Вийдіть із «пастки ефективності», чим більше ви зробили, тим більше нових завдань навалилося

Про це йдеться у статті, опублікованій у бізнес-виданні Wall Street Journal (на хвилиночку). Наводимо дещо адаптований переказ.

Є певні форми зайнятості, які захоплюють. Хто б не хотів жити в Бізітауні з книжок 1960-х американського ілюстратора Річарда Скаррі? Коти-продавці та свині-пожежники зайняті. Але вони не перевантажені.

Вони мають упевненість у собі людей (тобто, котів і свиней), яким є чим зайнятись – але й упевненість у тому, що вони легко впораються з завданнями у відведений для цього час. А от ми часто живемо у страху, що не встигнемо.

Дослідження показують, що це почуття існує на всіх щаблях економічної драбини. Якщо ви працюєте на двох зарплатах за мінімалку водночас, аби лише нагодувати дітей – звісно, ви почуватиметеся перевантаженими.

Але й якщо ви багатші, то теж будете перевантажені з причин, які для вас здаватимуться не менш значущими: наприклад, через більший будинок під вищий відсоток іпотеки, або тому що вимоги вашої (звісно, цікавої й добре оплачуваної) роботи суперечать бажанню проводити більше часу з літніми батьками, чи більше часу приділяти повсякденню ваших дітей, чи присвятити життя активізму.

Проблема з тим, аби знайти час на все, що здається важливим, проста – на все часу ніколи не вистачить.

І причина не в тому, що ви ще недостатньо опанували тайм-менеджмент або докладаєте недосить зусиль, або недостатньо рано встаєте чи недосить пізно лягаєте.

Ні. Що більше ви встигаєте, то більше починають змінюватися цілі: здається, що можна (треба) робити ще і ще більше, більше речей є важливими, значущими або й обов'язковими.

Здобудьте собі репутацію людини, яка блискавично швидко виконує завдання – і їх у вас з'явиться ще більше.

Запустіть нарешті власний омріяний малий бізнес-проєкт – і виявиться, що вас уже не задовольняє, що він такий малий.

Придумайте, як проводити досить часу і з дітьми, й за роботою, щоб не почуватися винною ні через одне, ні через інше – й раптом виявиться, що вам треба бути в батьківському комітеті чи приділяти більше часу заняттям фітнесом, аби самій не опуститися за цими дітьми й роботою.

А, і чи не пора нарешті навчитися медитувати?

Загальний принцип, який діє тут, можна назвати "пасткою ефективності".

Ставши більш ефективним, ви не відчуєте, що у вас нарешті стало "досить часу", ви просто створюватиме для себе нові завдання.

Для більшості з нас неможливо уникнути пастки ефективності цілком. Але можна принаймні перестати вважати, що ви розв'яжете виклик зайнятості, впихуючи невпіхуєме (с). Це тільки робить усе ще гіршим. Але як тільки ви перестанете вважати, що одного дня досягнете внутрішнього спокою в майбутньому – стає легшим знайти внутрішній спокій у повсякденні, посеред усіх вимог, оскільки ви більше не будете залежним від думки "колись устигнути все". Як тільки ви перестанете вважати, що можливо уникнути важкого вибору щодо часу – стає легшим робити кращий вибір.

Що ефективнішим ви стаєте, то більше ви стаєте "нескінченним резервуаром очікувань інших людей", як висловився експерт із менеджменту Джим Бенсон.

Коли я був високооплачуваним продуктивним гіком, саме цей аспект усього сценарію турбував мене найбільше. Попри те, що я вважав себе людиною, яка виконує завдання – ставало дедалі більш болюче очевидним, що найстаранніше я виконував неважливі завдання, тоді як важливі відкладались або назавжди, або доки дедлайн не змушував мене виконувати їх посередньо й зі стресом.

Імейл з айті-департаменту про важливість регулярної зміни паролю змушував мене одразу це робити – хоча треба було ігнорувати його. (Ключ: якщо в назві листа є слова "ПРОЧИТАЙТЕ", це ознака, що його не варто читати). Водночас довгий лист від давнього друга, який зараз живе в Делі, залишався нечитаним, бо я казав собі, що тут потрібно зосередитись, а значить, я мав чекати, поки не з'явиться багато часу. Й тим часом маленькі, але нагальні завдання забирали мою увагу.

Тож як ефективний робітник я розгрібав свої завдання за списком, розчищаючи час від менших речей. І потім виявляв, що займався цим цілий день, а тим часом нові малі термінові справи нагромаджувалися знову. Я так і не відповів на листа друга з Делі.

Так можна змарнувати роки, відкладаючи саме ті справи, які для тебе найважливіші. Натомість, як я поступово почав розуміти, потрібна не контрпродуктивна стратегія збільшення ефективності, а якраз готовність поступитися лавині.

Підходити до своїх днів таким чином означає не розгрібати, а відмовлятися розгрібати – зосереджуючись на справді значущому, змирившись із тим, що тека з завданнями заповнюється, імейли лишаються без відповідей, а тисяча й одне маленьке завдання не виконані.

