Лікарняні ліжко-місця, інститути-клони і втрачені мільярди: як витрачає державні кошти Академія наук (РОЗСЛІДУВАННЯ)

Лікарня для вчених

— А вам що треба? — замість привітання у віконці поліклінічної реєстратури — до болю знайомий роздратований вираз обличчя жінки за п’ятдесят у білому халаті.

— Підкажіть, чи може мій дідусь обслуговуватися у цій поліклініці? Він — вчений, але не з Академії наук.

— Звичайно, може. Навіть ви можете. Платите благодійний внесок 200 гривень, і ви — наш клієнт. Ну, і з кожним лікарем окремо будете розраховуватися. Скільки грошей лікарі візьмуть — це вже з ними домовляйтеся.

— А 200 гривень — це одноразово? — я вже мовчу про те, що вимагання грошей — протизаконне.

— Ви що, вчора народилися? Це на рік! Це ж вам не державний заклад! — на крик працівниці прибігла її помічниця і морально підтримала таким самим глузливим поглядом в мій бік.

— Не державний? А який же? І платити хіба обов’язково?

— Слухайте, запитайте у дирекції. П’ятий поверх. Ліфти — он там.

Центр інноваційних технологій. Він же — лікарня і поліклініка.

Я блукаю у запорошених будівельним пилом коридорах Лікарні для вчених Національної Академії наук України. Нещодавно її перейменували у Центр інноваційних медичних технологій НАНУ. В Академії його називають «сучасним медичним центром світового рівня з органічним поєднанням функцій науково-дослідної та практичної установи».

Щоб Центр виглядав пристойно, НАНУ вклала мільйонні кошти у ремонт — і тепер половина коридорів та палат мають охайний вигляд, як у голівудських фільмах. Тут хворих пацієнтів радо приймають терапевт, гінеколог і невропатолог… Біля кабінетів — традиційні черги, бо щодня Центр відвідує більше тисячі пацієнтів.

Фрагмент фінансового звіту Лікарні для вчених: план із відвідувань виконали і перевиконали

Правда, обійшовши 12 поверхів стаціонару та поліклініки, можна з легкістю забути про те, що головним пріоритетом Центру є проведення наукових досліджень. Де знаходяться наукові відділи — мені не зміг пояснити жоден із десятка медичних працівників, до яких я зверталася. Стомлені медсестри виявилися неговіркими — стаціонар розрахований на 400 ліжок, і майже всі вони зайняті хворими.

І навіть за версією заступника директора Центру з наукової роботи Олександра Перехрестенка, приблизно 70% його діяльності — це лікування пацієнтів, а не наукова робота.

Сам Перехрестенко похизуватися науковими здобутками світового рівня не може — він має нульовий індекс Гірша. Втім, тут він такий не один: такий самий (нульовий?) авторитет у науковій спільноті має більшість його колег. За даними наукометричної бази Scopus, 17 кандидатів та докторів наук Центру мають h-index «0». А четверо науковців взагалі не мають наукового ступеня.

А директор Центру — доктор медичних наук  Іван Тодуров — навіть у співавторстві із 93 авторами має індекс Гірша «2». Втім, на офіційному сайті установи Тодурова та його Вчену раду називають «провідними науковцями, що мають беззаперечний заслужений авторитет в Україні та світі».

— За яким принципом ви підбирали кадри для вашого Центру? Це ж мають бути науковці світового рівня, — цікавлюся у Перехрестенка, бо логічно пояснити такий підбір науковців важко.

— Хороших науковців не так уже й просто заманити до нас працювати. З нашими зарплатами. Ось в такому стані мені дістався Центр. Хіба можна займатися наукою в таких умовах? — виправдовується він, демонструючи мені розбитий унітаз у вбиральні, до якої ще не добралися будівельники.

— До речі, без особливого розпорядження Президії (керівний орган НАНУ — Ред.) фотографувати туалет не можна.

— А коли ремонт закінчиться, ви не в курсі? — як і мільйони українців, я дуже хочу якомога швидше порадіти за високі досягнення вітчизняних вчених. А, за логікою науковця, ефективно працювати Центр зможе лише після того, як у всіх кабінетах засяє керамічна плитка.

— Не знаю.

