Дякуємо, пані Христю! Українка, яка очолювала МЗС Канади, отримала іншу посаду в новому уряді

На виборах, які відбулися нещодавно, знову перемогли ліберали, і вчора прем’єр-міністр Джастін Трюдо представив свій новий кабінет. За враженням аналітиків, Трюдо зробив так, що найяскравіші особистості, які могли б скласти йому конкуренцію в боротьбі за посаду лідера партії, позбавлені ключових посад, і їм дали такі посади, де вони йому менше заважатимуть. Однією з втрат – не лише для Канади, але й для України – можна вважати те, що міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, яка займала цю посаду останні два роки, переходить на формально вищу посаду віце-прем’єра, на якій відповідатиме за відносини з провінційними урядами, у більшості налаштованими до Трюдо не надто дружньо.

Христя Фріланд

За ті недовгі два роки, що вона обіймала посаду, пані Христя встигла зробити дуже багато. Українська тема залишалася у пріоритетах канадської політики – а це багато означає, повірте, адже на світі є багато країн з населенням набагато більшим, ніж в Україні, які, втім, залишаються поза увагою світових новин. Вона активно домагалася запровадження санкцій проти російських урядовців та магнатів, була одним із координаторів допомоги з боку Канади – в тому числі військової. Ті, хто «в темі», знають, наприклад, які труднощі виникають на шляху ухвалення рішень на вищому рівні про експорт зброї в Україну – і пані Христя була активним лобістом таких рішень.

Це, безумовно, не кінець її кар’єри – я практично впевнений, що й у канадських, і в світових новинах ми ще почуємо про неї багато – але, безумовно, це означає певні зміни в канадській зовнішній політиці, в тому числі й стосовно України.

Давайте ж згадаємо її добрим словом.

Незалежна журналістка

Христя народилася в мальовничій, але досить суворій частині Канади – у північній Альберті, де багато земель, багато нафти і дуже різкий, мінливий клімат. Батько її, адвокат Дональд Фріланд, мав англо-шотландські корені, мати Галина Хом’як народилася в таборі для переміщених осіб в Європі – її батько Михайло, редактор газети «Краківські вісті», був змушений залишити батьківщину перед наступом радянських військ. Шлюб Дональда з Галиною був свого роду історичним примиренням: його батько воював у лавах канадських військ проти німців, тоді як газета «Краківські вісті», де працював батько Галини, знаходилася на окупованій території.

Внаслідок того, що багато українських мігрантів повоєнного часу дісталися до Канади через те, що жили на окупованій території, канадці спочатку ставилися до них з підозрою, як до «ворогів». Але з плином часу приходило розуміння того, що українці були затягнені в лещата двох однаково жорстоких режимів, причому, нацистський був повалений, а от радянський – продовжував існувати й загрожувати. Через усвідомлення цього «друга хвиля» знайшла своє місце в Канаді. Цікаво, що інша дочка Михайла і сестра Галини, Христина, вийшла заміж за історика-марксиста Джона Пола Химку, який займає досить критичну позицію до українського національного руху часів Другої світової.

Приблизно три тижні тому пані Христя відкривала Конгрес українців Канади, який відбувається раз на три роки. У вступній промові вона між іншим згадала, як їй важко було вивчати українську мову (чого від неї хотіла мати). Їй, зокрема, було важко зрозуміти, яка від тієї мови в Канаді буде користь. І попри це, мову вона вивчила, брала активну участь у житті місцевої української громади. Як саме вона розмовляє українською, ви можете почути на цьому відео, знятому у 2014 році, за три роки до її вступу на посаду міністра.

Як можна судити за відео (та коментарям до нього), ще за три роки до зайняття міністерської посади вона була людиною, відомою в Україні, до думки якої прислухалися політики й бізнес. Як так сталося?

В коледжі, а пізніше в Гарвардському університеті вона вивчала російську історію та літературу, а в Оксфорді захистила магістерку. З середини 1990-х вона працювала незалежним журналістом в Україні і Східній Європі для низки відомих світових газет.

