Місцеві вибори: замість обіцяних відкритих списків – заплутана мажоритарка і диктат партійних вождів

Яка система діє зараз і чому вона погана?

Нинішня система місцевих виборів запроваджена в 2010 році після приходу до влади Януковича.

Депутати сільських та селищних рад обираються за одномандатними мажоритарними округами: від кожного округу – один депутат. Ним стає той, хто посів перше місце на виборах, випередивши конкурента бодай на один голос. Так само обираються сільські, селищні і міські голови, тільки для них округом є все село, селище чи місто.

Депутати міських, районних та обласних рад обираються за змішаною системою. Половина ради формується так само за мажоритарною системою. Інша половина – за пропорційною системою: мандати пропорційно отриманим голосам виборців ділять списки кандидатів від політичних партій, які здобули більше 3% голосів.

Перша вада пропорційної частини в тому, що партійні списки «закриті», тобто партія сама вирішує, хто з кандидатів стоятиме першим у черзі на мандат, хто другим і т.д. Партії продають місця у верхній частині списку, а також розставляють партійних функціонерів на власний смак.

Виборці можуть голосувати лише за весь список партії. І в такий спосіб автоматично разом із привабливими обличчями, які партія рекламує під час кампанії, проводяться в раду корупціонери та маловідомі і не самостійні партійні функціонери.

Не менше вад і в мажоритарної складової, оскільки вона найбільше піддається фальсифікаціям і підкупу виборців. Мажоритарні вибори зі змагання програм і фахових здібностей кандидатів перетворюються на конкурс роздачі грошей, подарунків та послуг. Крім того, значно більше шансів в одномандатному окрузі має той кандидат, якого підтримує влада чи місцеві магнати.

Отже, закриті списки корумпують партії, мажоритарка корумпує виборців, а змішана система разом наповнює корупціонерами представницьку владу і не дає людям реальної можливості її оновити.

Що передбачав «правильний» законопроект (2831-2)

Всі українські політики добре усвідомлюють вищеописані проблеми. Саме тому нова коаліція пообіцяла змінити виборчу систему на виборах як до парламенту, так і до місцевих рад. У невеликих населених пунктах, де немає потужних партійних структур (у селах і селищах), мали залишити мажоритарну систему, а в районах, містах та областях запровадити пропорційну систему з відкритими списками.

Її суть у тому, що виборець має можливість обирати, кого конкретно зі списку партії він хоче підтримати. Мажоритарних округів на цьому рівні вже не було б. Таким чином, купівля «прохідних місць» стала б неможливою, як і купівля округів.

Детальніше про те, як працює виборча система з відкритими списками читайте у нашій статті

Така система, безумовно, вигідна виборцям, оскільки дає можливість реального вибору. Так само вона вигідна чесним кандидатам, які стають більш незалежними від партійної верхівки, і партійним активістам, оскільки партії стануть більш розвинутими й демократичними.

Водночас вона не вигідна партійним вождям, діючій місцевій владі та кандидатам-корупціонерам.

Тому не дивно, що в середовищі коаліції паралельно з розробкою нового законопроекту про місцеві вибори відбувався його негласний саботаж.

Громадські активісти, відповідальна частина нардепів і кращі фахівці з виборчого права зробили відчайдушну спробу чесно виконати коаліційну угоду і дати Україні принципово новий виборчий закон. Але програли бій.

Голова Верховної Ради Володимир Гройсман створив робочу групу у складі експертів та депутатів. Група розробила законопроект із сучасною системою виборів за відкритими списками, подібною до моделі, яка використовується у Польщі. Назвемо його "правильним", він зареєстрований під №2831-2 за авторством Андрія Парубія, Олександра Черненка, Наталії Веселової, Світлани Заліщук, Леоніда Ємця та інших депутатів (загалом 18 співавторів).

Короткий виклад проекту:

• Відкриті партійні списки на виборах депутатів обласних рад, а також міських рад у містах, де понад 90 тисяч виборців. Виборець може вільно обрати кандидата з партійного списку. Партії ділять місця в раді пропорційно до отриманих голосів. Кандидати зі списку, які здобули найбільше голосів виборців, стають депутатами.

• Гендерні квоти. Жінкою (чоловіком) має бути не менш, як кожен третій кандидат у списку.

• У сільських, селищних, районних радах та містах з кількістю виборців до 90 тисяч – багатомандатна мажоритарна система. У кожному окрузі обираються кілька кандидатів, які посіли від 2 до 4 перших місць (незалежно від того, з однієї вони партії чи з різних).

• Скорочення числа депутатів у радах (приблизно на 30%).

• Прозора система фінансування виборчої кампанії й обмеження політичної реклами.

• Вибори мерів міст із населенням понад 90 тисяч мешканців у два тури. Щоб перемогти в один тур лідер має здобути 50% голосів, або випередити найближчого опонента не менше, ніж на 20%.

Щоб не допустити таких докорінних змін, у Раду було внесено ще три законопроекти. Їх автори у підсумку об’єдналися навколо «гнилого» проекту (№2831-3), який неофіційно пов’язують із представником Президента у Верховній Раді Русланом Князевичем, а офіційними авторами є група депутатів на чолі з Вадимом Денисенком та Ігорем Поповим.

