Спростовувати російську брехню марно. Краще розповідати свою правду. Як ведуть пропаганду Росія, Китай та праві популісти

Пропаганда - це засіб, за допомогою якого можна змусити значну кількість людей повірити у щось - і отримати завдяки цьому політичні вигоди. Багато з моїх колег - журналістів та технологів - стали замислюватися над цим у зв’язку з виборами в США, та пов’язаними з ними темами "фейкових новин" та організованого тролінгу. Моя мета – поєднати цю нову хвилю ентузіазму з історичними та дослідницькими даними.

Мова тут йтиме про переконливість цих засобів. Я не планую витрачати багато часу на обговорення етичності таких технологій, і ще менше - на те, хто насправді є правим чи помиляється з того чи іншого питання. Це тема для іншої розмови. Всі ці методи - просто інструменти, і деякі з них більш дієві, ніж інші. Ставтеся до цього як до предмету "Захист від темних мистецтв" з книжок про Гаррі Поттера.

Почнемо з суверенних держав. Сучасні розвідувальні служби протягом тривалого часу залучалися до пропаганди, і називали її по-різному: інформаційні війни, операції з політичного впливу, кампанії з дезінформації, психологічні операції. Але як ви б це не назвали, є сенс дослідити ці практики.

Росія: правда чи логіка не потрібні

Росія має значний досвід щодо організованої дезінформації, і їхні методології з початком ери Інтернету пройшли подальшу еволюцію. Їхню сучасну стратегію можна образно назвати "пожежним шлангом фальшивок", за визначенням науковця з RAND Крістофера Пола.

Його нещодавнє дослідження розглядає цю технологію просування різноманітних месиджів по різноманітних каналах - від очевидних державних джерел на кшталт "Раша Тудей" до старанно замаскованих витоків інформації або даних, здобутих хакерським шляхом - ці витоки оформлені так, щоб ними зацікавилися співчутливо налаштовані журналісти.

Література з експериментальної психології доводить, що при інших рівних умовах повідомлення, які надходять у більшому обсязі й з більшої кількості джерел, сприймаються як більш переконливі. Кількість тут справді переходить у якість.

Значні обсяги повідомлень можуть забезпечити й інші переваги, які є релевантними в контексті російської пропаганди.

По-перше, потужні інформаційні "потоки" можуть поглинути увагу та перекрити інший потенційний діапазон аудиторій, "утопивши" при цьому конкуруючі месиджі.

По-друге, вони здатні подолати конкуруючі месиджі, створюючи "потоки незгоди".

По-третє, численні джерела збільшують імовірність того, що цільова аудиторія отримає адресований їй месидж.

По-четверте, отримання повідомлення у різних режимах та з різноманітних джерел збільшує рівень довіри до цього повідомлення, особливо якщо джерело, через яке поширюється інформація, є знайомим для члена певної аудиторії.

І як і слід було очікувати, тут є значна частина неприхованого фальшування - яку часто змішують з правдою.

"Сучасна російська пропаганда не дуже зважає на правдивість, або ж ігнорує її взагалі. Це не означає, що вся вона є фальшивкою. Навпаки: вона часто містить значну частину правдивих фактів. Втім, час від часу події, про які повідомляє російська пропаганда, є повністю сфабрикованими.

Як, наприклад, кампанія в соціальних медіа, спрямована на створення паніки щодо вибуху та викиду хімічних речовин у Сент-Мері Періш, штат, Луїзиана - події, якої ніколи не було. Російська пропаганда застосовує сфабриковані докази - часто це фотографії. На додачу до фальшування інформації, російські пропагандисти часто підробляють джерела повідомлень".

Втім, найбільш несподіваним висновком з цього дослідження є те, що джерелу все ще продовжують довіряти, попри те, що воно систематично і відверто суперечить саме собі:

"Потенційна втрата довіри в зв’язку з невідповідності фактам компенсується завдяки синергії інших компонентів сучасної пропаганди. Як зазначалося раніше, під час дискусії, яку ведуть через різноманітні канали, представлення численних аргументів за допомогою численних джерел є більш переконливим, ніж представлення численних аргументів через одне джерело або представлення одного аргументу через численні джерела.

Втрату довіри також можна компенсувати за допомогою периферійних підказок, які посилюють враження достовірності, правдивості чи легітимності джерела. Навіть якщо інформаційний канал або окремий пропагандист кожного наступного дня змінюють опис подій, глядачі схильні оцінювати достовірність цих нових описів без прив’язки до попередніх, "помилкових" повідомлень, - якщо існують периферійні підказки про те, що це джерело варте довіри.

Оруелл був правий: твердження "Ми завжди воювали з Ост-Азією" справді спрацьовує, якщо його повторює значна кількість людей.

Як вважає Пол, стратегія з протидії має полягати не в спростуванні пропагандистського месиджу, але в поданні цільовій аудиторії альтернативного месиджу. Перевірка фактів, яка насправді є перевіркою вже нав’язаних фактів, - це не найефективніший план дій.

Натомість він пропонує "заздалегідь попереджати аудиторію про дезінформацію, або просто першими повідомляти їм правду, - це краще, аніж намагатися усунути чи спростувати фальшиві "факти". У цьому сенсі план Facebook показувати поруч із лінком на повідомлення факт-чек виглядає значно кращою стратегією, ніж надсилати користувачам лінк на спростування вже після того, як вони поширили фальшивку в себе на сторінці.

Пол також пропонує "зосередитися на спрямуванні цільової аудиторії пропаганди у більш продуктивному напрямку". Тобто, робити саме те, що робить Китай.

Китай: не сперечайтеся. А відволікайте і заплутуйте

Китай відомий своєю високорозвиненою системою цензурування інтернету, від Великого Китайського Файрволлу до соціальних мереж, які перебувають під ретельним контролем. А ось роль організованого владою "формування суспільної думки" - а саме, мільйонів платних китайських коментаторів - до цього часу залишалася в тіні.

Видання The Atlantic підготувала дайджест нещодавніх досліджень Гері Кінга, Дженніфер Пен та Маргарет Е. Робертс. Вони почали з витоку електронної переписки китайської влади, де коментатори звітувалися про свою роботу.

Ці матеріали стали "сировиною" для точної предикативної моделі, яка передбачує, які з коментарів у інтернеті є проурядовим піаром. Дивна річ: близько 60% проплачених коментаторів підтверджували, що ставили свої пости на користь влади, - якщо їх про це запитати. Це дало змогу вченим довести правильність своєї моделі, яка охоплювала всю країну. Але у центрі аналізу було питання, а що саме робили ці коментатори.

Цитата зі статті:

За нашими оцінками, влада фабрикує і розміщує близько 448 мільйонів коментарів у соціальних ЗМІ щороку. На противагу попереднім твердженням, ми показуємо, що стратегія китайського режиму полягає в тому, щоб уникати суперечок з людьми, які скептично ставляться до партії та уряду, - і взагалі не обговорювати суперечливі питання.

Ми приходимо до висновку, що мета цієї всеохопної таємної операції інша - систематично відволікати увагу суспільства та міняти теми. Так, більшість із згаданих постів розхвалюють успіхи Китаю, революційну історію комуністичної партії або інші символи режиму.

А ось діаграма того, що саме робили коментатори. "Розхвалювання влади" переважає в кожному з витоків електронної пошти. А суперечки трапляються рідко.

Зверніть увагу, що це лише половина стратегії Китаю щодо контролю над ЗМІ. Крім цього, існує потужна система політичної цензури, особливо щодо коментарів, які стосуються акцій організованого протесту, - адже вони мають емпіричний успіх у поваленні влади.

І все це не потребує жодних суперечок. Тобто, насправді нема необхідності залучати критиків\тролів, щоб поширити повідомлення (хоч вони можуть знадобитися для відвернення уваги чи стеження).

Просто поширюйте серед мас позитивні месиджі, тим часом потайки "вимикаючи" тих, хто вас критикує . Контрстратегією для такого типу опонентів має стати організований, видимий опір. Виходьте на вулиці, щоб не було змоги говорити про щось інше - але враховуйте нещодавній досвід, який свідчить, що насильницький чи екстремістський протест має негативну сторону.

Втім, Китай тримає ЗМІ під жорстким контролем і запровадив найбільш всеохопний режим цензури, який тільки бачив світ. Якщо ви існуєте в порівняно вільному медійному середовищі, вам слід діяти інакше - маніпулювати пресою.

Популярність - понад усе

Найбільш глибока річ, яку я читав про феномен Майло Яннополуса (скандальний журналіст та інтернет-троль, представник т.зв. альтернативних правих - прим. перекл.), написана Райаном Холідеєм, автором книги про маніпулювання ЗМІ. У ній він описує стратегії, які він придумав для роздування популярності людей на кшталт Такера Макса. Ось що він пише:

"Ми заохочували акції протесту проти нас самих у коледжах, розсилаючи образливі листи до різноманітних активістських груп та клубів у студентських містечках, де мав демонструватися фільм. Ми надсилали фальшиві "зливи інформації" до сайту Gawker (блог про знаменитостей), а ті старанно їх використовували.

Ми створили у фейсбуку групи з нашого власного бойкотування, до яких увійшли тисячі членів. Ми розробили зумисно образливу рекламу і ставили її на сайтах, де її помітили б і написали про неї журналісти, які люблять описувати конфлікти. Потім я почав нищити наші власні рекламні біл-борди в Лос-Анжелесі, і цей тренд поширився по всій країні. Команди феміністок вешталися вулицями Нью-Йорка і псували плакати (а за ними ходили журналісти з тижневика Village Voice (одне з найпопулярніших видань про культуру - прим.).

