Шість міфів про корупцію. Образ безнадійно корумпованої України створює Росія. Реальність інша

Коли ви згадуєте про Україну, то перше слово, яке, найімовірніше, спаде вам на думку, - це корупція. Вона підриває країну, спустошує державу, руйнує суспільство та не дає проводити реформи – принаймні, так кажуть ЗМІ. Західні видання рясніють заголовками на кшталт «Чому Україна програє війну з корупцією» та «Корупція вбиває українську економіку».

Звісно, ця стривоженість є заслуженою, бо корупція залишається одним із найбільших викликів перед демократичною Україною. Але сповнені перебільшень оцінки, та приховане – а часом і явне – твердження, що зміни в Україні нежиттєздатні через корупцію, походять із шести міфів. Як усі міфи, вони дають зручне і при цьому надмірне спрощення, яке затуляє собою потребу справжнього розуміння проблеми.

Міф №1. Корупція – найбільша загроза існуванню України

У жодному разі, ні.

Десятки тисяч російських військовослужбовців, з танками та артилерією, розташовані вздовж південного та східного кордонів України, - ось що єдина загроза існуванню України. Якщо Володимир Путін віддасть наказ, вони вторгнуться і, можливо, знищать значну частину країни. Корупція, порівняно з цим, може спустошити українські інституції, але лише в довший проміжок часу.

Міф №2. Корупція – це перешкода реформам.

Україна розпочала вражаючі політичні, економічні та соціальні реформи після революції на Майдані 2014 року.

Демократичні установи зараз повноцінно функціонують і більше не є вихолощеними; банківську систему полагоджено; ціни на енергоносії підвищено до ринкового рівня, а енергетичну залежність від Росії ліквідовано. Державні закупівлі зараз відбуваються прозоро; бюрократію обмежено; система охорони здоров’я налагоджується; у сфері освіти відбуваються ретельні реформи.

Якщо корупція робить реформування неможливим, то як же Україна могла все це здійснити?

Міф №3. Корупція – найбільша перешкода прямим іноземним інвестиціям.

Аж ніяк. Кореляції тут нема. Україна мала бум прямих іноземних інвестицій під час корумпованого, але про-демократичного президентства Віктора Ющенка у 2005-10 роках, зниження під час надзвичайно корумпованого і диктаторського президентства Януковича (2010-2013), та фактично повну зупинку з 2014 року.

Нинішня влада є менш корумпованою та найбільш демократичною з усіх попередніх, але інвестори тримаються подалі – через війну на Сході України.

Міф №4. Корупція – найбільша перешкода економічному зростанню.

Нонсенс. Якби це було правдою, то країни з високим рівнем корупції, такі як Бразилія, Росія, Індія чи Китай, - що займають 76-те, 119-те, 76-те та 83-тє місце з 168 країн у рейтингу сприйняття корупції, складеному Transparency International – не мали б значних показників зростання економіки.

Що ж до України, яка в цьому рейтингу 130-та, то її темпи зростання були від’ємними в 1990-ті, позитивними в наступному десятилітті та глибоко негативними з 2014 року. Корупція тут ні до чого. Скорочення в 1990-ті було наслідком падіння радянської економіки; наступне зростання відбулося попри корупцію в Україні; а скорочення після 2014 року було наслідком російського вторгнення у Крим та на східний Донбас.

Міф №5. Корупція – найбільша перешкода демократії.

Справді? Тоді як Україна зробила переконливі кроки в напрямку консолідованої демократії, починаючи з Помаранчевої революції 2004 року, - попри проблеми з корупцією?

Міф №6. Корупцію можна швидко ліквідувати, застосувавши політичну волю.

Оскільки корупція є, в першу чергу, наслідком роздутого державного апарату та неефективних ринкових механізмів, політична воля та відповідні арешти корумпованих чиновників ніколи не позбавлять від неї самі по собі. Затрати та вигоди від корупційних практик, та, особливо, заохочення або стримування тих, хто хоче долучитися до корупції, повинні змінитися.

Владу та економіку слід спростити й модернізувати. Для цього потрібна певна політична воля, але найбільше тут важать стабільні реформи та час.

Тож якою є реальність?

Корупція в Україні є водночас глибоко вкоріненою та широко розповсюдженою, що ускладнює здійснення та посилення реформ, інвестицій, економічного росту, демократії та виживання. Але вона не робить виконання цих завдань неможливим.

Якби це було так, то жодна країна у світі – включно зі Сполученими Штатами Америки, які були страхітливо корумповані в 19-му столітті – не спромоглася б збудувати дієву ринкову економіку та демократію.

Україна досягла значного прогресу в боротьбі з корупцією протягом нещодавніх років. При цьому здійснила серйозні реформи, що дало підстави екс-міністру фінансів Наталі Яресько заявити, що Україна змінилася за минулі три роки більше, ніж за попередні 20 років незалежності.

13 грудня 2016 року Євросоюз прийшов до висновку, що Україна провадить інтенсивні та безпрецедентні реформи економічної та політичної систем, і в той же час її демократичні інституції продовжують відновлюватися й далі. Ця доповідь, на відміну від заголовків про корупцію в Україні, які тиражуються роками, не привернула увагу ЗМІ.

Тож звідки береться ця надмірна увага на корупції в Україні? Частково через те, що вона надає просту для розуміння тезу, на основі якої розгортається водночас і некомпетентність Заходу щодо України, і зручні пояснення апатії до України в зовнішній політиці.

Теза про корупцію в Україні створює зручну для Заходу картину «ми і вони»: вони - погані, корумповані українці, і ми - чесні, добропорядні європейці та американці. Російська пропаганда спромоглася розповсюдити цей образ України, аби звести її до рівня безнадійно провальної держави, яка не вартує уваги Заходу.

Але не ведіться на цей «корупційний сюжет» та на висновок з нього про «невдалу державу». Насправді він уособлює не Україну, а хибне уявлення та політику Заходу щодо України – яка робить майже все, що в її силах, щоб подолати корупцію. І якщо США та Європа щиро хочуть допомогти Україні, вони повинні відкинути міфи і побачити картину в усій її реальній комплексності.

Точка зору автора може не співпадати з точкою зору редакції

корупція інозмі росія дискусія пропаганда