Ковідні замальовки. Три історії, побачені під кисневим концентратором
Один із наших авторів тяжко хворів на коронавірус і потрапив у лікарню, а після виписки написав кілька коротких історій. Він відмовився публікувати їх під своїм іменем, бо не хоче асоціюватися з хворобою.
Восьма лікарня, Київ.
Палата на шістьох. Звичайна, без підведеного кисню. У трьох хворих працюють кисневі концентратори. Переробляють до 20 літрів кисню на хвилину з повітря навколо. Викидають у навколишній простір усе, що не переробили.
А нормально провітрити в палаті неможливо. Не тому, що зима і всі із запаленням легень, а тому, що всі ручки з вікон всередині зняті.
А зняті тому, що у жовтні хворий на ковід викинувся насмерть із сусіднього вікна. І це дуже важливо – запобігти ковідним самогубствам.
Просто психіатрів немає, а слюсар, щоб зняти ручки – є.
А те, що без повітря в палаті у тих, хто без апаратів, сатурація падає, не проблема – як впаде критично, можна буде й їм концентратори під'єднати.
Якщо, звісно, єдина на палату розетка, яка щодня димиться, таки не згорить.
Ковідна палата.
Лежачий хворий з концентратором кисню просить погукати нянечку, щоб принесла судно на «по-великому». Вся палата стукає в стіну.
Нянечка приходить без судна, його в неї зараз немає. Вона втомлена і роздратована, одна на кілька палат.
Аби хворий сам сходив у туалет, жінка притягує каталку. Пацієнт лягає на неї.
За кілька хвилин нянечка кричить із туалету, щоб ходячі чоловіки допомогли. Хворий вже мертвий впав з унітазу. Тромб. Ніхто не винний. Доля.
Літня людина. Перед реанімацією встигає лише сказати, що тиждень щодня просив у сімейної лікарки, щоб лягти в лікарню, і відчуває, що вже запізно.
Помирає в реанімації за кілька годин.
