Як збудувати спільноту, яка здатна змінити країну? Приклад сайту Майдан (частина 2)

Першу частину читайте тут

Станом на 2001-ий рік наша спільнота в інтернеті розвинулася – форум працював, там створювався дуже цікавий контент, і можна було виходити в реал – не лише на акції опозиції (це багато читачів “Майдану” і так робили), а й на свої власні. Тому що дія, а не розмови, найкраще формує спільноту. У нас було навіть таке неформальне гасло: "Не подобаються щоденні новини? То виходь на вулицю і створюй свої".

Для початку це була мінімальна дія – яка від того ставала не менш важливою – сходити в суд, написати про це матеріал, зібрати гроші, передати їх в СІЗО. Періоди дії змінюються періодами обговорення, яке породжує нові задачі і нові дії.

Як говорильня має трансформуватися у пряму дію? Треба, щоб з'явилася людина, яка б сказала “Все! Розмови закінчилися, тепер робимо!” Так людина бере на себе відповідальність і фактично погоджується, що буде працювати найбільше за всіх - щоб реалізувати свою ідею.

Ми все намагалися робити спільнотою. Немає політичних приводів – збираємося пікетувати МОН за угоду із “Майкрософтом”. Демонстрація опозиції – ми йдемо окремою колоною поміж нудними штабістами і всіх вчимо життєрадісно “зажигать”.

От, приміром, закривають “Радіо Континент” (кінець 2003-го). На сайті підіймається буча, яка породжує бажання щось зробити - починається конструктив. Обговорюємо методи протидії – скарги у профільну Нацкомісію, пікети, акція проти конкретного чиновника.

Тоді ми вперше відпрацювали дуже ефективний метод “колективних дзвінків” – попросили користувачів дзвонити за телефоном чиновнику, питати, чому вилучено обладнання “Континенту”, і відписувати про результати розмови на форум.

Такі спільні дії викликають у людей класне почуття залучення і дружнього плеча.

Пізніше за такою ж технологію – дзвонити в РВВС – ми дізнавалися про долю затриманих і витягували їх. Восени 2004 це взагалі стало постійним методом – намагалися допомогти затриманим членам “Пори”.

В нас були розв'язані руки, оскільки ми не були партійною структурою - тож могли нещадно критикувати опозицію за її помилки. Тимошенко замість створювати ефективну структуру ще з 2001 почала переформатовувати опозиційне поле під себе, створювати якийсь фронт, чи форум.

Пафосно розпочата у 2002-ому акція “Повстань, Україно!” закінчилися тим, що міліція знесла встановлені на підходах до Банкової намети. Ми шукали, що протиставити насильству міліції, бо з самого початку стало зрозуміло, що битися з нею – героїчно і видовищно, але непродуктивно.

Ненасильство – ось що ми вирішили використати. Ще з 2001-го, я добре запам'ятав ідею з книжки Джина Шарпа: “щойно ти замажешся хоча б у краплю крові, одразу ж буде створено сто провокацій, як ти убиваєш жінок і дітей ”. До того ж будь-яка структура, яка перемагає, потім відтворюється на рівні всього суспільства. І коли ти приходиш до влади насильницьким способом, це нічого не дає. Ти змінюєш верхівку, а не здійснюєш глибинні перетворення.

Для глибинних змін треба задіяти велику кількість людей, а вона з'явиться тільки тоді, коли проходить серія ненасильницьких акцій, а не видовищні бійки. Для мене в цьому плані найкращим взірцем була польська “Солідарність” - до моменту як Валенса став президентом.

Тоді ми вперше почули про сербський “Отпор”. Олег Кирієнко (той, що придумав назву “Пора!”) вийшов на якись голандський соціал-демократичний фонд, і вирішив, що було б дуже круто привезти людей із Сербії – вони там боролися з 1996 року до 2000-го, і перемогли.

У сербів була історія, коли вони сто днів поспіль проводили масові вуличні акції протестів! 100 днів – це не два тижні. Перший текст “Сербський досвід спротиву” з'явився у “Бібліотеці Майдану” у грудні 2000, а перші семінари з отпорівцями пройшли у 2001-ому.

“Організація, схожа на “Отпор” - це мрія з 2001 року. Рух “За правду!”, розгромлений масовими затриманнями в ніч з 9 на 10 березня 2001-го, мав бути аналогом “Отпора”, але туди прийшла тусовка досвідчених партапаратчиків-ПРПістів на чолі з Тарасом Стецьківим. Частина цих людей потім робила “Жовту Пору” з Каськівим. Однак якщо студент бачить, що він нічого не вирішує у квазі-партійній структурі, у нього відсутня мотивація – і така спільнота є мертвонародженою.

