні 2021 року з подачі керівництва музею Голодомору вийшла заява про 10,5 млн жертв Голодомору в 1932-1933 роках. Ці цифри спираються на нібито якісне наукове дослідження на основі комплексної судової історико-криміналістичної експертизи.

Що є насправді?

• дві книги, видані на замовлення керівництва музею, в яких міститься результат експертизи. Вони видані під одним ISBN і під однією датою, але з різним змістом. Ця історія містить складний мікс різних порушень і справді жахаючих фактів, в тому числі й не без участі колишнього співробітника КГБ.
• фаховий аналіз науковців тексту цих двох книг, де чітко доведено, що результати експертизи сфальшовані. Цих науковців пробують цькувати й звинувачують їх у «співпраці з Росією» (посилання у коментарях 1-7).
• фільм 10,5 в якому залучені співробітники музею. Фільм знімали люди, які швидше за все були введені в оману, як і дуже багато інших, на жаль. Але ця медіакампанія вже набирає серйозних обертів, в неї залучають українські посольства і навіть церкву. Написаний посібник для вчителів шкіл по цій темі з цифрою 10,5 млн та вже презентований з метою масової розсилки по школах.

У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору (2010 рік) вказано число жертв Голодомору — 3,9 млн. Цифри надані Українським інститутом демографії. Це близько 13% населення тогочасної України. Після цього масштабного та професійного перерахунку, кількості жертв Голодомору не проводилося. І, як бачимо, експертиза 2020 року виявилася фальсифікатом.

Голодомор — одна з найчутливіших тем нашої національної пам’яті. Ми ще не пережили її, не пропрацювали наслідки. Але водночас ми вижили, і в нас не змогли відібрати здатність боротися. Доказом цьому стала відновлена незалежність у 1991-му, Революція Гідності у 2014-му і стійкість на фронті тепер. Але в нас є ще один фронт, на якому відбуваються магістральні битви. Це — одна з них. Максимально важливо зараз не бути осторонь і допомогти сміливцям, які не побоялися подивитися в очі Левіафану. Неможливо перемогти поодинці, цій ситуації потрібен розголос. Мовчання і страх — це один із механізмів Голодомору. Коли ми об’єднуємося, то стаємо сильнішими за будь-які обставини.

Кожен лайк, репост, допис, тег, особиста розповідь — це наша зброя. Національну пам’ять неможливо захистити брехнею. Захистимо ми її лише правдою, це і буде шана кожному закатованому голодом українцю. Вірю в нас.