Буримо далі. Саудівській Аравії та Росії не вдалося задушити американську сланцеву революцію

Як повідомила компанія Baker Hughes (бізнес якої, власне, і полягає у видобувному сервісі – тобто, забезпеченні родовищ усім необхідним – у тому числі й буровими), на американських родовищах у перші дні липня працювали 640 установок. На 12 більше, ніж протягом попереднього тижня.

Цей факт і цей приріст здаються не дуже вражаючими, якщо не знати, що у жовтні минулого року в США бурили свердловини на нафту 1609 установок. А далі відбувся обвал. І багато аналітиків оцінили це падіння однозначно: як смерть американської сланцевої революції.

Ця революція триває у США трохи менше 10 років. Вона почалася у середині 2000-х: тоді вдалося успішно поєднати дві технології видобутку вуглеводнів – горизонтальне буріння (свердловина іде не весь час вертикально вниз, а «згинається» і далі проходить горизонтально) та гідророзриву (у пласт закачують під тиском спеціальну рідину, яка розширює мікротріщини і збільшує «віддачу» нафти чи газу). Першими сланцеві технології прийшли на газові родовища. Як наслідок, у США стрімко зріс видобуток газу – країна у 2009 році вийшла на перше місце у світі за цим показником. Зараз це лідерство зберігається.

Втім, перевиробництво газу в країні в поєднанні з неможливістю його експортувати призвело до обвалу цін на газ у США. Як наслідок, видобувні компанії змінили головну точку прикладання зусиль – з газу на нафту. Результат був аналогічним: за нещодавно опублікованими даними аналітичного звіту компанії BP, у 2014 році США стали першими у світі за видобутком нафти та легких нафтових фракцій – випередивши Саудівську Аравію та Росію.

Новий нафтовий бум у США спричинив стрімке зростання кількості бурових установок, які експлуатувалися на нових родовищах (у першу чергу – таких як Bakken, Eagle Ford та Permian). Саме це буріння на цих родовищах і забезпечило стрімкий приріст видобутку нафти у світі. А цей приріст, в поєднанні зі сповільненням економіки (а отже – і споживання нафти) Азії (читай – Китаю), призвів до надлишку нафти на ринку та до обвального падіння цін на неї у другій половині 2014 року – із понад 100 до менше 50 доларів за барель.

Це стало дуже важким ударом для сланцевих технологій – адже вони є апріорі дорожчими, ніж традиційні, і стають збитковими при 40-45 доларах за барель американського сорту нафти WTI.

Інший удар завдала Саудівська Аравія – багаторічний лідер із світового нафтовидобутку та флагманська країна в організації нафтоекспортерів ОПЕК. Коли ціни на нафту почали стрімко падати, очікували, що саудити у відповідь на це скоротять видобуток (перевага їхніх нафтових родовищ у тому, що собівартість видобутку дуже низька, і при цьому порівняно нескладно збільшувати чи зменшувати виробництво – умовно кажучи, для цього достатньо просто відкрутити чи закрутити засувку на трубі).

Натомість Саудівська Аравія прийняла прямо протилежне рішення – не скорочувати, а зберегти (а неофіційно – навіть збільшити) виробництво нафти.

Навіщо саудитам дешеві ціни на свою основну експортну сировину? Причина теж відома: для них навіть такі ціни залишаються рентабельними. А от для конкуруючого сланцевого видобутку це означає смерть – собівартість бареля нафти стає на десятки відсотків вищою за ринкову ціну.

Показово, що точно таку ж стратегію – качати на продаж якомога більше нафти – застосувала і Росія. Попри те, що для неї затрати на видобуток і на транспортування значно вищі, ніж в арабів, федерація по максимуму гнала нафту на ринок. У першому кварталі 2015 року експорт нафти з Росії встановив дев’ятирічний рекорд. А в березні цього ж року були перевищені рекордні показники по видобутку ще з часів СРСР: російські компанії видобували щодоби по 10,71 мільйонів барелів. Втім, попри ці рекорди, валютні надходження від продажу нафти впали в Росії у тому ж першому кварталі на 67%.

Слід зазначити, що мотивація Росії відчутно відрізнялася від саудівської. В умовах міжнародних санкцій та системних економічних проблем у Кремля нема іншого виходу, окрім як максимально експлуатувати головну «дійну корову» економіки – нафтову галузь. Тут уже не до стратегічних ігор – треба продавати якомога більше нафти, аби перекривати нафтодоларами все нові дірки в російському бюджеті. Але якщо ця стратегія заодно знищить американську сланцеву нафту – то чому б і ні.

Півроку тому виглядало так, що дії Саудівської Аравії та Росії по «заливанню» ринку рекордними обсягами нафти досягли успіху. Американські родовища, які приносили мільярди доларів при ціні за барель у 100 доларів і вище, перетворилися на генератор колосальних збитків.