Ремонт у розпалі

— Можливо, є сенс відокремити Центр інноваційних медичних досліджень від лікарняних та поліклінічних функцій? Наприклад, передати лікарню та поліклініку під егіду Міністерства охорони здоров’я, а Центр залишити під крилом Академії?

— Це недоцільно. Ми працюємо так, як нам говорить світова практика, — відрізав Перехрестенко.

Неправильні пріоритети

Щоб гроші витрачалися більш ефективно, у 2016 році Академія наук почала процес «оптимізації мережі установ та чисельності їх працівників». В результаті ліквідували 16 наукових інститутів. Але штат Президії майже не постраждав — його скоротили всього на два десятки одиниць.

Зараз будь-який науково-дослідний  інститут НАНУ може позаздрити бюджету, який витрачає Президія. Наприклад, у 2016 році на діяльність Президії було витрачено понад 62 мільйони гривень. Майже такий самий річний бюджет тоді мали п’ять (!) інститутів НАНУ, разом взяті:  Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка, Інститут історії, Інститут загальної та неорганічної хімії, Інститут чорної металургії ім. З. І. Некрасова та Інститут біології клітини.

А якщо порівняти річний бюджет Президії із річним бюджетом грантів на наукові дослідження, то стають більш зрозумілими реальні пріоритети керівництва Академії.

Наприклад, у 2018 році НАН України профінансувала 165 науково-дослідних робіт молодих учених в рамках конкурсів грантів. На ці проекти Академія сумарно витратила всього 17,7 мільйони гривень — це втричі менше, ніж сума, яка щороку витрачається на утримання Президії.

Так само керівництво Академії ніколи не економило і на утриманні ліжко-місць у Лікарні для вчених.

ТЕКСТИ проаналізували фінансові звіти Лікарні для вчених із 2010-го по 2017-й рік — до моменту формального її перетворення на Центр інноваційних медичних технологій. За цей період на лікування пацієнтів із бюджету НАНУ пішло понад 265 мільйонів гривень.

Чи значна це сума в рамках діяльності Академії? Проаналізуємо на конкретному прикладі.

У 2011 році НАНУ проводила конкурс грантів на проведення наукових досліджень серед молодих вчених. Розмір гранту в середньому становив 10 тисяч гривень.

І якби бюджет Лікарні для вчених 2011 року витратили на гранти для молодих науковців, то фінансування отримали б 30 млн 812 тис. грн.: 10 тис. грн. = 3081 наукове дослідження. Для порівняння: в 2011 році Академія виділила кошти на проведення лише ста досліджень.

Попри це, із року в рік бюджет Лікарні для вчених значно перевищує бюджети установ, які займаються виключно науковими дослідженнями.

Клони і статисти

Щороку Академія наук отримує із державного бюджету мільярди гривень. Ці гроші між сотнями наукових установ розподіляє Президія. Розподіл цих коштів мав би відбуватися абсолютно прозоро та зрозуміло. Але як наукова спільнота може оцінити фінансову грамотність керівництва, якщо Академія ніде не публікує свої фінансові звіти?

ТЕКСТИ протягом кількох місяців знайомилися із фінансовою звітністю інститутів у паперовому вигляді в бухгалтерії Президії НАНУ. Щоб проаналізувати весь масив даних, ми фотографували ці звіти, а потім залучали детективів Wiki Investigate, щоб занести потрібні дані до електронних таблиць.

В принципі, цю роботу міг би зробити хтось із численних співробітників самої Президії. Тим паче, що інформатизацією діяльності Академії займається окрема установа — Центр практичної інформатики НАНУ. На офіційному сайті Академії є перелік наукових напрямків, якими займається ця установа. Наприклад, «запровадженням сучасних хмарних технологій із формування і використання у цифровому форматі корпоративних знань та засобів співпраці і об’єднаних комунікацій».

Але й тут не планують займатися оцифруванням фінансових звітів Академії. Причина проста — деякі цифри можуть розповісти набагато більше, ніж нудні багатогодинні монологи академіків про нестачу грошей:

— Чи буде ваш Центр займатися оцифруванням паперових фінансових звітів установ Академії наук? — запитала я у заступника директора Центру прикладної інформатики з наукової роботи Ірини Шевцової.

— Ні, у нас таких планів немає.

— Поясніть, чим ваш Центр відрізняється від інших інститутів, де проводять наукові дослідження у галузі інформатики?