Часом ви таки вирішуватимете натиснути на себе та упхати в день більше, коли цього вимагають обставити. Проте це не буде вашим способом дій за замовчанням, бо ви не матимете ілюзій стосовно виконання за день усього, що треба виконати.

Є ще один, особливо віроломний спосіб, у який квест збільшення ефективності спотворює наші стосунки з часом: спокуса зручністю. Цілі індустрії процвітають на обіцянках допомогти нам упоратись із запаморочливою кількістю завдань шляхом прискорення нудних повсякденних справ. Але результат – іронія цього вже не має дивувати – полягає в тому, що життя стає гіршої якості. Звільнення часу для роботи виливається в більшій кількості роботи, оскільки звільнений час заповнюється новими справами, які ви, як відчуваєте, зобов'язані зробити. Намагаючись вивільнити час від одноманітного, ми випадково зрештою знищуємо саме ті речі, які цінували, не усвідомлюючи цього.

Ось як це працює. Наприклад, Uber "звільняє" нас від необхідності знайти номер місцевого таксі й подзвонити. Apple Pay "звільняє" нас від необхідності лізти в гаманець та й знімати фізичні гроші з банкоматів. Служба доставки продуктів "звільняє" нас від необхідності розмовляти з живими касирами чи офіціантами (так було сказано у справжній рекламі служби Seamless у США).

Звісно, все виходить більш невимушено – але часто саме живий досвід був частиною нашого життя, спілкування з цими людьми було важливим для нашого душевного здоров'я. Спілкуючись із касиром, ти спілкувався з сусідом, лояльність одній місцевій фірмі таксі була однією з тих делікатних соціальних ниток, які помножені багаторазово, складали тканину спільноти.

Взаємодія з жінкою, що працює в кафе на виніс поблизу, могла здаватися незначущою, проте вона створювала район, у якому люди все ще розмовляють одні з одними й самотність технологічного світу не була повною.

Іншими словами, зручність спрощує життя, але не обов'язково його покращує.

Візьміть служби, які дозволяють обрати й відправити вітання з днем народження, не торкаючись фізично листівки. Як відправник, так і отримувач розуміють, що це поганий замінник вибору картки в магазині, де це забирало бодай кілька хвилин, та писання власним почерком, власною рукою побажань, а потім треба було пам'ятати про те, щоб узяти листівку з собою й укинути її до поштової скриньки – всі ці зусилля (іншим словом, незручність) і робили привітання більш цінним. Автоматизуючи процес, ти робиш його беззмістовним. Порівняйте також, наприклад, радість від листівки з-за кордону в поштовій скриньці з почуттями від отримання імейлу чи меседжу з гіфкою.

Є також побічні ефекти. Коли ти можеш купити квиток на концерт з телефона – чекання в черзі на виборах здається зайвим. І ти не йдеш на вибори.

Зручність і ефективність колонізують повсякдення, й речі, які залишаються незручними, починають дратувати. Але спробуйте відмовитися від смартфона, пришліть листа замість імейла – й люди дедалі частіше поставлять під сумнів ваш здоровий глузд.

Я роками безрезультатно намагався досягти контролю над своїм часом. Я витратив багато годин, а також грошей на спеціальні нотатники та кольорові маркери, вірячи, що якщо я лише знайду правильну систему тайм-менеджменту й вибудують правильні звички, то зможу перемогти час раз і назавжди.

Одного разу я намагався ділити день на п'ятнадцятихвилинні блоки. Іншого за допомогою кухонного таймера виставляв двадцятип'ятихвилинні відрізки для конкретних завдань – із п'ятихвилинними перервами (цей підхід має офіційну назву "Техніка помідору" й культ прихильників). Я ділив списки на пріоритети А, Б та В, я намагався "визначати цілі" відповідно до "ключових цінностей".

І я ставав дедалі нещасливішим і перебував у дедалі більшому стресі. Пригадую, одного ранку я сидів на лавці у Брукліні біля свого дому й переживав про кількість невиконаних завдань – і раптом зрозумів, що я ніколи не стану досить ефективним, дисциплінованим і швидким для того, щоб відчути, що я все встигаю й більше не повинен переживати.

Як не дивно, це принесло мені певний душевний спокій.

Зрештою, усвідомивши, що ти прагнув недосяжного, ти значно менше звинувачуєш себе за те, що не досяг того, чого прагнув. Що більше ти намагаєшся досягти повного контролю та свободи від неминучих обмежень людського існування – то більш порожнім і сповненим поразок стає життя.

Зате чим більше ти усвідомлюєш самі факти обмежень і працюєш із ними, а не проти них – тим продуктивнішим (не плутати з ефективним), тим більш значущим і сповненим радості стає життя.

Не думаю, що почуття неспокою колись остаточно зникне. Видно, навіть наша здатність приймати свої обмеження є обмеженою.

Однак я думаю, що жодна техніка тайм-менеджменту і близько не підходить до простого прийняття справжнього стану справ.

щастя робота бізнес суспільство психологія Життя книги