Росія після війни: Тотальний хаос або м’яке розлучення з національними окраїнами

Нинішня війна на сході України мала багато причин. Та головною з них стала неможливість продовження стабільного існування пострадянської Росії. Підтримання зручного для її корумпованих еліт статус-кво шляхом заливання будь яких проблем потоком «нафтодоларів» перестало спрацьовувати ще навіть до того, як сам потік обмілів.

Масові протести так званого «креативного класу» взимку 2011 - 2012 року продемонстрували, що він вимагає від держави не лише достатку і мінімального рівня особистої безпеки, але й якісних публічних послуг, несумісних з самою природою «суверенної демократії».

Постійно тліючий збройний конфлікт на Північному Кавказі поволі захоплював нові території, поширюючи метастази терактів і в інші регіони. Низка масових заворушень на етнічному ґрунті, зокрема у Москві (Манежна площа 2010 та у Бірюльово 2013 року) засвідчили, що існуюча структура міжетнічних взаємин у Російській Федерації не влаштовує навіть панівну групу – самих росіян. Стагнуючу навіть за умов ресурсного буму російську економіку замість структурної перебудови «гальванізували» ін’єкціями корупційних пафосних мега-проектів на кшталт підготовки саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва у Владивостоці – 2012 та Олімпіади у Сочі - 2014.

Спробам російської еліти вирішити власні проблеми у спосіб екстенсивного розширення – побудовою «клептократичного СРСР – 2» – Євразійського Союзу поклало край повалення режиму Януковича. Її відповіддю стала агресія проти України, яка консолідувала російське суспільство ілюзіями відновлення імперської величі та «загрозою з Заходу».

На порозі краху

Проте те, що задумувалось як швидка і практично безкровна стратегічна спецоперація, вилилось у затяжну війну, участь в якій вже запустила процес незворотних змін політико-економічної системи Росії.

Тут варто коротко звернутися до історії. Основою запорукою власної безпеки росіяни бачили "стратегічну глибину" - великий розмір контрольованої території, який практично унеможливлював остаточну військову поразку. Дійсно, спроби Карла ХІІ, Наполеона та нацистської Німеччини захопити Москву завершувались розгромом після початкових успіхів, насамперред через розтягнуті комунікації та вичерпання резервів.

Проте прагнення мати велику територію і велику армію призвело до територіальної булімії Російської імперії, через що вона завжди складалась зі скріплених загрозою насильства та погано керованих шматків. Через це військові поразки імперських армій на її кордонах, де "стратегічна глибина" грає проти них, створюють серйозні загрози внутрішніх заворушень.

Майже домодерне суспільство середини 19 ст. ще залишило елітам простір до конструктивної реакції на поразку у Кримській війні - запуску модернізації країни. Але поразки 1905 та 1917 викликали революції, а безкінечна війна в Афганістані стала важливим чинником розпаду СРСР.

В якій формі нинішня російська система стабілізується після української кампанії – дуже важливе питання для України, адже відповідь на нього принаймні на кілька десятиліть визначить те регіональне середовище, в якому наша країна існуватиме.

Прогнозувати конкретний перебіг подій такого масштабу – вкрай невдячна справа. Водночас, кількість стабільних станів політико-економічної системи Росії обмежена, тож можна спробувати оцінити вірогідність настання кожного з них.

Канада Євразії

Практично не віриться у можливість реалізації мрії російських лібералів - сценарію під умовною назвою «Канада Євразії» - припинення протистояння та стратегічний союз із Заходом, що включатиме повернення Україні Криму, можливо після тривалого перехідного періоду та значного розширення прав автономії, демократизацію у самій Росії зі здійсненням її реальної федералізації.

Але для досягнення таких результатів необхідно усунути від влади Володимира Путіна, нейтралізувати «яструбів» у силовому блоці, переконати Рамзана Кадирова у тому, що він має суттєво зменшити свої фінансові апетити, оголосити населенню в умовах глибокої економічної кризи про геополітичну поразку та зберегти при цьому керованість величезної країни.

А ще всі ці подвиги мають зробити люди зі складу нинішньої правлячої російської еліти, адже швидко перехопити владу може лише той, хто має до неї доступ. Уявили? Так отож.

Обложена фортеця

Протилежний варіант розвитку подій можна умовно назвати «обложена фортеця». Режиму Володимира Путіна або «силовика», який стане його наступником чи заміною, вдається пережити різке падіння економіки Росії внаслідок продовження протистояння з Заходом. Запорукою цього успіху стає побудова нової «залізної завіси» на кордоні у поєднанні з масовими репресіями всередині.

Попри войовничу антизахідну риторику державних ідеологів «Русского Мира» та постійне брязкання старіючою зброєю, російська влада відмовляється від реальних спроб розширити сферу впливу військовою силою. В економічному сенсі Росія остаточно перетворюється у сировинний придаток Китаю.

Захід, проводячи політику стримування проти Кремля, водночас не зацікавлений у поваленні режиму, який у цілому прогнозований та забезпечує хоч якийсь порядок на контрольованій ним території.

Проте вірогідність реалізації такого сценарію все ж варто оцінити як доволі низьку. Сучасна Росія – не Північна Корея 50-тих, шок від розриву економічних зв’язків з глобальними ринками та стрімкого падіння рівня життя буде надто сильний. Викликає сумніви і здатність центральної влади впоратись з масовими протестами не лише у столиці, але й у регіонах.

Сирійський та лівійський досвід свідчить, що використання зброї урядом найвірогідніше призведе не до успіху в залякуванні населення, а до громадянської війни.

Хард варіант: Конгломерат ворогуючих вождів

Приблизно подібні сирійським результати матиме сценарій масштабного внутрішнього збройного конфлікту в Росії, внаслідок якого вона перетвориться на «failed state» - конгломерат ворогуючих вождівств удачливих польових командирів різного рівня притомності.

Це – найгірший варіант для України. Навіть залишаючи поза увагою можливість техногенних катастроф та долю російської зброї масового ураження (тут маємо сподіватися переважно на інстинкт самозбереження воюючих сторін), він означатиме мільйонні потоки біженців за якими спробують рушити і бойовики.

У значно меншому масштабі аналогічна ситуація призвела до спалаху війни у до того мирній Македонії у 2000 році, коли численні втікачі з Косова змінили етнічний баланс у країні.

Лайт варіант: Республіка Росія

Все ж, хоча ризик масштабного внутрішнього збройного конфлікту в Росії досить великий, наявні хороші перспективи того, що найгіршого варіанту розвитку подій все ж вдасться уникнути. Російська еліта – не сирійська, єдність якої підтримує релігійний чинник. Переважна більшість її представників не прагне за поліпшений пайок до скону боротися з американським імперіалізмом під проводом пристарілого диктатора.

Тому шанси на розкол еліти дуже високі. Відповідно, є надія, що кінець путінського режиму, яким би він не був (палацовий чи військовий переворот, народне повстання), не буде пов'язаний з суттєво більшими жертвами та руйнуваннями, ніж приміром, події 1993 року у Москві.

Інше питання, що на час зміни влади у столиці економіка Російської Федерації скоріш за все, буде у тому стані, що центр муситиме повторити регіонам єльцинське «беріть суверенітету стільки, скільки можете проковтнути». У перекладі з політкоректного це означатиме, те саме що і минулого разу - «рятуйтеся, як можете». При цьому силовий ресурс для нав’язування власної волі у нової влади буде серйозно обмежений.

Про наслідки для ефективності силового блоку падіння режиму ми мали змогу переконатися на власному досвіді. Крім того, боєздатні підрозділи знадобляться «оновленому» Кремлю для контролю ситуації на Північному Кавказі, де він зіткнеться з подвійним викликом наслідків різкого зменшення федеральних субсидій та повернення найманців з Донбасу.

Що ще, крім технологічних ланцюжків та усталених господарських зв’язків може втримати суб’єктів федерації від спроби підвищити свій статус до незалежної держави? Відповідь проста - ідеологія російського націоналізму (політичного чи етнічного характеру).

Проте проблема у тому, що ця ідеологія приваблюватиме населення Волгоградської області, але, скоріш за все, відштовхуватиме жителів Туви. Тому можна прогнозувати, що від Росії відколеться більшість національних республік та автономних округів, а можливо й регіони, комунікація з якими найбільш ускладнена – Далекий Схід, узбережжя Тихого океану, Калінінградська область.

Відповідні процеси можуть відбутися швидко, якщо політико-економічне падіння центру буде досить глибоким або розтягтися на десяток років, коли будуть відколюватись окремі частини, деякі мирно, а деякі – ні, як це було в Югославії. У будь якому випадку вони ознаменують завершення історії Російської імперії та шанс для росіян створити те, чого вони ніколи не мали – Республіку Росія.

аналітика майбутнє росія