— Чому це ви у мене запитуєте? Це ви краще у нашого директора Платонова запитайте.

— Запитую у вас, бо ви — заступник директора з наукової роботи. І як ніхто, маєте розуміти, які наукові дослідження виконує Центр.

— Із такими питаннями — краще до директора.

Виявляється, у Центрі практичної (!) інформатики немає навіть свого офіційного сайту. Ірина Шевцова здивовано запитала, для чого він взагалі потрібен?

2016-й рік. Обговорення роботи офіційного сайту НАНУ перетворилося на офіційний захід (Фото: nas.gov.ua)

До слова, у Центру практичної інформатики НАНУ є брат-близнюк — Науково-учбовий центр прикладної інформатики. Відмінності між прикладною та практичною інформатикою — немає. Бо «прикладний» та «практичний» — це слова-синоніми. Також в НАНУ є  Інститут кібернетики — який також займається «вирішенням прикладних проблем інформатики».

Тож заплутатися дуже просто.

А якщо розібратися у структурі деяких інститутів глибше, то запитань виникає ще більше. Наприклад, Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору виконує ті самі завдання, що й інші установи Академії:

Тут є науковий Відділ фізичного і математичного моделювання (хоча в НАНУ є Інститут математики і Центр математичного моделювання Інституту прикладних проблем механіки і математики).

Також працює Відділ інформаційних та комунікаційних технологій (і в той же час функціонує Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем).

А ще є Відділ прикладної інформатики (себто, ще один близнюк Центру практичної інформатики) та Відділ досліджень навколишнього середовища (попри те, що є цілий Інститут проблем природокористування та екології НАН України).

Президія Національної Академії наук України

Чи налаштоване нинішнє керівництво Академії на рішучі реформи стосовно перегляду структури НАНУ, можуть розповісти сухі цифри. В середньому директор наукового інституту НАНУ перебуває на керівній посаді 20 років. А члени Президії — це дідусі, більшості з яких далеко за сімдесят. Їхній «бойовий настрій» пошепки охарактеризував 80-річний академік: «Я не хочу нічого міняти. Сиджу собі тихо — щоб крісло не забрали. Не піду, поки ноги не протягну — у мене внучка підростає».

Космічні площі та мізерний бюджет

Зараз у розпорядженні Академії наук знаходиться понад 3,4 мільйони квадратних метри площі. Це понад п’ять тисяч будівель та заповідні території, ботанічні сади і дендропарки. І всю цю територію постійно потрібно доглядати. Читай — стежити за порядком, ремонтувати, оплачувати комунальні послуги.

Кабінет в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського НАНУ давно не використовується за призначенням

«Я як бізнесмен не можу утримувати сотні тисяч квадратних метрів на порожні зруйновані цехи. А Академія може, — каже доктор фізико-математичних наук Інституту фізики Олександр Габович. — Треба проводити аудит, треба після аудиту вирішити питання, як керувати наукою. Але аудит потрібен в усіх інших академіях та університетах».

Керівництво НАНУ також визнає — бюджет інститутів не витримує такого фінансового навантаження. В результаті приміщення лабораторій потроху перетворюються на декорації для фільмів про постапокаліпсис.

Потрісканими стінами, гнилою підлогою та грибком науковців Академії уже давно не здивуєш.

Значна частина приміщень (точних даних про площі у публічному доступі немає) роками не використовується. Але директори інститутів так і не навчилися грамотно розпоряджатися наявними площами. Станом на 1 січня 2019 року в оренду здавалося лише 9% площі — так Академія заробила 230,9 мільйонів гривень. Але потім лише крихітна частина отриманого доходу (16,85 млн грн.) пішла на ремонт будівель.

Крізь щілини на вікнах та стінах наукових установ взимку пробивається лютий холод. Грошей не вистачає і на оплату теплопостачання — тому вчені змушені працювати в своїх лабораторіях у куртках і шапках. Інколи керівництво інститутів іде на милість і дозволяє їм працювати вдома — бо так тепліше, і менший ризик застудитися.

Такий стан речей триває десятиліттями. Зараз в архівах Президії ховаються звіти аудиторів, які рясніють систематичними зловживаннями через використання площ інститутів в інтересах сторонніх осіб та зі збитками для Академії.