У “Отпора” ж була справжня децентралізована структура - були незалежні “офіси” у всіх великих містах з підготовленими людьми (не призначенцями-функціонерами), які могли прийти і піти, але структура працювала. Централізованим було лише фінансування. Система працювала майже ідеально – кожен офіс потім робив бізнес-план на свою діяльність, скажімо, на 2 тижні, і отримував не гроші, а всі необхідні ресурси.

В Україну вдалося залучити ненасильство і гарну ідею про неієрархічну структуру. Я був присутнім на зустрічі, коли створювалася “Пора” - загалом було 5 чоловік від “Майдану” (в тому числі Михайло Свистович) а також львів'яни: Володя В'ятрович, Андрій Когут, Ярина Ясиневич і ще декілька людей із львівських молодіжних організацій. Львів'яни, здається, так і не зрозуміли, як має працювати децентралізована модель, однак вони вірили в кущову модель ОУН, діяли згідно неї – і відпрацювали класно. І це нормально. Тільки якби тоді силовики накрили цих 10-15 людей, “Пори” не було б.

На першому етапі діяльності “Пори”, на етапі організації семінарів, в ній “Майдан” представляло, так би мовити, троє людей: Андрій Ігнатов, Олексій Толкачов та Віктор Гуменюк. Однак усі вони влітку 2004 відійшли – грантове фінансування закінчилося - а саме тоді й починалося найцікавіша пора, вибачте за тавтологію. Зате у дію, як один з координаторів "Пори", інтенсивно увійшов Свистович. “Майдан” завдяки своїй спільноті прикривав рух інформаційно.

Думаю, що головна ідея “Майдану”, яка зробила вплив на події 2004 року – ненасильницький спротив. В 2004 на гроші від гранту ми видали - разом із “Порою” - книгу Джина Шарпа. Ще був загальний пієтєт до децентралізації, але це залишилося на рівні пієтєту. Справжньої безлідерної структури поза інтернет-тусовкою так і не змогли збудувати.

Зате ми створили на базі нашої спільноти свого роду безлідерну редакцію :) Ми робили прямі трансляції з акції, залучаючи знайомих учасників у якості репортерів. Наприкінці 2001-го року були вибори президента в РБ, і я всю ніч дивився білоруські сайти, і робив свого роду онлайн-репортаж. Це здалося вдалою ідеєю, і ми вирішили робити таке на інших акціях – коли ти щокілька хвилин оновлюєш стрічку, отримуєш інфу від своїх кореспондентів “у полі”. Здається, “Майдан” перший почав це робити з усіх інформаційних сайтів того часу.

У 2003 році ми зробили дуже вдалий ріал-тайм репортаж зі з'їзду Ющенка в Донецьку – тоді впав офіційний сайт “Нашої України”, такий був наплив відвідувачів, а мій соратник Павло Солодько мав контакти купи людей, які поїхали на той з'їзд. І ми з Павлом дзвонили цим людям, і одразу ж оновлювали стрічку. Секунда в секунду – це було справжнє відкриття, азарт, це було дуже круто. Через рік аналогічним чином діяв наш механізм попередження порушень на виборчих дільницях – будь-хто міг подзвонити, його інформація перевірялася і запускався механізм.

Революція троянд у Грузії у 2003-ому – перша історія успіху мережевих ненасильницьких структур у совку. Це був справжній переворот у головах – відчули, що наступними переможцями будемо ми. Ми знайшли дівчат із “Кмари”, робили онлайн-репортажі з Тбілісі, потім привезли їх в Україну для обміну досідом...

Чи не єдині з усіх провладних структур, хто оцінив події в Грузії як потенційну загрозу, були аналітичні структури СДПУ(о) – піднялося страшне квохтання із засудженням грузинської опозиції.

Наступний моральний підйом – це була акція сумських студентів улітку 2004-го. До того ще сталися події в Мукачевому – але то був звичайний політичний перформенс в українському стилі – нібито й достойно поборолися, але зрештою перемогу проср..ли.

Сумські студенти – вони діяли самі по собі, але вони діяли тими ж методами, що й ми. Їх ганяв “Беркут” по полях, а вони ішли до перемоги, відчуваючи свою абсолютну моральну перевагу. Тому що в них теж була своя спільнота. Ми за кілька місяців до цих подій до хрипу сперечалися щодо назви і емблеми майбутньої “Пори” – а завдяки сумчанам я зрозумів, що на емблемі можна намалювати хоч молоток, хоч дулю - і назву будь-яку взяти – головне щоб була група 10-15 чоловік, ядро спільноти, яке б вірило, що їхня справа – справедлива.

