7 днів у морській піхоті. День другий - зарядка, полковник із мольбертом і cтрільбище
- Ти з нього противника не застрелиш, особливо на полі бою. Знаєш, як він ухиляється?
- Тому що хоче жити?
- Тому що досвідчений боєць вміє рухатися. Пустий пістолет. З нього навіть самому застрелитися не можна - один спробував, так куля під кутом пішла, і він тільки легке поранення отримав.
41 очко з 50 вибив: Анатолій БОНДАРЕНКО
Прапорщик спльовує, висловлюючи своє зневагу до пістолета Макарова.
- От "стєчкін" - це зовсім інша справа. Або чому б не видати всім українські "форти"? Слухай, а у Києві всі українці живуть? - несподівано закінчує він, напевно, через мою мову.
- Не всі - є багато афроукраїнців, - намагаюся жартувати у відповідь.
у морській піхоті, а жодної нормальної фотки досі
не прислав. ))
Прапорщик ще раз презирливо крутить ремінець, на якому висить пістолет найбільш поширеної у наших військах моделі - "макаров".
Ми з ним поруч збираємо гільзи, які вилітають під час пострілів трійки, котра стоїть на вогневому рубежі.
Гільз необхідно здати стільки ж, скільки ти отримав патронів - звітність тут сувора.
І найпопулярніший спосіб їх зібрати - це стати праворуч із стріляючим і ловити їх своїм чорним морпіхівським беретом.
У мене берета немає, тому я ловлю гільзи на відльоті, метрів з чотирьох - особовий склад здає нормативи стрільби з табельної зброї. Потрібно з 25 метрів влучити в мішень-погруддя.
Піднявся я сьогодні ще до 6:00 - на зарядку разом із матросами строкової служби. 40 хвилин нормальних навантажень - розминка, біг 3 км, віджимання на плацу, бруси, турнік, вправи на прес.
Потім розмовляли з командиром частини. Він пізно прийшов у армію. Замолоду закінчив художнє училище, потім будівельний технікум, а вже потім - став військовим. Звати Андрій Андрей - отаке подвійне ім'я-прізвище. Полковник. Я мало бачив командирів частин, але керівників бачив вдосталь. І з мого досвіду, ця людина знає, що робить.
Жорсткий. Я був присутній на нараді, яку комбат проводив для офіцерів - він чітко контролює декілька десятків напрямків діяльності підрозділу. Специфічний фаховий гуморець. Підняв з місця пару лейтенантів: "ви вже рік в частині, а я до цих пір не бачив вашого вміння рукопашного бою. Прошу показати мені завтра, тільки так, щоб не було смішно".
В кабінеті стоїть мольберт, на якому командир малює картини олівцем. В тому числі й з військових буднів – наприклад, солдати на плацу.
Під час шикування помітно, що частина особового складу відсутня. Хтось знаходиться в Косово – це найбільш досвідчені та підготовлені бійці. Скоро повертаються. Частина строковиків пішла на дембель, на днях має прийти новий призов.
Сьогодні на полігоні стріляють лише офіцери та прапорщики - єдиний матрос-строковик, що присутній на місці пістолетних стрільб, виконує всю чорнову роботу. Керує цією "перевіркою зрізу знань", за висловом комбата, його заступник.
"Мужчина" - звертається він до матросика - офіцери тут часто до рядових звертаються саме так - "нумо швиденько чкурнув і поправив мішень" - їх постійно відриває сильним боковим вітром.
9-мм куля від "макарова" летить із швидкістю достатньою, щоби зупинити і відкинути людину. Однак з точністю стрільби з ним дійсно проблеми - без постійної практики влучно стріляти досить важко. Командир розвідзводу накручує глушник, який є лише у нього - малоймовірно, що це значно покращить результати.
Замість звичного "хлопка" його пістолет починає стріляти із тихим "клацем" - так клацають курки дитячих іграшкових револьверів.
У двох кілометрах від нас безшумно спалахує вогонь - хмара диму піднімається високо вгору. Через 6 секунд долітає і звук, досить сильний навіть на такій відстані. На цьому ж таки полігоні - в іншому місці - підривають протитанкові міни.
"Наступна трійка, приготуватися! До вогневого рубежу кроком руш!" - командує начальник стрільб. Я відстрілявся непогано, 41 з 50 - це "п'ятірка" за нормативами, що діють сьогодні, і другий результат серед усіх, тому із гарним настроєм продовжую ловити гільзи.
Натомість інший прапорщик, що стоїть поруч зі мною - незадоволений, на його обличчі - печать якїсь постійної образи. Він з'ясовує хто я такий, і скептично запитує чи знову, "як і усі", буду писати про те, як усе добре. "А насправді нічого не добре".
Прапорщик говорить про своїх 15 років вислуги, про 1200 гривень зарплатні, 300 з яких іде на дорогу. Він знімає житло (де мешкає з жінкою та дитиною) за 100 гривень, не в самій Феодосії, а в сусідньому селі - тому і приходиться їздити щодня.
Наступна проблема, яка його переймає найбільше, це амуніція. "Що це за форма - вона за місяць розлазиться. А наплічники? Незручні, застарілі - дрантя якесь".
"От в Росії, наприклад - мій приятель і в вус не дує, зарплатня у нього в 3 рази більша, і всю сім'ю возять безкоштовно". Принагідно цікавлюсь, чи можливий з ними військовий конфлікт. Прапорщик впевнений, що ні - однак зв'язно аргументувати свою думку не може. У нього це на рівні віри у братів-слов'ян, і про те що конфлікту статися "не дадуть".
Декілька опитаних офіцерів також не бачать у росіянах потенційного противника. "У нас із ними хороші стосунки - вони діляться методичною літературою, навіть мішені нам весь час на стрільбищах залишали".
В свою чергу комбат сказав, що незалежно від назви країни, яка може представляти загрозу, підрозділ поставлені бойові задачі по захисту української території виконає.
Ми повертаємося через декілька годин "Уралом", який возить матросів-"строчників". На КПП чєкаємо, щоб забрати ще декількох бійців - з рацією.
Матросики застрибують в кузов. Обличчя у строчників, не дивлячись на пилюку, свіжі лише тільки від їх молодості. У багатьох - погано прихований вираз задоволення - схоже, їм дуже цікаво все те, що з ними тут відбувається. А ще більше їм подобається після такої розваги, як полігон, повертатися в частину - там чекає вечеря, і нарешті можна буде добряче помитися.
Я б теж хотів помитися. Особливо хочеться вимити вуха - таке враження, що вони забиті брудом і димом. Але це я просто оглух від кількагодинної стрілянини.
7 днів у морські піхоті. День перший
Онлайн-репортаж у редакційному блозі
Стрічка "армійських" повідомлень у твіттері