Ще в 2011 році Контрольно-ревізійне управління провело перевірку господарської діяльності НАНУ за 2007—2010 роки. В ході ревізії перевіряльники виявили порушень фінансово-бюджетної дисципліни на 10 мільярдів 200 мільйонів гривень.

«Організації Академії, маючи державне майно в оперативному управлінні, передавало його до статутних фондів комерційних структур недержавної форми власності, що створювало умови до його втрат», — констатували аудитори.

Наприклад, ДП «Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій НАНУ» уклало договір із ТОВ «Берилл» про спільну діяльність. Завод дав право користуватися своєю базою відпочинку, а ТОВ «Берилл» «організовував» відпочинок. В результаті за 2007-2010 роки завод отримав від такої співпраці лише 82 тис. грн. доходу.

А Інститут технічної теплофізики безоплатно передав 1400 кв. м. площі у статутний фонд ЗАТ «Дослідне конструкторсько-технологічне бюро теплоенергетичного приладобудування». За підрахунками КРУ, від здачі цих площ в оренду інститут отримав би як мінімум 141 тис. грн. доходу, але натомість заробив за три роки лише 8 тисяч гривень дивідендів.

Також є випадки, коли інститути втрачають свої приміщення назавжди. Наприклад, Інститут сорбції та проблем ендоекології незаконно передав на користь ТОВ «Еколан» частину лабораторно-технологічного корпусу інституту площею 1100 кв. м. В результаті — держава втратила майно вартістю 2,3 млн грн.

Заслухавши шокуючі висновки КРУ, Бюро Президії зазначило, що «проведений аудит сприятиме зміцненню фінансової дисципліни». Але змінити ситуацію докорінно НАНУ так і не вдалося — про це свідчать результати перевірок у пізніші періоди.

Та схоже на те, що будь-якою ціною міцно триматися за площі — це непохитна позиція НАНУ. У 2019 році Анадемія навіть пропонувала на законодавчому рівні заборонити приватизовувати свої об’єкти нерухомості. Втім, депутати ці побажання в профільному законопроекті не врахували.

Прилад для отримання грошей

Квантові хіміки Інституту хімії поверхні ім. О. О. Чуйка багато років мріють про суперкомп’ютер, щоб проводити наукові дослідження не гірше за іноземних колег.

 — Коли в тебе круте обладнання, ти можеш конкурувати із європейськими науковцями і вигравати міжнародні гранти, — аргументує Андрій.

— Одна задача на нашому комп’ютері півтора місяці рахується, — аналізує вголос його колега Марія. — А якщо світло вимкнуть, то все полетить.

Сидиш і молишся, щоб усе було добре. А на суперкомп’ютерах це займає хвилини. Але в нас немає такого обладнання. Працюємо з тим, що є!

Науковці бояться піти до директора і просити про нове обладнання: «Я сам не піду. Хто я для директора?! — емоційно каже квантовий хімік Євген. — От 81-річний старший науковий співробітник Куц — його друг. А мене секретарка годує фразочками: «Он занят». І так півдня не можна зайти до директора в кабінет».

Подібні розмови звучать чи не в кожному інституті НАНУ.

Уряд вимагає від Академії наук наукових розробок світового рівня, які як не сьогодні, то завтра можна втілити у життя. Натомість керівництво НАНУ переконує, що без сучасного обладнання виконувати висококласні дослідження просто неможливо.

«Застарілість матеріально-технічної бази залишається однією з головних причин, яка не сприяє науковцям Академії отримувати наукові результати світового рівня, — рік за роком виправдовується віце-президент НАН України Анатолій Загородній. — За даними статистичних звітів, більше 75% наукового обладнання і приладів експлуатуються вже понад 20—25 років».

Маючи під своїм крилом 193 наукових установи, у 2018 році НАНУ спромоглася відремонтувати лише 65 приладів. Тобто, в середньому, за рік в кожному третьому інституті відремонтували по одному приладу. А таких приладів в одній науковій установі можуть бути сотні.

Ось чому поява новітнього обладнання завжди презентується Президією як подія вселенського масштабу. Наприклад, у 2004 році сам президент Академії наук Борис Патон прийшов подивитися на новеньку установку INSTRON 8802 для проведення експериментальних досліджень в Інституті проблем міцності.