"Розумом і силою": логотип "Майдану" 2002 року

Подій в Сумах стали поштовхом до масового креативу – не тільки на “Майдані”, на купі інших сайтів почали з'являтися фотожаби, гумор, картинки. Люди були готові. А після "яєчного теракту" взагалі вал креативу пішов.

Фішка в чому – сайт “Майдан” ніколи не був єдиним центром ініціатив. У нас і грошей не було для цього, ми все робили своїм коштом, скидаючись або збираючи пожертви. Були інші кампанії, які існували на гранти - “Знаю!”, жовта “Пора” тощо. Але сайт “Майдан” завдяки постійній дії та рефлексії на тему дії, зрештою взявся виробляти інструментарій для інших.

І тому завжди, коли траплялися якісь важливі політичні події – пересічний юзер заходив на “Майдан”, щоб обговорити їх, хоча до того не був на сайті кілька місяців. Майдан – це сайт під події. І звичайно, не завдяки сайту “Майдан” народ почав збурюватися – але на сайті був, на подив багатьох новачків, готовий набір інструментів. І я досі переконаний, що розроблені учасниками “Майдану” інструкції для спостерігачів і членів комісій з протидії фальсифікаціям, були найкращим продуктом з усього, що тоді пропонувалося.

Народ збурився, тому що багатьом не подобався Янукович, а ще більше не сподобалося, як їх нахабно “нагинали” – от люди й сублімували свою фрустрацію в інет, тільки не лише на рівні розмов, але й на рівні графічного й відеокреативу. Інтернет просто розвинувся. І вже на інших форумах народ теж самоорганізовувався.

"Яєчний теракт" (вересень 2004-го) – типовий приклад функціонування сайту Майдан. На форумі йде обговорення подій із Януковичем у Франківську, аналізуємо і шукаємо інфу, списуємося з очевидцями, намагаємося колективно “проштормити”, як на це все реагувати, аж тут один відвідувач пише – а я бачив по “Євроньюс”. От він описує, що він бачив, і чиясь світла голова каже – друзі, це треба в інтернеті вивісити. Тоді ще не було ютюба чи то ми не вміли ним користуватись...

Одне слово, на форумі “Майдану” знайшлася людина зі Львова, яка мала супутник і вміла робити відео. Отриманий ролик ми поклали на сайт як фтп-файл – от люди і скачували. 100 000 скачувань – це армія людей. І те, що вони побачили цей ролик – це вже розмах у рамках країни. Отоді ми відчули, що масштаб змінився.

В кампанію Ющенка ми включилися одразу – бо це була альтернатива офіційному спадкоємцеві Кучмі. Теза “Всі політики однакові” тоді була достатньо сильна – її постійно піднімали тролі тощо. Але це все з розряду Теорії героїчної бездіяльності (“навіщо щось змінювати, якщо всі вони однакові?”) :)).

Адмінгрупа задавала загальний напрямок, рамки обговорень. Спершу разом із ядром форумчан на сайті писалися “фетви” щодо конкретних цілей, так би мовити – програмні тексти з приводу тої чи іншої події чи тренду в політичному житті країні. Потім визначалися конкретні шляхи досягнення цих цілей.

Ми завжди намагалися показати, що будь-яка ситуація може бути обернена на користь. І ми завжди намагалися показати, що є люди, які можуть цю ситуацію змінити – і такі слово мали майданчик, де можна було висловитися. А оскільки ми постійно спілкувалися з новими людьми, то й наша спільнота розширювалася. Особливо багато нових знайомств з'явилося в 2004-му, як приклад - на сайт "зайшла" група людей, які протестували проти тиску на “5-ий канал”.

Отже, “Майдан” кілька років виробляв інструментарій – а у 2004-ому цей інструментарій був запитаний суспільством. Те, що висіло на форумі “Розробки” кілька років, почали використовуватися в реалі – як от гасло “Разом нас багато...” У штабах опозиції нас теж регулярно читали, використовували ідеї, що придумували учасники спілкування, і підхоплювали наші "мислевіруси".

Детальніше про розквіт і занепад зміну спільноти сайту “Майдан” - завтра, у заключній частині нашої трилогії :))

Третю частину читайте тут

україна майдан самоорганізація концепція

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск