Торгівлю домашнім молоком і м'ясом з наступного року мають заборонити
Український інтернет сколихнули перші хвилі здивування - виявляється, з 1 січня 2010 року з базарів може зникнути домашнє молоко і м'ясо. Для фахівців це не дивина – відповідний закон ухвалили ще в рамках кампанії зі вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Адаптаційного періоду виділили аж п’ять років, за які зроблено… аж нічого.
М'ясо-молочну загрозу вивчав: Тимофій КРАМАРЄВ
Врятують ситуацію вибори. За інформацією ZaUa.org, одразу кілька політсил підготували в кошиках своїх обіцянок хід «ми спасли село від вимирання!» у вигляді мораторію на вступ в силу окремих положень закону «Про безпечність і якість харчових продуктів» ще на рік-два.
Насправді, не такий страшний образ зниклої бабці з базару, як його намалювали собі свідомі користувачі мережі.
Дійсно, згідно із частиною 1 ст. 35 вказаного закону, «забороняється реалізація і оборот необробленого молока і сиру домашнього виробництва, а також туш, або частин туш парнокопитних та інших копитних подвірного забою на агропродовольчих ринках».
А у відповідності до частини 2 ст. 36, взагалі «забороняється продаж харчових продуктів домашнього виготовлення».
Однак бабці зовсім-зовсім з ринків поки не зникнуть.
Не бий корову сам, відведи на бойню
«Щодо м’ясної продукції, то йдеться у першу чергу, про те, що не можна буде продавати м'ясо, забите в дворі. Питання в тому, щоб мати можливість відслідкувати хворобу тварини. З куркою простіше – вона жива, поки здорова. А от по корові чи свині може бути й не видно, що вона хвора.
Згідно із нормою, що вступає в силу, селянин матиме відвезти живу худобу для забою на м’ясобійню.
Там тварину не тільки заб’ють, але й перевірять на хвороби і видадуть відповідну довідку.
А далі він може самотужки її продавати на ринку», - пояснює ZaUA.org суть законодавчої норми аналітик консалтингової компанії ААА Марія Колесник.
Втім, за її словами, головна проблема – у відсутності інфраструктури. У деяких регіонах м’ясобоєнь – по 2-3 на область.
Відтак селянинові, щоб продати свою корову в своєму селі, доведеться або з’їздити до сусіднього району, а потім, повернувшись, включити витрати на дорогу у вартість туші, або одразу здати корову на переробку.
Опікуватися створенням більш щільної мережі м’ясобоєнь («сертифікованих», які могли б видавати відповідні довідки) мала б районна влада: виділити землю, спростити дозволи тощо.
Та на місцях, де знають про проблему, не поспішають її вирішувати в очікуванні політичних перемін. Адже народні депутати на зустрічах із селянами регулярно обіцяють відтермінування впровадження нових норм.
Допомога держави може полягати не тільки в створенні мережі боєнь.
«У Східній Європі, країни якої теж проходили етап впровадження цих норм, уряд допомагав селянам закуповувати племінну худобу, частково фінансував обладнання для зберігання, - говорить ZaUA.org головний аналітик Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа. - Це сприяло поліпшенню якості уже на етапі вирощування худоби. І давало змогу селянинові побачити, що держава теж зацікавлена не лише в нових стандартах для споживача, а й в умовах для виробника».
Доїти не можна - можливість корупції
Заборона на продаж молочної продукції та сиру домашнього виготовлення теж не надто апокаліптична.
Насправді йдеться про те, що продавати на ринку можна буде лише молоко, зібране за допомогою доїльних апаратів, що зменшує ризики зараження продукції.
Опосередковано ця вимога означає, що селяни мають або нарощувати поголів’я худоби в своєму господарстві, або об’єднуватися в кооперативи. Бо купувати доїльний апарат на одну-дві тварини невигідно. А збільшення кількості худоби має означати і ретельніше ставлення до якості продукції.
Ба більше, якщо господарство уже переходить на машинне доїння, стояти на базарі і продавати молоко відрами йому немає сенсу – пропаде. Це означає, що в будь-якому разі молоко потраплятиме на заготівельні пункти.
Якщо ж селянину не хочеться приставати ані на перший, ані на другий варіанти, йому знову ж таки доведеться здавати надоєне вручну молоко виключно на приймальні пункти, де вже перевірятимуть його якість для подальшої переробки.
Однак така теорія навіть за різкого впровадження нових норм з 1 січня може не перетворитися на практику.
«По суті, в нас немає механізмів контролю за виконанням цих вимог. Сказано – не можна робити, - коментує для ZaUA.org експерт проекту «Аграрний діалог» Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Анна Кузнєцова. - А хто проконтролює, звідки візьмуться на кожному ринку ці фахівці – невідомо».
За словами фахівців, впровадження системи одразу з Нового року призведе до зростання корупції. Адже головне буде за будь-яку ціну отримати довідку і стояти собі на базарі - тому м’ясобійні будуть фальсифікувати документи, а бабці з молоком просто платитимуть, аби їх не помічали.
«Відбудеться тінізація ринку, прискоряться темпи зменшення поголів’я, бо люди бачитимуть, що корову треба якомога швидше хоч якось продати», - додає Володимир Лапа.
Навіщо тоді було вступати у СОТ?
Звісно, в Україні є традиції купівлі на базарах у «своїх» тіточок і бабусь. І вказані нововведення поламають цю роками вибудувану схему.
Втім, оскільки унормування відбувається на вимогу СОТ, видається, що в такій ситуації нам треба визначитися: навіщо тоді було приєднуватися до цієї поважної організації, якщо ми хочемо продовжувати купувати продукти на базарі, не виконуючи вимог?
В пошуках винного, деякі спостерігачі навіть пов’язали впровадження нових норм із бажанням команди прем’єра запровадити ще одну «монополію» – гуртові ринки сільгосппродукції, на які селяни муситимуть звозити вироблене в себе в господарствах, а вже звідти продукція має розходитися дрібнішими ринками, супермаркетами тощо.
Ось приклад такої конспірологічної думки:
"Тимошенко вже приготувала державну посередницьку систему торгівлі продуктами, в багатьох містах вже побудовані так звані "оптові ринки сільгоспродукції", які фактично мають замінити так звані "стихійну торгівлю продуктами харчування".
Останнє не треба плутати із стихійним ринками - для бубликоголової стихійне і корупційне все, чим вона не може керувати і отримувати з того "десятину" на підтримання релігійно-політичного культу імені свого імені".
Втім, більшість експертів водноголос твердять – гуртові ринки – не таке вже вселенське зло. По-перше, вони будуть приватні, а не державні. По-друге, елементом їхньої роботи має стати контроль якості продукції, яка через них реалізується.
Інша конспірологічна теорія – селянам намагаються закрити доступ до ринку збуту на користь крупних продовольчих компаній. Це міф - хоча б з тієї точки зору, що крупні виробники продовольства не стануть стояти на базарі і торгувати трьома літрами молока чи десятьма кілограмами м’яса.
«Вимога СОТ полягає в тому, щоб зрівняти умови для імпортованих продуктів та продуктів місцевого походження. Мовляв, якщо вже якість ввезених харчів контролюється, то і внутрішні також мають проходити контроль», - говорить Володимир Лапа.
Між іншим, деякі селяни не дуже переймаються загрозою своєму майбутньому - вони впевнені, що "городські" самі прибіжать:
"Ви за нас не бійтесь. У нас погреби великі, ми на два-три роки вперед собі м"яса закатаємо і будемо тримати оборону. І на вас, городських, дивитися, скільки ви на польському гімні і на буйволятині проживете. Будете по селах їздити, по подвір"ях ходити і на колінах просити, щоб м"яса продали".
Щоб побудувати нову схему, потрібен один рік
Інший аспект – експорт. Допоки в Україні не налагоджено контролю за виготовленим на першому етапі (у домогосподарстві) продуктом, про жодне виконання санітарних норм у Європі в експортних партіях говорити годі.
В ідеалі, в Україні має зникнути категорія «бабця, яка продає домашнє молоко/м'ясо на базарі». Вона його має продавати на гуртівню, де молоко/м'ясо пройде контроль, а потім буде реалізовано в гуртовій партії разом з молоком/м’ясом інших бабць. Однакове, стандартизоване.
Звичайно, до цього не готові. Тому й лунають пропозиції депутатів продовжувати мораторій ще на п’ять років. Це малоефективно, вважають експерти, - якщо навіть не згадувати про санкції з боку СОТ.
«Мораторій означає, що знову чотири роки ніхто нічого не робитиме, а в на п’ятий всі згадають і будуть голову сушити, яким чином адаптувати бідних селян до нововведень. Насправді ж, щоб налагодити систему, вистачить і одного року», - говорить Марія Колесник.
В рамках цього процесу, відзначає важливий ньюанс Анна Кузнєцова, державі варто було б також передбачити компенсаційні механізми для тих, хто не зможе одразу підлаштуватися до нових умов: «Ніхто ж не може гарантувати, що селянин, який вчора продавав власне молоко, а сьогодні вирішив забити і продати цю корову, завтра знайде собі роботу на тій фермі, яка вироблятиме «якісніше» молоко і м’ясо».
Отже, наразі говорити про апокаліптичний сценарій не доводиться. Завдяки вдалому збігу – впровадження нових норм припало якраз на вибори – тим українцям, які люблять поласувати базарним молоком і м’ясом, найімовірніше вдасться це робити іще щонайменше рік.
Що з того, що крупні продовольчі компанії чи просто підприємливі селяни, які мають невеликі господарства, не зможуть експортувати свою продукцію і тим самим хоча б привозити в Україну валюту і покращувати зовнішньоторговельний баланс? В них буде цілий рік, аби «адаптуватися».
Адже в першу чергу ми маємо задовольнити бабцю, яка тихцем змовчала про лейкоз у своєї корови, але залюбки дасть вам скуштувати хоч цілу ложку сметанки, аби ви переконалися у її екологічній чистоті.
