Рік терору. Як Росія впливатиме на вибори президента в Україні
Тривога зростає. Навколо пахнуть липи і продається полуниця, але рецептори пригнічені. Радощі життя не відчуваються гостро, натомість десь із темних закутків свідомості починає просочуватися страх. Він піднімається непомітно. Тривога виникла не сама по собі, її збурюють новини. Почалося. Про те, що Росія намагатиметься вплинути на вибори президента, говорять усі. Вона це давно робила в Україні, але говорити почали після атаки тролів на США під час минулих виборів Президента. Та здебільшого, коли в нас говорять про вплив Росії на українські вибори, то просто повторюють модне словосполучення, не розуміючи суті.
Редакційна стаття
Чомусь вважається, що оскільки на США Росія впливала через соцмережі, то й в Україні так робитимуть. Але ми вже живемо в інформаційній (не)реальності, яка наповнена брехливими новинами від російських ЗМІ-фейкометів та чутками з груп ФБ, котрі модеруються в Ольгіно.
«Україні потрібен мир», - говорять нам біг-борди колишньої Партії Регіонів.
Але у нас війна. І все буде серйозно. Перші ознаки, за якими можна виявити обриси виборчої кампанії, вже з’явилися.
Бабченко затьмарив повідомлення про те, що у травні в трьох містах хтось розпилив невідомий газ, і діти потрапили в лікарню. Російські пропагандистські медіа в Україні (газета Вєсті, інтернет-видання Страна.юа) просували версію про шкільних хуліганів, але їх так і не знайшли.
Діти - чутлива тема, щось зашите у нашій свідомості із правіків не дозволяє їм завдавати їм болю. Фотографії нещасних дітей збурюють суспільства. І саме з цим глибинним відчуттям вирішили побавитись. Не надто жорстко - всі живі, але достатньо, щоб відчути неспокій. Доказів, звісно, нема, що це Росія, але… хто б ще цим займався.
Страх мав наростати швидше: після шкіл планувався Бабченко, а за ним - цілий список. З якою частотою стріляли б, ніхто не знає. На Луб’янці вміють витримати паузу і вчасно вийти на сцену, аби тримати глядачів, тобто, жертв, у найвищій точці напруги, доводити їх до істерії, а потім безпам’ятства.
Нам вкотре пощастило: поки що всі живі і стали відомі масштаби затіяного. Зрозуміло, що список із 47 людей - достатньо умовний, але генеральний план промальовується: убивати проукраїнськи налаштованих людей, яких любить уся країна, або хоча б якась певна спільнота. Убивати без видимої логіки, лише аби поширити страх і бажання все це нарешті припинити. Ходять чутки, що цей список - не один, що існують аналогічні списки військових і розвідників.
Зверніть увагу: російські пропагандисти вже не заперечують наміру РФ убити Бабаченка, вони сконцентрувалися на поширенні інформації про інших потенційних жертв. Роблять з лимона лимонад, так би мовити. Раз не вдалося накачати страх реальними убивствами - спробуємо його розбурхати уявними планами.
Рік перед виборами мав стати роком терору. Для терору підсилили б відповідние тло, який вже звичне, але разом з убивствами провокувало б ще більше відчуття тривоги і незахищеності. Мається на увазі повідомлення про мінування, вибухи, незрозумілі інциденти з газом тощо.
Ми вже звикли до втрат на фронті, і масштабний наступ тільки б моблізував на боротьбу і знову об’єднав країну. Інший метод – терор, коли ніхто не знає, кого, і за що, і хто стане наступним. Повна невизначеність і дезорієнтація. Зрештою, це і є головною метою російських спецоперацій.
А паралельно у нас вішають біг-борди про потребу миру. Чи якийсь з кандидатів у президенти заявить: «Досить! Країна втомилася, нам потрібна нова сторінка у стосунках з Росією!» І втомлений від терору народ проголосує за нього (хоча, в результаті, убивств проукраїнських діячів та інтелігенції стане ще більше). Такий розрахунок.
Масові убивства і випадкових людей, і відомих політиків для досягнення політичних цілей вже використовував відомий наркобарон Ескобар. Він убив близько 1000 людей, для того аби змусити уряд закрити очі на наркоторгівлю і його спроби зайти в політику.
А у Кремля з початком нинішньої фази «активних заходів» все пішло не так. Ризикнемо припустити, що ще намагатимуться убивати. Підриви теж будуть. В зоні ризику залишаються школи.
«Не бійтеся», - казав Папа Римський Іван Павло́ ІІ борцям з російським комунізмом - і комунізм було повалено. Нинішні недорозвалена імперія вже мало що може, раз вирішила виграти війну, стріляючи у спини (і то невдало).
Нам треба жити звичним життям: йти в той ресторан, який вчора мінували, їхати на Азовське море, щоб подивитися, як над пляжем баражують наші літаки, їсти полуницю і насолоджуватися літом. Берегти себе, якщо є реальна загроза, і стріляти у ворога, а не в себе. Допомагати армії і спецслужбам у війні з Росією. Зрештою, так і живемо вже чотири роки.
А Ескобара підстрелив снайпер: він закінчив, як і всі терористи.
