«Аптекар» Винничука: відьми, катування, страшні магічні книжки, бальзами, отрути і трохи сексу

Вона дістала вже чимало компліментів. Сюжет і настрій віддалено пов’язують її з «Танґо смерті», а ще очікується, що «Аптекар» матиме продовження, стане частиною історичної серії.

Аптекар і відьма

Час дії «Аптекаря» - сімнадцяте століття. Місце дії – передовсім Львів, але також і Венеція, Середземне море, Ґданськ. Тобто Львів тут виявляється центром умовного, але символічно значущого «Міжмор’я», а ще – велелюдним портом, до якого приходить багато здоровенних кораблів.

Батьки відправляють українського юнака Лукаша на навчання до Венеції. Там він здобуває лікарську освіту, а неоціненну практику отримує, коли бере участь як санітар разом із колегою Мартином у морських боях між флотами Венеційської республіки та Османської імперії.

Діставши поранення, вони вирішують вертатися на батьківщину. Дорогою на друзів нападають загадкові розбійники – Мартин гине та заповідає Лукашеві своє ім’я та свою аптеку у Львові.

Нове життя під чужим іменем починається як тиха й спокійна робота пересічного аптекаря, котрий водночас є й лікарем, і спостерігачем на тортурах під час «слідства», щоб «підслідний» зарано не віддав Богові душу. Однак і тут невдовзі починаються справжні серйозні пригоди, внаслідок яких Лукаш-Мартин ризикує лишитися без голови.

А паралельною сюжетною лінією, оформленою навіть іншим шрифтом, розгортається доля молодої знахарки, що народилася серед лісів під Львовом і від самого дитинства мала зв’язок із усілякими потойбічними силами, про які кажуть, що вони неодмінно злі, а там хто вже їх знає… До речі, розповідає Винничук, тодішнім жінкам було заборонено займатися легальною медициною. Тому одна з героїнь книжки вдає з себе юнака, учня Лукаша-Мартина.

Ігри з історією

Сюжет «Аптекаря» в такому ж дусі кружляє й далі. Вже що робити, а закручувати його Юрій Винничук уміє добряче. Інтрига та цікавість не полишать читача до останньої сторінки. Навіть там, де досвідчений любитель літератури легко вгадає наступний поворот, автору вдається зробити очевидний і не дуже оригінальний крок вишуканим або грайливо-іронічним. Таким, до прикладу, є фінал книжки. Але детальніше розповідати про нього зарані не варто.

Читача затягують не тільки сюжетні серпантини. Принадну атмосферу створюють також докладні, одночасно веселі та містичні описи різноманітних знахарських і алхімічних практик або тогочасних лікарських практик, як на наш час, відверто химерних.

Зілля, страшні магічні книжки, духи, відьми, примітивні хірургічні операції, бальзами, отрути, слоїки з усілякими організмами, мазі – все це задає якогось особливо бадьорого настрою. Присутні тут і зразки та тенденції тодішньої культури.

Питання ж, наскільки образи й історії Винничука відповідають справжнім історичним реаліями сімнадцятого століття, як на мене, не надто істотне. Досить і духу.

Хоча місцями, схоже, автор таки переймається тим, наскільки правдоподібними виглядатимуть речі, обставини та вчинки його персонажів. І тоді починає дещо загрузати в історизм, демонструючи мало не на кожному кроці широковідомі, впізнавані факти чи постаті. На щастя, таких «сторінок із підручника історії» не аж так багато, щоб зіпсувати враження від книжки.

Як і зазвичай у Винничука, в «Аптекарі» вартий окремої уваги образ Львова. Він і загадково-портовий, і сповнений амбівалентних красивих і страшних деталей (від фонтанів до цівок крові, що розбігаються вулицями з дворів м’ясників). І насичений строкатими запахами – тут описи Львова чимось перегукуються з Парижем Зюскінда.

Львів «Аптекаря» є ще й своєрідним лакмусовим папірецм настроїв і тенденцій свого часу: пошуків людської думки, геополітичних концептів, війни і миру. В цих речах Юрій Винничук легко знаходить виходи на проблематику сьогодення, власне, сьогоднішнього українського читача. У певних місцях це робиться в цілком серйозний спосіб.

Скажімо, актуальними й драматичними є роздуми кількох героїв про те, якими стали для їхньої душі наслідки перебування на війні, про особливу напругу, очікування нового бою й навіть його бажання. Знайомими читачеві будуть і розмови деяких героїв «Аптекаря» про необхідність центральноєвропейської коаліції проти агресивної політики Москви.

Є в книжці й міркування про пригнічення українців і православних у тогочасній Речі Посполитій. А в інші моменти Винничук радше грається й веселиться зі «зв’язком епох». Так, один досить інфернальний персонаж, Франц, полюбляє бавитися точними пророцтвами про те, що трапиться за кількасот років, як вестимуться війни і т.п.

Львівські овочі-фрукти та інтернаціональна романтика

Слід згадати й про мову книжки. Традиційно грайлива і метафорична мова Юрія Винничука (оздоблена рідкісним умінням як вчасно зупинитися в орнаментальних візерунках заради розвитку сюжету, так і вчасно пригальмувати гостросюжетність заради цікавої матерії тексту) так само традиційно насичена всілякою історичною і діалектною лексикою та зворотами.

Обкладинка "Аптекаря"

А в примітках Винничук встиг навіть «укусити» сучасну українську мовну стандартизацію, через що, як він пише, «завдяки визволителям», перестали називати фрукти овочами.

В «Аптекарі», як на мене, дещо менше еротичних сцен, аніж це буває у Винничука зазвичай. Але хочу відразу заспокоїти тих потенційних читачів, для кого це – прикра новина: по-перше, секс у тій або іншій формі все-таки трапляється, а по-друге, книжці притаманний потужний і пульсуючий еротизм внутрішній.

Романтичного, сказати б, характеру, навіть сентиментального, але й не позбавленого несподіваного гумору. Взагалі, романтичність хай і «постмодерного» чи «пост-постмодерного» розливу «Аптекаря» знаходить свої вияви далеко не тільки у сфері любовних пристрастей.

Є вона й у загальному настрої книжки, що коливається від методичної погідності до емоційних пожеж чи естетських фантасмагорій. Та в особливому підході до таких більшою чи меншою мірою архетипічних образів і дій, як перевдягання, дорога, розбійники, кат, відьма, корабель, нічний ліс…

У нещодавньому інтерв'ю для одного інтернет-видання літературознавець Ростислав Семків запропонував геть не науковий критерій якості, доладності книги – чи можна заради цієї книжки кинути всі справи та не впускати її з рук, поки не прочитаєш? Упевнений, що хоч і не всі, але багато хто з читачів з приводу «Аптекаря» Юрія Винничука дадуть на це питання ствердну відповідь.

література книги винничук культура новинка