«Сторожова Застава» б'є рекорди відвідуваності і касових зборів. Рецензія

Фактично, це перший великобюджетний проект, створений за співфінансування Держкіно, з амбіцією вийти на масового глядача. 40 мільйонів гривень пішли на створення декорацій (чого варта сама фортеця), костюмів та логістику знімальної групи.

Не грішить пафосом

І якщо згадати, що 40 мільйонів – це якісь нікчемні 1.7 мільйони доларів, то хочеться аплодувати команді «Застави».

Таким у фільмі показали Ілька Муромця

«Сторожова застава» обезззброює своєю простотою. Це пригода, звичайна дитяча казка. Стрічка не грішить фальшивим пафосом, як це часто буває в українському кінематографі, а розказує класичну історію про закомплексованого хлопця, який потрапив у минуле і шукає дорогу у свій час.

Вітька боїться висоти, має одного друга, смартфон – і з цим багажем випадково потрапляє у часи Русі зразка 11 століття. Якраз під зарубу половців з прикордонною фортецею Римів – хлопцю неймовірно пощастило.

Простота формули фільму розкривається у перші 10 хвилин. Тому всі подальші трабли сприймаються поблажливо – бо ж це не серйозне фентезі типу «Гобіта», а проба пера українського кінематографа в новому для себе жанрі.

Тим не менш, стрічка підкуповує наближеністю до українського глядача. Жарти з підтекстом, зрозумілими лише нашій аудиторії - про «стрілу в лоб» не згадував тільки лінивий; Фагот на сторожовій вежі, що акі пафосний брат Нічної Варти, систематично б’є в гонг і попереджає Заставу про наближення половців; любовна лінія Олешко+кінь+Роксана й нарізка сцен селфі Олешка з місцевими жителями – на цих сценах важко не сміятись.

Кадр з фільму

Слабкий сюжет і пласкі герої

Але якщо вже говорити про мінуси фільму, не пов’язані з рамками скромного бюджету, то це однозначно слабкий сюжет. Велика кількість непрописаних персонажів. Наприклад, половці лишаються смисловою чорною дірою фільму: нічого не відомо як про їхню мету, так і про мотивацію – бачимо лише табір і шаманські ритуали. Є також сцени, які не розвивають сюжет і не пропонують аудиторії нових жартів, вставлені лише для відповідності канону жанру речі типу магічного каменя. І таких прикладів - маса.

Є інформація, що сюжет суттєво порізали для показу в кінотеатрах. Вочевидь, так і є, бо, за словами творців фільму, невдовзі «Заставу» покажуть на телебаченні в розширеній версії, яка має чотири серії. Це буде 217 хвилин замість 111 широкоекранних. Можливо, спочатку фільм і планувався як міні-серіал, та згодом автори дозріли до прокатної версії.

Актори тішать органічною грою. Особливо якщо врахувати, що для багатьох із них це перший досвід. Найкращу гру видає Роман Луцький (Олешко), і на ньому ж тримається більшість жартів стрічки. На його тлі Олег Волощенко (Ілько Муромець) та Олександр Комаров (Добриня) виглядають доволі сіро – вони грають архетипних героїв-рубак, чия робота - без кінця різати орди половців та зрідка штовхати високі промови про захист своєї землі.

На жаль, і жіночі персонажі - Станіслава Красовська (Росанка), Наталя Сумська (Миланка) і Єва Кошова (Оленка) - обмежені сценарними рамками і втілюють традиційні образи жінок-берегинь.

Ліворуч Роман Луцький (Олешко), за ним Олег Волощенко (Ілько Муромець) та Олександр Комаров (Добриня). Автор фото - Олексій Карпович

Окремо слід згадати полоненого половця, брата хана, Тугарина, якого зіграв музикант Іван «Блюз» Денисенко. 7 серпня він помер під час виступу в Естонії, і невелика роль Івана в «Заставі» викликає сильні емоції.

Іван «Блюз» Денисенко - половець Тугарин

Український образ Русі

А тепер про один із найцікавіших аспектів фільму, на який часто звертали увагу, але мало хто писав про нього прямо – ідеологічний. Справа в тім, що «Сторожова Застава» - чудова стрічка для молоді, яка легко і з гумором виписує суто український образ та міфологію Русі в маскульті.

Тут знамениті три богатирі без «руского духа» – добрячкуваті Ілля, Добриня і «Жевжик» Олешко (прощавай, «Альоша Поповіч»). А промова Іллі під час фінальної атаки половців навіть без редактури може бути висловлена середньостатистичним польовим командиром Збройних Сил України. «Застава» не заглиблюється в історичний контекст чи деталі, не дає зліпок епохи і не проповідує. Зрештою, годі було й чекати іншого, адже це - легкий дитячий фентезі-фільм. Натомість, розважальну чи навіть виховну функцію стрічка виконує на ура.

Не дає зліпок епохи і не проповідує - натомість розважає і навіть виховує

10 країн уже купили права для прокату «Сторожової Застави». Фільм демонструє чудову динаміку щодо касових зборів та відгуків аудиторії. Тобто, вже можна говорити про вдалий дебют першої великої стрічки для масового українського глядача. «Застава» - не нішовий продукт для показу на фестивалях чи малої аудиторії кіноманів, а добротний середняк для мейнстріму. Без зайвого пафосу чи амбіцій перевернути кінематограф – але щоб розважити глядача. Цим і бере.

культура кіно