Першим і найголовнішим проявом цієї збитковості якраз і було скорочення бурових установок на родовищах США. Сам видобуток не повинен був суттєво упасти ще принаймні рік або два: по-перше, працювали вже пробурені свердловини, по-друге, у багатьох ситуаціях менш збитковим є продовження видобутку на свердловині, аніж її «заглушування». Але якщо не бурити знову і знову, то досить швидко обсяги видобутої нафти почали б скорочуватися. І зі сланцями це сталося б значно швидше, ніж із традиційними родовищами – бо вони швидше вичерпуються.

Тому обвальне зменшення кількості бурових установок, які працювали в США – із 1600 до 600 – могло означати тільки одне: американська сланцева нафта у розквіті сил померла наглою смертю. Вона не витримала конкуренції із «традиційною», а отже, Саудівська Аравія та Росія залишаться «нафтовими королями» планети. І вже невдовзі варто чекати нового подорожчання нафти у світі.

Втім, липневе зростання бурових установок у США показало: чутки про смерть американської сланцевої нафти виявилися передчасними. Більшість провідних нафтових аналітиків зараз заявляє: нижня точка падіння позаду, і тепер США збільшать буріння на родовищах сланцевої нафти. За оцінкою Evercore ISI, до кінця року в США запрацюють ще 100 нових бурових установок. Це, можливо, не дасть того потужного приросту у видобутку, який спостерігався рік тому, але гарантовано зупинить той спад, на який розраховували Ер-Ріяд та Москва.

За рахунок чого сланцева нафта у США знову стала прибутковою? На це вплинули два головні фактори. Перший – це деяке зростання цін на нафту (зараз вартість бареля WTI стабілізувалася в районі позначки 60 доларів). На багатьох сланцевих родовищах одне це вже забезпечувало беззбиткову роботу.

Але є й друга, найголовніша причина – обвал цін на нафту став мегапотужним стимулом для сервісних видобувних компаній покращити свої технології та зменшити собівартість видобутку. Логіка тут була простою – або бурити швидше, дешевше й ефективніше, або банкрутувати. І відбулося нове технологічне диво – за оцінками аналітиків Goldman Sachs, витрати на видобуток у США скоротилися майже на третину (!). Можна навести показовий приклад: якщо три роки тому середньостатистичну горизонтальну свердловину на сланцеву нафту бурили кілька місяців, то зараз на це йде кілька тижнів. Прогресують і методики оцінки родовищ – що дає змогу зосередитися на найбільш продуктивних площах і вести буріння так, щоб максимізувати віддачу з них.

Зараз США видобувають близько 9,6 мільйонів барелів нафти на день – це найвищий рівень з часів нафтового буму в країні на початку 1970-х років. Імовірно, протягом найближчих кількох років видобуток стабілізується саме на цих показниках. При цьому технології будуть і далі вдосконалюватися, собівартість – дешевшати, а прибутковість – зростати.

А невдовзі Америка завдасть «нафтовим державам» удару у відповідь. Бізнес США наполегливо лобіює скасування заборони на експорт американської нафти (його запровадили ще в 1975-ті, після того, як ОПЕК, бажаючи покарати Америку за допомогу Ізраїлю в так званій "Війні Судного Дня", припинив продаж нафти в США). Імовірно, що влада країни зрештою піде назустріч у цьому питанні, й американські нафтові концерни отримають право на експорт не лише нафтопродуктів та найлегшої нафтової фракції – конденсату, але й сирої нафти. І ці мільйони барелів створять жорстку конкуренцію для «нафтових держав». Саудівська Аравія її майже напевне витримає, а от петрократії на кшталт Венесуели, Нігерії та Росії, де продаж нафти генерує корупційну ренту можновладцям, можуть і вилетіти на узбіччя.

Ну а що від цього Україні? По-перше, продовження сланцевої революції у США забезпечує низькі світові ціни на вуглеводні – що для нашої економіки має життєво важливе значення (просто для розуміння: при цінах на нафту не 60 доларів за барель, а 120, як рік тому, літр бензину – при такому ж курсі до долара – коштував би понад сорок гривень).

По-друге, завдяки цьому пересихає та нафтодоларова річка, яка протягом останніх десяти років живила геополітичні амбіції Росії. Коли Радянському Союзу забракло нафтодоларів, він розвалився. А путінська Росія значно вразливіша, ніж СРСР.

І нарешті, поширення та здешевшання технологій сланцевого видобутку збільшує наші шанси на те, що сланцевий газ і нафту зрештою почнуть видобувати і в нас. Ніяких об’єктивних перешкод для цього не існує.

економіка сша Нафтогаз