Але моєю улюбленою була кампанія в Чикаго - єдиному великому місті, де ми могли собі дозволити рекламу на транспорті. Розмістивши серію образливих реклам на автобусах і в метро, я зі свого офісу по черзі то телефонував до Чиказької транспортної адміністрації із обурливими скаргами, то писав розлючені листи до міських посадовців, ставлячи в копію журналістів. Зрештою, під цим тиском вони оголосили, що заборонять нашу рекламу й повернуть гроші. Тоді ми оприлюднили прес-реліз із засудженням цього боягузливого рішення.

Я ніколи не отримував стільки уваги від ЗМІ. Це було якесь божевілля.

. . .

Ключова тактика "альтернативних" або провокативних особистостей - це використати розмір та платформу їхньої "антиаудиторії" (тобто, тих представників мейнстриму, хто їх ненавидить) для привертання уваги та створення власної "позитивної аудиторії". Наприклад, 9 із 10 людей, почувши щось сказане Майло, вважають це відразливим та не вартим уваги серйозних людей. Через таку реакцію людям на кшталт Майло буде складно піарити себе через традиційні канали. Вони не зможуть розміщувати рекламу, або вишукувати своїх симпатиків один за одним. Масштаб не той.

Але уявімо собі, що він здатний отримати значну негативну популярність - завдяки тому, що розлютить журналістів. І несподівано хтось інший бере на себе витрати на його піар.

Те, що ворогам не можна дозволяти потрапляти в центр уваги, - не нова ідея. Це є центральним елементом тактики, відомої як "не давати трибуну". Але подібна тактика спрацьовує на користь стратегії, збудованої на загальному обуренні, якщо вона створює додаткову увагу (іншим прикладом є так званий "ефект Стрейзанд").

Ще гірше те, що всі стимули, які важать для працівників медіа, у цьому випадку працюють проти них. Журналістам та іншим медійним фахівцям дуже складно утриматися від проявів обурення, бо саме сильні емоційні реакції змушують людей поширювати інформацію, а розповсюдження інформації стало основою для розповсюдження тиражів, а вони є основою доходу. Тому існує нагальна потреба нових бізнес-моделей для новин.

Втім, цей аналіз механізмів "маркетингу обурення" все ж пропонує контр-стратегію: перш ніж розізлитися, або написати, що хтось розлютився, перевірте всі обставини. Холідей у книзі нарікав на якість власного контенту, поширення фальшивих прес-релізів тощо. Розумний журналіст здатний виявити подібний обман. Під час пропагандистських воєн всі журналісти мають стати журналістами-розслідувальниками.

Увага - це валюта, яку заробляє мережева пропаганда. Увага - це ключ до всього. Будьте дуже обережні, кому ви її приділяєте, і усвідомлюйте, як саме можна експлуатувати ваші власні емоції та стимули.

Але навіть якщо вами викрито обман, недостатньо сказати: "Вони брешуть". Вам слід розповісти свою власну історію про це.

Спростування не працює: створіть альтернативний сюжет

Говорити людям, що почуте ними - неправда, - це одна з найбільш марних речей, якув и можете зробити. Тривалі серії експериментів показують, що це нечасто призводить до зміни переконан. Брендон Наян є одним з провідних дослідників цієї проблеми, і автором низки статей щодо політичної дезінформації.

Це особливість людської психології: ми не обробляємо інформацію раціонально, натомість застосовуємо різноманітні евристичні та когнітивні "обхідні шляхи" (самі по собі вони не обов’язково є неадекватними). На цю тему існує класичний експеримент:

Учасникам дослідження кажуть, що на складі була пожежа, і що в ньому зберігалися горючі хімікалії, які зберігали неналежним чином. Почувши ці фрагменти інформації саме в такій послідовності, люди зазвичай створюють причиново-наслідковий зв’язок між цими двома фактами, і приходять до висновку, що пожежа була так чи інакше спричинена цими горючими хімічними речовинами.

Після цього частині учасників експерименту сказали, що насправді на складі не було горючих хімічних речовин. І вони, отримавши цю уточнювальну інформацію, могли правильно відповідати про те, що на складі не було горючих хімікалій, і окремо від цього неправильно відповідали, що горючі хімікалії спричинили пожежу.

Ця, здавалося б, суперечність може бути пояснена тим фактом, що люди оновлюють фактичну інформацію про відсутність здатних до займання хімікалій, водночас не оновивши причиново-наслідкові зв’язки, які виникли на основі інформації, отриманої ними початково.

Гірше того – повторення брехні під час її спростування може не спростувати, а навпаки, підсилити її! Тому контр стратегія полягає в тому, щоб замінити один сюжет іншим. Стверджуйте, а не заперечуйте.