На початку 2000-х вона працювала директором Financial Times у США, а потім – в агентстві новин Thomson Reuters. Під час журналістської кар’єри вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, кореспондентом New York Times Гремом Боулі.

Мабуть, треба сказати кілька слів, чого саме стосувалися її журналістські розслідування, через які вона досягла таких значних посад. Христя досліджувала походження капіталів «нових багатіїв» Росії, України та Східної Європи. В Канаді таких людей іронічно звуть «слониками» (через прислів’я «Слон в кімнаті, якого ніхто не бачить») через те, що такі люди впливають на багато речей, але їхні імена зайвий раз згадувати не прийнято.

На Заході, якщо ти не доведеш, що кажеш правду про «слоника» – доведеться йти в суд за розповсюдження наклепів. А адвокати у «слоників» сильні і впливові. Ну, а якщо справа відбувається не в Північній Америці, а в Східній Європі, то до суду може й не дійти – можливі інші, так би мовити, «цікаві варіанти». Втім, Христя не тільки вижила в цьому агресивному середовищі, але й опублікувала кілька книжок-досліджень: «Продаж століття» (2000, про походження російських олігархів) та «Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи» (2012; а ця, пізніше перекладена українською мовою, вже про світових багатіїв, хоча певна частина присвячена й українським мільйонерам).

Міністр торгівлі і перемога над Трампом

Така позиція логічно привела Христю у лави активістів Ліберальної партії Канади. Ліберали – це партія центру, яка, з одного боку, дотримується досить стриманої політики в державних витратах на соціальні кошти, а з іншого – також вважає, що треба певною мірою обмежувати діяльність великого бізнесу, щоб з нього не виросли такі собі «слоники» (і за це опоненти справа, консерватори, звинувачують лібералів хіба не в «соціалізмі»). Втім, все в політиці відносно – досить недавно ліберального прем’єр-міністра Трюдо якраз спіймали на зв’язках з одним із «слоників» (компанією SNC Lavalin), але на посаді йому вдалося втриматися. Здається, це стає неприємною рисою нашого часу, коли на політику нема де тавра ставити, але через «політичну доцільність» скандал не має наслідків. Чи багато людей вірять, наприклад, що імпічмент Трампа таки станеться?

Але ми трохи відійшли від теми. З 2013 року Христя Фріланд – депутат канадського парламенту від Ліберальної партії. У 2015 році партія перемогла на виборах, і Христя знову була обрана депутатом. Що характерно, під час передвиборчої кампанії вона говорила не тільки про внутрішні канадські питання, а й про зовнішню політику, хоча це й викликало роздратування у досить чисельної в Торонто групи прихильників «русского міра» (а саме в Торонто Фріланд живе й обиралася). Я цитую далі з Вікіпедіїї – це те, що вона казала у 2015, і що повторила майже дослівно у 2019 на Конгресі українців Канади невдовзі до того, як залишила посаду міністра:

«Зокрема, позиція Лібералів стосовно України полягає в тому, що Канада має проявити більше лідерства на міжнародній арені для того, щоб захистити вибір Україною демократичного шляху та західних цінностей від посягань Росії. Зокрема, Ліберальна партія в особі її українських депутатів буде ініціювати надання Україні летальних оборонних озброєнь, навіть якщо США зі свого боку таких озброєнь не нададуть; припинення роботи міжнародної платіжної системи «Свіфт» на території Росії, особливо з огляду на клептократичний характер російської владної верхівки; недопущення жодних винятків із санкційних списків (маються на увазі персональні санкції щодо Сєчина, Якуніна та Чемезова, для яких консервативний уряд Гарпера зробив виняток), визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями, також продовження тренування українських військових та фінансову й експертну підтримку реформ в Україні».

В уряді 2015 року її призначили на посаду міністра міжнародної торгівлі. На цій посаді вона виявила себе впертим і впевненим в собі бійцем з такими «монстрами», як Сполучені Штати й Китай (ще не було президента Трампа, але епоха глобальних торговельних війн вже почалася).