Відкриття Центру колективного користування випробувальною машиною INSTRON 8802 в Інституті проблем міцності iм. Г. С. Писаренка НАН України

«Машина використовується для вирішення задач оцінки опору навантаженню деталей автомобільної та сільгосптехніки, залізничного транспорту, магістральних трубопроводів, побутової техніки», — гордо заявляли науковці.

Якщо ж копнути глибше, то радість від цієї події вмить зникає.

Познайомившись із фінансовою документацією, виявилося, що інститут купив цю чудову установку в півтора рази дорожче, ніж пропонував сам продавець – чеська компанія «Leco». У комерційній пропозиції  «Leco» бачимо суму «317 тисяч 311 євро» — це близько 2,5 млн грн. Та у травні 2008-го року інститут прозвітував, що вартість купленої ним установки оцінюється в… 4 мільйони гривень.

Вартість установки у комерційній пропозиції «Leco»

Балансова вартість установки INSTRON у 2008 році

Тобто виходить, що інститут за державні кошти придбав установку в півтора рази дорожче, ніж запропонував продавець.

Так зазвичай працюють корупційні схеми, побудовані на відкатах. Принцип такий: компанія пропонує директору купити, приміром, калькулятор, за 100 гривень. Директора ціна влаштовує, але він хоче заробити на цій операції. Тому просить продавця вказати у накладній ціну не 100, а 120 гривень. Так продавець отримує своїх 100 гривень, а різницю – 20 гривень – директор кладе собі до кишені.

До речі, Інститут проблем міцності і зараз продовжує співпрацювати з людьми, дотичними до компанії «Leco».

У вересні 2018-го року інститут купував обладнання для установки «Інстрон» у київської компанії ТОВ «Лем Україна». За дивним збігом обставин, цю фірму створили всього за кілька місяців до офіційного проведення тендера. А ще дивніше те, що очолив її Андрій Антонов – який за сумісництвом є офіційним представником «Leco» в Україні.

Для чого створювати фіктивну українську фірму, якщо можна працювати з міжнародною компанією? Бо так простіше домовлятися.

Гроші — у прірву

Корупційні схеми та фінансові зловживання найкомфортніше реалізовувати в умовах дефіциту інформації. Якщо Міністерство освіти і науки не розуміє, що відбувається в Академії наук, ввести уряд в оману дуже просто.

Аудитори КРУ зафіксували — ще в 2010 році кожна друга установа НАНУ працювала без фінансових планів, бо не мало жодних замовлень на наступний рік. При цьому, 46 підприємств, що надали звіти, не виконали план з отримання прибутку.

«Підприємства НАНУ виконують досить малий обсяг робіт (або взагалі не виконують) за тематикою Академії, а існують лише за рахунок надання послуг стороннім організаціям, надання в оренду приміщень тощо», — підсумували перевіряючі.

Щоб хоч якось виправити ситуацію, Академія почала працювати над програмою інформатизації своєї діяльності. Ученим поставили завдання впровадити інформаційні технології в робочий процес інститутів, щоб фінансові рішення тут приймалися більш обґрунтовано.

Також в 2011 році Президія створила Комісію з вивчення продуктивних сил НАНУ – «з метою забезпечення координації та поглиблення комплексних міждисциплінарних досліджень з проблем розвитку продуктивних сил України».

Через чотири роки академіки Андрій Загородній та Пилип Андон привітали одне одного із успішно виконаною роботою вартістю в 10 мільйонів гривень: «В інтересах Президії НАНУ розроблено і впроваджено технології для підтримки фінансово-економічної діяльності щодо планування і використання бюджетних коштів, накопичення та консолідації цих даних, отримання аналітичних звітів на їх основі; збору, збереженню та аналізу даних про наукові програми і науково-дослідні роботи».

Здавалося, що все чудово, аж поки у 2016 році Рахункова палата України не озброїлась калькулятором, та не почала рахувати, який економічний ефект мають установи Академії наук.

Перевіряючі проаналізували звіти НАНУ за двома напрямками наукових досліджень, результати яких повинні мати практичне застосування: «інформатика та кібернетика» та «електроніка, радіотехніка та телекомунікації». З’ясувалося, що лише 19 із 68-ти розробок впроваджені в галузі економіки. Решта розробок так і залишилися у кабінетах науковців, хоча за їхнє проведення держава заплатила 9,7 мільйонів гривень.

