Розглядати нейрони в мікроскоп. Доступно про досягнення лауреатів Нобеля-14

Хімія: перенесли оптичну мікроскопію до наносвіту

Цьогорічну Нобелівську премію з хімії було присуджено колективу дослідників за розробку методів, що дозволили вченим зазирнути всередину нейронів, відслідковувати патогенні білки, а також спостерігати наживо як діляться клітини всередині ембріонів.

Двоє американців та один німець отримали цю престижну нагороду та розділили понад 1 мільйон доларів США за «розробку флюоресцентної мікроскопії надвисокої здатності».

Штефан Хелль, 51 рік, Інститут біофізичної хімії Товариства Макса Планка, Ґетінґен, Вільям Мьорнер, 61 рік, Стенфордський університет, Каліфорнія, та Ерік Бетціг, 54 роки, Інститут медицини Говарда Г’юза, Вірджинія, заклали основи нових потужних методів мікроскопіювання, що використовуються сьогодні для вивчення тканин на рівні окремих молекул.

Штефан Хелль ретельно вивіряв наукову статтю, коли отримав телефонний дзвінок з повідомленням про нагороду. Спочатку він подумав, що це розіграш. «Це була повна несподіванка, я просто не зміг повірити цьому. Коли я почув це, я подумав, що це чийсь дурний жарт», розповів він Нобелівському комітету.

Завдяки своїм інноваціям вченим вдалось обійти, те, що багато хто вважав фундаментальним бар’єром на шляху збільшення роздільної здатності оптичних мікроскопів. Дослідники показали, що можна в деталях роздивитися об’єкти, масштаб яких вимірюється мільярдними частками метра. Відтепер, теоретично, не існує жодних обмежень для вивчення різних структур, якими б малими вони не були.

За словами Нобелівських суддів «новаторська робота вчених перенесла оптичну мікроскопію до наносвіту. Сьогодні наноскопія використовується по всьому світу, завдяки цьому методу людство практично кожного дня отримує нові та надзвичайно корисні знання».

Понад століття вважалося, що роздільна здатність оптичних мікроскопів не може перевищити 0,2 мікрометри. Ця безсумнівна істина була встановлена мікроскопістом Ернстом Аббе, який постулював, що в оптичний мікроскоп ніколи не можна буде чітко роздивитися структури, чиї розміри менші за половину довжини світлової хвилі видимого спектру.

Однак цьогорічні Нобелівські лауреати відмовилися вважати цю догму непохитною. Після десятилітніх намагань обійти теоретичне обмеження Аббе, Штефан Хелль здійснив свій прорив.

У 2000, він презентував перші зображення бактерії E. coli, отримані за допомогою мікроскопії з подавленням спонтанної емісії (STED). Роздільна здатність отриманих зображень була безпрецедентною. Спочатку Хелль промаркував клітини бактерій білками, що могли флюоресціювати під дією світла.

До мікроскопа він під’єднав лазер, що дозволяв освітлювати лише малесеньку частинку препарату. Комбінуючи сотні знімків, отриманих з дещо різних позицій, дослідник створив зображення, роздільна здатність яких була набагато більшою ніж 200 нанометрів.

Наукова спільнота зустріла ідею Хелля із значним скептицизмом. «Люди вірили в те, що оскільки межу роздільної здатності було відкрито аж у 1873, то намагатися її здолати – це безглуздя, щось не надто реалістичне», каже Хелль.

«Однак, на мій погляд, скільки нового відбулось у фізиці впродовж 20-го століття, я відчував, що мусить бути щось, якесь явище, що допоможе мені подолати цю перепону».

«Я завжди отримував насолоду змагаючись з перешкодами, а також сперечаючись із загальноприйнятною точкою зору», - додав він.

Мьорнер та Бетціг пішли схожим шляхом. Їхній прорив відбувся, коли вони відкрили можливість регулювання світіння флюоресцентних білків. На основі цього явища, вони створили одномолекулярну мікроскопію.

Цей метод використовує слабкі лазерні імпульси, для того, щоб підсвітити лише частину флюоресцентних міток. Мікроскоп робить знімок цих міток, а потім надсилає інший пучок лазерних променів. Цього разу світиться інша група міток, а мікроскоп знову фіксує зображення. Повторюючи цей процес сотні разів, а потім накладаючи знімки одне на одного, вченим вдалось створити зображення з роздільною здатністю про яку Аббе навіть і не мріяв.

Після того як Мьорнер почув у новинах, що виграв Нобелівську премію, він сказав: «Я був неймовірно схвильований і вражений, і звісно ж, моє серце ледве не вискочило з грудей». Бетціг сказав, що також відчув певну суміш радості та страху. «Я боюсь того, що моє життя невідворотно зміниться тепер. Мені воно подобається таким, яким воно є зараз!», - каже він.

«Іронія долі також в тому, що вивчившись на фізика, будучи молодим, я трохи зверхньо дивився на хіміків», - додав вчений.