Міністерство закордонних справ тоді очолив Стефан Діон – ветеран канадської політики з досить неоднозначною репутацію. Людина інтелігентна і з досить широкими поглядами, він водночас за довгі роки заробив собі репутацію політика, як би так м’якіше сказати, надмірно здатного до компромісів – навіть у ситуаціях, де він міг би перемагати. Мабуть, через це він запам’ятався як один із тих в канадському уряді, хто виступав за компроміси з «неприємними» режимами, якщо вони пропонували вигідні умови – у тому числі і з путінською Росією. Така його позиція викликала багато питань щодо його політичної компетенції та здатності боронити інтереси Канади, і він залишив посаду міністра достроково.

Новим міністром стала пані Христя. Й однією з ознак її ефективності на посаді було те, що вона викликала стійке роздратування Дональда Трампа – неприємного, але важливого торговельного партнера Канади, який полюбляв тактику грубого тиску, в тому числі, й на давніх друзів та союзників. Багатьох людей Трамп був здатний залякати – але з Христею це не вдалося, про що писали з захопленням її прибічники, і з великим роздратуванням – супротивники.

Фактично, роздратований коментар Трампа про неї був передвісником укладання договору на вигідних для Канади умовах.

Що вона встигла зробити для України за два роки?

Вже 6 березня 2017 р. вона оголосила, що канадська військова місія в Україні, яка складалася з 200 військових, буде продовжена до 2019 року. На всіх міжнародних зустрічах, щойно мова заходила про Україну, Росію або Східно Європу в цілому, Христя проводила точку зору, що санкції проти агресора не можна ослаблювати, їх треба посилювати – і за окупацію Криму, і за збройну агресію, і за внутрішні злочини в Росії – такі, як «справа Магнітського».

Таку ж принципову позицію вона займала й проти інших режимів з великими грошима, але без совісті – злочинів китайської влади проти уйгурів та в Гонконгу, саудівської влади проти власних дисидентів, турецької – проти курдів.

У той же час, вона підтримувала активні контакти української громади в Канаді з Україною, і через цю лінію було реалізовано багато програм – завдяки спільній підтримці з її боку, а також з боку послів Ващука і Шевченка.

На жаль, новий міністр закордонних справ Франсуа-Філіпп Шампань, який приходить на зміну Христі, швидше за все, пом’якшить критичну лінію в зовнішній політиці Канади в бік «більшого прагматизму». Новий міністр вважається людиною колишнього прем’єра Кретьєна, який – уявіть собі – з моменту своєї відставки в 2003 р. є активним лобістом інтересів комуністичного Китаю, і багато часу проводить саме там. Можливо, через це новий міністр «проявлятиме прагматизм» і в українському питанні.

Але, на щастя, Канада – це не країна «вертикалі влади», не країна «одиноких героїв» та «великих вождів». Окрім зміни певних фігур у політиці, є ще громадянське суспільство, яке активно впливає на політиків, а в чомусь і доповнює їх.

Христя дуже багато зробила для України, але на Конгресі українців Канади (КУК), який вона відкривала 3 тижні тому, вона була в оточенні сотень однодумців, з яких багато хто відправляв гроші українським добровольцям або на благодійні програми в України, а хтось брав і активнішу участь. І президентка КУК Олександра Хичій, і президент Світового конгресу Павло Ґрод – люди такі ж енергійні, як Христя; пан Павло, до того ж, постійно їздить в Україну, зустрічається з багатьма громадськими активістами і бізнесменами, і взагалі «тримає руку на пульсі». Ми маємо подякувати пані Христі за те, що вона зробила – але водночас маємо радіти за те, що окрім неї, в Канаді є активна й пробивна українська громада, яка ні на хвилину не забуває про історичну батьківщину. Тому – зв’язки будуть зміцнюватися, а колись, можливо, українці зможуть їздити в Канаду без віз так само, як зараз в Європу. Поживемо – побачимо.

канада діаспора україна