Українці можуть об'єднатися для допомоги Армії. Але щоб створити ОСББ - довіри не вистачає
Волонтерський рух в Україні пов'язаний у першу чергу з війною та патріотизмом. В інших сферах самоорганізація населення, навіть після 2013-2015 років, була низькою. В тому числі у сфері ЖКГ, де українці переплачують за сумнівної якості житлово-комунальні послуги. Але саме волонтерський рух останніх років може допомогти решті українців навчитися йти на ризик і довіряти, беручи участь в "повсякденних" ініціативах, таких як асоціації власників житла.
Автор - Антон Олейнік, професор соціології в Memorial University of Newfoundland (St. John’s, Canada).
Про необхідність реформування житлово-комунального господарства періодично заявляють і Кабінет Міністрів, і міжнародні кредитори України. Ще більшу потребу змінити «правила гри» в цій сфері відчувають і самі користувачі житлово-комунальних послуг: тарифи і до їх підвищення були відносно високими, а якість цих послуг – критично низькою.
Проте самі українці не поспішають брати контроль за ЖКГ у свої руки. Навіть після сплеску волонтерського руху в 2013-2015 роках.
Сила і слабкість волонтерського руху
Порівняння різних форм самоорганізації споживачів житлово-комунальних послуг і власників житла в Україні та Росії тривожне.
За результатами опитувань, проведених КМІСом в Україні та "Левада-центром" – в Росії, участь росіян у різних «житлових співтовариствах» має більш масовий характер.
Близько 9% росіян брали участь в асоціаціях власників житла на момент проведення опитування (грудень 2014-ого року). Аналогічний показник в Україні складав лише 1,4 % (станом на вересень 2016-ого року).
Сплеск волонтерського руху в Україні в останні роки позначився в першу чергу на участі українців у національно-патріотичних ініціативах.
Сумарно 16% українців громадян України брали участь в ініціативах з підтримки Збройних Сил України і добровольців, що воюють на Сході України, а також вимушених переселенців з Криму та Донбасу.
Проте за всіма іншими показниками (за виключенням хіба участі в діяльності церковно-релігійних громад) масштаби самоорганізації українців є або співставними, або нижчими, ніж у Росії.
Хто, якщо не я?
З початком затяжної і «замороженої» стадії війни на Донбасі є ймовірність того, що потенціал участі громадян України в волонтерських рухах і інших формах самоорганізації поступово згасне.
У всякому разі сьогодні немає ознак переорієнтації волонтерських ініціатив на вирішення проблем, не пов’язаних із війною. Та вони не менш важливі.
ЖКГ - одна із сфер, де потрібен активний контроль громадян. Експерти практично одностайні в тому, що асоціації власників житла (а одна з форм це ОСББ), можуть найбільш ефективно надавати послуги мешканцям.
Питання в готовності перейти до справи, тобто до безпосереднього створення асоціацій власників житла. А з цим якраз проблема.
Однією із перепон для розвитку самоорганізації населення в непов’язаних із війною сферах є низький рівень довіри.
Щоб створити житлову ініціативу чи товариство, потрібно як мінімум повірити в те, що їх ініціатори чи лідери не намагатимуться збагатитися за рахунок інших власників житла. Сьогодні такої довіри часто не вистачає.
Рівень довіри до людей і без того низький, а ще більше впав в останні роки, ймовірно, під впливом подій у Криму та на Донбасі.
Якщо 5 років тому рівень довіри до людей взагалі в Україні був низьким, але співставним із рівнем довіри в Росії, то сьогодні він набагато нижчий.
Опитування, на основі яких зроблена інфографіка, не були опубліковані. Вони здійснені на замовлення та за кошти клієнтів. Опитування КМІС - замовив автор статті, опитування "Левада-центру" - науковці з Литви, котрі надали автору результати.
В таких умовах є велика спокуса покластися на «невидиму руку ринку» (конкуренцію між приватними управляючими компаніями, наприклад), або на «невидиму руку» держави. Однак обидва ці рішення не гарантують захисту інтересів споживачів житлово-комунальних послуг.
Щоб бути ефективним, ринок має бути конкурентним. На цьому етапі це є практично недосяжним. А надія на «руку допомоги» від держави є ще більш примарною. Власникам житла в Україні, споживачам житлово-комунальних послуг, відомим волонтерам 2013-2015 років, потрібно нарешті задатися питанням: «Хто як не ми?».
Ризик – неминучий
Довіра за визначенням пов’язана із ризиком. Як пише Ніколас Луман, довіру можна порівняти із здійсненням ризикованих інвестицій: завжди є шанс, що втрати від обману будуть великими. Відповідно, питання полягає в тому, як навчатися йти на свідомий ризик у тих ситуаціях, де це необхідно.
Саме тут досвід волонтерства періоду Революції Гідності й війни є ключовим.
Адже волонтери 2013-2015 років також діяли в умовах критично низького рівня довіри, але навчилися свідомо йти на ризик. Без цього не відбулася б жодна ініціатива підтримки ЗСУ, добровольців та переселенців. На них ніхто не дав би грошей, не говорячи про власний час.
Аналіз соціального портрету тих, хто вважає, що в сьогоднішніх умовах в Україні можна довіряти іншим людям показує, до досвід волонтерства підвищує шанси на довіру. Більше шансів довіряти мають представник наступних груп :
1) волонтери, які працювали 12 місяців перед датою проведення опитування (вересень 2016-ого);
2) учасники церковних співтовариств;
3) учасники ініціатив із підтримки вимушених переселенців;
4) учасники антикорупційних і подібних розслідувань.
Цікаво, що у тих, хто навчився довіряти людям загалом, більше шансів і «скоріше довіряти» державі.
Передумовою збереження і збільшення волонтерського руху в Україні можна назвати набуття здатності йти на свідомий ризик. Саме цьому вчить досвід волонтерства 2013-2015 років: вони змогли подолати страх втратити щось через обман їхньої довіри.
Чи варто говорити, що ризик їхніх втрат був абсолютно неспівставним із ризиком втрат від потенційної нечесності сусіда в будинку?
Адже недбалому керівнику товариства власників житла (або ОСББ) можна в крайньому випадку висловити вотум недовіри (якщо докласти зусиль, звісно).
Якщо громадяни України не переступлять через свій страх напоротися на обман, їм доведеться не тільки переплачувати за комунальні послуги сумнівної якості, а й постійно стикатися з неповагою до людської гідності в інших сферах.
ОНОВЛЕНО (22 грудня 16:35)
Коментарі українського експерта, котрий займається вивченням довіри
У РФ ОСББ створили примусово
Сергій Данилов, координатор Української миротворчої школи:
Українські ОСББ - справжні, створені з боями, тоді як російські - нав'язані примусово. Це частина супер-радикальних ліберальних реформ першого-початку другого терміну Путіна.
Різниця між нами і "не-нами" в участі в управлінні житлом дуже проста і не пов'язана з якимось характеристиками соціумів. З початку 2000-х у РФ в рамках великих реформ передали будинки об'єднанням співвласників. І тому дані участі - це не характеристика нас і "не-нас", а результат цілеспрямованої політики їх держави. Дослідник мав би це врахувати.