«Російська політика в Чорноморському регіоні: загрози й виклики для України», – доповідь НІСД
Національний інститут стратегічних досліджень підготував аналітичну доповідь, ми вибрали найцікавіше:
Про зловживання Росією «військовими навчаннями»:
«Для тиску на держави Чорноморського регіону Росія використовує прогалини міжнародного морського права. Так, у серпні 2019 року РФ перекрила п’ять районів Чорного моря, які сукупно склали понад чверть його загальної площі, під приводом «заходів бойової підготовки» та «небезпеки плавання». У такий спосіб було перекрито, майже заблоковано звичні й рекомендовані міжнародні морські судноплавні шляхи до Болгарії, Грузії, Румунії і України. Того ж року, перед початком навчань Sea Breeze 2019, Росія міжнародним приписом перекрила район, де мала розташовуватися одна з локацій міжнародних навчань».
Про деякі інструменти політичного впливу на Туреччину:
«Вагомим і багатоаспектним напрямом дій Росії є зв’язки з курдським національним рухом, який загрожує територіальній цілісності Туреччини та є для неї ключовою безпековою загрозою. Після того, як США восени 2019 р. фактично не підтримали сирійських курдів під час турецької воєнної операції «Джерело миру», курди, природно, розглядають РФ як партнера. Їх орієнтація на Москву зумовлена також історичним чинником (підтримка курдів СРСР під час Холодної війни) та сучасною роллю РФ у Сирії. Отже, за потреби Росія може вдатися до активної підтримки курдського руху (зокрема, через надання зброї та фінансування) і таким чином ускладнити для Туреччини воєнну ситуацію – не лише поблизу південних кордонів, а й усередині країни. Москва також підтримує певні зорієнтовані на розвиток російсько-турецького партнерства політичні сили всередині Туреччини. Ідеологічним підґрунтям цієї підтримки є концепція євразійства, яку Росія останнім часом просуває як ідеологічну альтернативу «ліберальному» євроатлантизму й яка через суперечності із США та ЄС об’єктивно становить інтерес для турецької сторони. Проте успіхи такої діяльності є обмеженими».
Про «незалежність» Абхазії і Південної Осетії:
«Сутність укладених із самопроголошеною владою Абхазії та Південної Осетії домовленостей дозволяє говорити про де факто тотальний контроль Росії над цими регіонами Грузії, попри формальне визнання Москвою їх незалежності. Місцеві військові підрозділи фактично інтегровані в російські військові структури. Економіка цих регіонів повністю залежить від російської допомоги, розвитком їх ньої інфраструктури опікується російське Міністерство регіонального розвитку. Компанія «Роснєфть» розробляє родовища на континентальному шельфі поблизу узбережжя Абхазії (позбавляючи Грузію значної частини її нафтових запасів)».
Про військовий аспект відповіді України на виклик:
«Розвиток сучасних технологій, що сприяють відносному здешевленню військової продукції та дозволяють збільшувати дальність і точність систем ураження, відкриває можливість для України забезпечити стримування в Чорному і Азовському морях, не володіючи сумірним з російським потенціалом. Відповіддю України має стати створення аналогічних російським власних зон заборони і обмеження доступу (A2/AD). Основою таких зон буде ударне ракетне озброєння наземного і морського базування, системи аналізу надводної і повітряної обстановки. З цією метою Україна визначає одним із пріоритетів переозброєння ЗСУ розгортання протягом найближчих 5-10 років протикорабельних крилатих ракет типу «Нептун» наземного базування».