Який із цих двох заголовків здається вам більш переконливим?

- «Я не мусульманин», - заявляє Обама.

- «Я християнин», - заявляє Обама.

Перший заголовок – це пряме і недвозначне спростування дезінформації, яка має, на жаль, навдивовижу довге життя. Обама тут прямо звертається до фальшивого твердження.

Другий варіант застосовує інший підхід, називаючи справжню релігію Обами, а не відкидаючи неправильну. Він стверджує, а не виправляє.

Який із двох підходів краще переконає людей щодо релігії Обами? Згідно з останніми дослідженнями політичної дезінформації, це, вочевидь, другий варіант.

Роль розвідки: дія, а не дія у відповідь

Повернімося до Китаю. Ось графік із згаданої вище статті, про кількість проурядових повідомлень у соціальних медіа за певний проміжок часу:

Ці повідомлення стрімко зростають у час, пов'язаний з політичними подіями (з’їзд компартії) та надзвичайними ситуаціями, де влада не бажала, щоб їх обговорювали громадяни – таких, як заворушення чи вибухи на залізниці. Ця «схвальна» пропаганда не була лише регулярною дієтою гарних новин, але ретельно контрольованою стратегією, спрямованою на те, щоб «втопити» у цих повідомленнях небажані теми.

Одна з проблем вільної преси полягає в тому, що контролювати її – це все одно що пасти котів. У неї нема центральної владної інстанції – слава незалежності та різноманітності! Подібно до цього, розподілені протестні рухи, на кшталт руху «анонімів», можуть бути дуже ефективними щодо певних видів діяльності. Але навіть у «анонімів» є центральні фігури, які планують операції.

Найбільш успішні пропагандисти, так само як і найбільш успішні протестні рухи, є дуже добре організованими (у сучасній риториці щодо «різноманіття тактик» загубився той історичний факт, що ключові битви за права людини були ретельно сплановані). Організація та планування вимагають розвідки. Вам треба знати, ким є ваші вороги і що вони роблять.

Розвідка включає базові етапи, наприклад, такі:

Звертайте увагу на деталі кожного повідомлення. Хто написав цю статтю чи розмістив цей коментар?

Досліджуйте дійових осіб та їхні мережі. З ким вони пов’язані? Через які канали зв’язку вони координуються? Хто скеровує операції?

Моніторинг у реальному часі. Коли починається кампанія з дезінформації, вам слід повідомити про це вашу аудиторію раніше, ніж вони (і з чимось більшим, ніж саме лише спростування, як це пояснювалося вище).

Так, існують корисні технологічні підходи до відстежування подібних мереж, але ніяких магічних рецептів тут не ісує; будь-хто може скласти електронну таблицю з переліком дійових осіб, ви можете робити моніторинг в режимі реального часу, використовуючи лише Tweetdeck, а журналісти-розслідувальники і так знають, як проводити розслідування.

Але важливо забезпечити централізованість. Російський підхід «багато месиджів, багато каналів» дає підстави вважати, що відкрита, багатообразна мережа може бути успішною в здійсненні індивідуальних пропагандистських акцій.

І я б’юся об заклад, що у контрпропагандистських акціях вона теж спрацює. Але розвідка – це інша річ, і є відкрите питання, чи справді неорганізований натовп журналістів, неурядових організацій, університетів та активістів із вільного суспільства може вести ефективну контрпропагандистську розвідку - або хоча б дійти між собою згоди про те, якою ця розвідка має бути.

Я не думаю, що розподілений підхід тут спрацює; хтось має вести базу даних та задавати тон.

Уточнення: команда East StratCom є саме таким централізованим виконавцем для Євросоюзу.

Але так чи інакше, вам слід знати, що робить ваш ворог-пропагандист, - детально і в режимі реального часу. Якщо ви не подбали про цю критично важливу функцію, ви завжди будете змушені діяти у відповідь на його дії. А це означає, що ви, найімовірніше, програєте.

PS: зміцнюйте безпеку

Хакерські напади та витоки інформації – а це найбільш ефективні способи здобути і поширити чиюсь конфіденційну інформацію – перетворилися на одну з тактик пропаганди. Якщо ви не хочете стати тим, проти кого ця тактика спрацювала, я рекомендую негайно зробити такі прості речі:

- Увімкнути двофакторну аутентифікацію для електронної пошти та інших важливих екаунтів

- Навчитися розпізнавати фішинг

Мені здається, що це врятує від 70%-90% спроб хакінгу та витоку приватних даних. Це врятувало б Джона Подесту (керівник кампанії Хілларі Клінтон. Його листування було опубліковане в інтернеті, що стало одним з чинників поразки Клінтон – прим.) А тут вказані ще більше простих способів захиститися.

Пильнуйтеся, і хай щастить.

змі медіа пропаганда дезінформація інозмі