Таким чином, держава вклала у 68 досліджень 22,8 млн грн., а отримала доходів 3,5 млн грн. Тобто, вклавши 1 гривню, заробила 15 копійок.

Відповідальність за виконання наукових розробок та їх упровадження в масове виробництво несе не лише НАН України, а й Міністерство освіти і науки. Та схоже на те, що МОН так і не вибудувало ефективну систему моніторингу та контролю діяльності НАНУ.

У 2014 році науковці провели 373 фундаментальні та 507 прикладних науково-дослідних робіт. Їх проведення обійшлося державі в 180 мільйонів гривень. Та з’ясувалося, що Міносвіти не вимагало від виконавців проміжних звітів і калькуляції фактичних витрат. В результаті, уряд так і не дізнався, скільки ж насправді грошей було витрачено в ході роботи, і чи була ця робота виконана в принципі.

Чи знають про ці факти науковці? Заступник директора Інституту кібернетики Олександр Хіміч вже сорок років працює в системі НАН України, але ухиляється від запитань про корупцію:

— Чи є корупція в НАНУ? — запитала я його.

— Нууу… Я її не бачу. Чесно кажучи… корупція там, де дуже багато грошей. А у нас недофінансування.

— Тобто, корупцію ви не бачите і ніколи не бачили?

— Чесно кажучи, мені здається, що якщо є корупція, то це найменш корумпована сфера. Прийдіть і подивіться, як живуть наші вчені. Я не бачив корупцію в таких масштабах, як це співрозмірно по країні.

— А коли бачили корупцію в меншому масштабі, то ви в правоохоронні органи про це заявляли?

— Це питання недоречне.

Його 80-річний колега із цього ж інституту мислить приблизно так само. Ми душевно розмовляли більше години, вчений розповів усю свою біографію, але на запитання про можливість причетності керівництва НАНУ до корупційних схем по-дитячому посміхнувся: «Ні, ну що ви. Академія наук – дуже бідна організація».

А академік НАНУ Володимир Горбулін під час останнього засідання Національної ради України з питань освіти і науки підсумував: «...Пропоную в протокольному рішенні написати замість слів «реформування» — «система організації наукової системи в цілому». Тобто слово “реформи” для академіків страшне саме по собі.

Бездарне управління велетенською кількістю майна, непрозора система виплати зарплат, призначення керівництва по принципу кум/брат/сват знищують будь-яку надію на те, що після кількаразового збільшення фінансування НАН України оживе і виправдає сподівання уряду.

Аналіз фінансових звітів наукових інститут показав — навіть в умовах гострого дефіциту грошей Президія та майже усі керівники наукових установ не навчилися ефективно залучати додаткові кошти.

Так, Академія, як ми згадували вище, має великі витрати на утримання приміщень і територій. Заказники повині залишатися у її віданні. Але міські приміщення — це не тільки тягар, це й ресурс, правильно розпорядившись яким, можна отримати гроші і на підвищення зарплат, і на нове обладнання. Наприклад, оренда. В Україні діє система Прозоро. Продажі, через яку державні оргнізації можуть продавати непотрібне майно і здавати в оренду приміщення. Практика торгів показує, що часто ціна злітає в рази. Майданчик працює декілька років, але НАНУ не поспішала до нього приєднуватися. Але з лютого цього року здавати в оренду можна буде тільки через Прозоро.Продажі.

Для нинішньої Академії це зі сфери фантастики, але Інститути НАНУ мають публікувати свої фінансові плани та виставляти цілі, яких показників мають досягти, працюючи над залученням недержавного фінансування, а саме: грантів, замовлень, ефективного використання майна тощо.

Та більшість менеджерів НАНУ багато років поспіль демонструють свою відсталість і нерозуміння того, як влаштований сучасний світ загалом і економіка та фінанси зокрема.

Нове — енергійне та рішуче — керівництво повинне об’єктивно оцінити наукові кадри інститутів, і на повну силу почати використовувати можливості, які Академія ігнорувала десятки років поспіль. Інакше — зовсім скоро — в стінах НАНУ згниють не лише підлога та стіни, а й самі науковці та їхні дослідження.

НАНУ академія наук наука розслідування