Під час голосування «правильний» законопроект здобув лише 182 голоси – його провалили спільними зусиллями «Батьківщина», більшість Блоку Петра Порошенка та колишні регіонали. Ось підсумки голосування, які ясно показують, хто персонально несе відповідальність за провал «відкритих списків».

Після цього, щоб не допустити найгіршого – збереження нинішньої системи, коаліція проголосувала в першому читанні за «гнилий» проект (№2831-3). Оскільки в його основу покладено зовсім іншу виборчу модель, до другого читання депутати можуть внести до проекту хіба що косметичні зміни.

Основні положення «гнилого» законопроекту про місцеві вибори. За яким законом обиратимемо місцеві ради 25 жовтня?

• У сільських та селищних радах зберігається нинішня мажоритарна система виборів. Вона ж поширюється і на вибори рад об’єднаних громад у сільській місцевості.

• Обласні, міські та районні ради обиратимуться формально за пропорційною системою, яка, однак, дуже нагадує мажоритарну.

Територію поділять на стільки округів, скільки депутатів обиратимуть у раду. Висувають кандидатів партії або блоки. Кожна партія чи блок може висунути на округ не більше 2 кандидатів. Виборець голосує за певну партію. Якщо її кандидат в окрузі один, він автоматично голосує і за цього кандидата, якщо двоє – може обирати одного з двох. Голос за кандидата рахується, як голос за партію.

Потім сумуються голоси з усіх округів і визначається, яка партія чи блок подолали виборчий бар'єр. Якщо партія чи блок подолав бар'єр, то далі депутатами від цієї сили стають кандидати, які набрали найбільше голосів на округах.

Але можуть бути і курйози. Наприклад, кандидат набрав на окрузі умовні 80%, але його партія не подолала бар'єр, тоді він не стає депутатом. Або жоден із кандидатів, за якого голосували виборці на окрузі, так і не стане депутатом.

• Мандати діляться між партіями, які здобули більше 5% голосів, та блоками, які здобули більше 7% голосів.

• Обраними вважаються ті кандидати, які отримають більше голосів, порівняно з іншими кандидатами від тієї ж партії.

• Вибори мерів міст з кількістю виборців до 90 тисяч відбуваються в один тур, мерів більших міст – у два тури (якщо тільки кандидат не здобув у першому турі 50% голосів).

• Виборчі комісії на 100% формуються виключно представниками партій, які мали фракції на початок роботи діючого парламенту.

• Загальний склад рад зменшується. Найменші ради (до 500 виборців) матимуть 10 депутатів, найбільші (понад 1,5 млн виборців) – 80 депутатів.

Ця система є кращою за нинішню, хоча б тому, що усуває, починаючи з рівня районів та міст, чисту мажоритарку і не дає партіям можливості довільно розставляти кандидатів у списку, наперед визначаючи переможців.

Однак все ж, на відміну від проваленого «правильного» проекту, це більше косметичні зміни, аніж глибока реформа виборчої системи.

По-перше, партії мають право висувати «не більше двох» кандидатів на округ, тобто можуть й одного. Але навіть якщо їх буде два, це ніякі не відкриті списки, а профанація. Адже виборець не зможе обирати кандидата з усього списку чи зі значного числа кандидатів від партії.

По-друге, знаючи ситуацію в округах, партійні керівники зможуть визначати, на який округ якого кандидата поставити, тим самим збільшуючи чи зменшуючи його шанси на перемогу.

По-третє, як і за мажоритарної системи, кандидат вестиме кампанію на невеликому окрузі, на цілком конкретній території, що зберігає високий ризик застосування адмінресурсу та підкупу виборців.

По-четверте, хоча для виборців вибори дуже нагадуватимуть мажоритарку, кандидат, який набере найбільше голосів виборців у певному окрузі, може так і не стати депутатом.

Більше того, може статися так, що жоден із тих, хто балотувався в окрузі, не потрапить до ради. І навпаки, депутатами зможуть стати одразу кілька кандидатів в одному окрузі, причому, як сказано вище, серед них може не виявитися людини, яка в цьому окрузі візьме найбільше голосів.

Неважко спрогнозувати, що виборці вважатимуть таку систему дивною і маніпулятивною. Якою вона, зрештою, і є.

Що далі?

«Гнилий» законопроект (2831-3), вочевидь, уже в липні буде проголосований і саме за цим законом відбудуться місцеві вибори 25 жовтня.

Прихильники відкритих списків визнають свою поразку, однак вважають, що програли лише битву, а не війну. Адже коаліційна угода передбачає відкриті списки на виборах не лише до місцевих рад, але й до парламенту.

І ось тут реформатори, навчені гірким досвідом, вже не збираються відступати і йти на компроміси. Автори проваленого «правильного» проекту збираються пропонувати свою модель відкритих списків для закону про вибори народних депутатів і впевнені, що шанси на успіх є.

Крім того, обрані у жовтні місцеві ради можуть проіснувати не дуже довго. Все залежить від змін до Конституції, які мають реформувати систему самоврядування і вимагатимуть вже за рік-два нових місцевих виборців. А значить, у прихильників відкритих списків з’явиться ще один шанс провести прогресивний закон.

вибори-15 Рада законопроект недорефма