«Без перебільшення флюоресцентна мікроскопія з надвисокою роздільною здатністю здійснила революцію в біологічній науці. Тому цьогорічна Нобелівська премія з хімії є безперечно заслуженою.

Кілька десятиліть роздільна здатність світлового мікроскопа не могла подолати межу в 200 нм – це розмір найменшої бактерії», так прокоментувала Стефані Рейчелт, голова відділу світлової мікроскопії Кембриджського Інституту Раку, Великобританія.

«Розробка нових методик несподівано подарувала нам більш ніж десятикратне збільшення роздільної здатності, тому зараз ми можемо в найдрібніших деталях розглядати окремі компоненти клітин. І це набагато більше ніж красиві картинки – на цьому рівні роздільної здатності ми можемо спостерігати, що конкретно відбувається під час дуже важливих біологічних процесів».

Домінік Тілдслі, президент Королівського хімічного товариства: «Праця Бетціга, Хелля та Мьорнера над збільшенням роздільної здатності світлового мікроскопа дозволила вченим набагато глибше просунутись в розумінні фізіологічних процесів – прямо до молекулярного рівня. Використовуючи передові спектроскопічні методики, які вони розробили, ми можемо спостерігати за молекулами в реальному часі.

Це надзвичайно важливо для вивчення живих клітин, наприклад бактерій, а також таких важливих біологічних процесів як транскрипція та трансляція ДНК».

Тілдслі також додав: «флюоресцентна мікроскопія з надвисокою роздільною здатністю також дозволяє вченим зазирнути всередину живих нейронів, для того, щоб вивчати, наприклад, будову синапсів у мозку, або ж білки, що задіяні у розвитку хвороби Хантінґдона. За допомогою цих методів, ми можемо відслідковувати поділ клітин у ембріонах – все це відкриває перед нами абсолютно новий рівень розуміння того, що відбувається в людському тілі – у наномасштабі».

Фізика: блакитні діоди

Вчений, чий проект було визнано настільки безнадійним, що він змушений був працювати над ним у свій вільний час, отримав Нобелівську премію з фізики 2014. Його винахід відкрив шлях до широкого впровадження енергозберігаючого освітлення.

Шуджі Накамура, 60 років, з Університету Каліфорнії, Санта-Барбара, розділив свій жаданий приз – «за винахід ефективних блакитних світлодіодів, що дозволили створення яскравих енергозберігаючих ламп денного світла» – разом з двома японськими колегами: Ісаму Асакі та Хіроші Амано.

Дзвінок Королівської Шведської Академії Наук підняв його з ліжка о 3 годині ночі в Каліфорнії. Він назвав свою перемогу «дивовижною» та «просто неймовірною». Троє вчених отримають свої нагороди у грудні, в Стокгольмі.

Винахід блакитних світлодіодів докорінно змінив системи освітлення. Комбінуючи ці прилади з фосфорними світильниками або червоними чи зеленими світлодіодами, можна ефективно освітлювати помешкання та офіси. Блакитні світлодіоди знайшли своє застосування також у виробництві світлофорів та великих рекламних екранів.

«На основі блакитних світлодіодів ви можете створювати білі діоди, а ці останні, стають все більш розповсюдженими по світу, оскільки їх активно використовують в системах освітлення. В майбутньому це збереже чимало енергії» каже сер Колін Хамфрі, голова дослідницького відділу Кембріджського університету. Близько чверті світової електроенергії використовується для освітлення.

Звичні лампочки розжарювання є надто неефективними. Вольфрамова нитка продукує світло, однак значні втрати енергії відбуваються через її нагрівання. Флюоресцентні лампи дещо кращі, однак за ефективністю вони також значно поступаються білим світлодіодам.

Світлодіоди світяться за рахунок того, що негативно заряджені електрони поєднуються з позитивно зарядженими «дірками» у тонесеньких шарах напівпровідників. Червоні світлодіоди стали широко доступними у 1960-х. Вони прикрашали електронні годинники та калькулятори аж до кінця 1970-х. Зелені світлодіоди були винайдені приблизно тоді ж.

Незважаючи на такі ранні успіхи, вченим впродовж тривалого часу не вдавалось створити блакитні світлодіоди. Це було життєво необхідним для створення білих світлодіодів: оскільки лише блакитне світло, що має найвищу частоту хвиль у видимому спектрі, може бути перетворене у біле світло.

Каменем спотикання стала повна відсутність методик вирощування та модифікації кристалів нітриду галію, матеріалу, що на думку майбутніх Нобелівських лауреатів, міг би продукувати блакитне світло.

У 1986-му, двоє з них, Акасакі, 85 років, Університети Мейджо та Наґої, та Амано, 54 роки, Університет Наґої, вирішили проблему, вирощуючи потрібні матеріали на сапфірах, покритих нітридом алюмінію. Через шість років по тому, після численних невдалих експериментів, вони представили перший світлодіод, що випромінював яскраве блакитне світло.

Тим часом Накамура працював над вирішенням тієї ж проблеми у маленькій японській фірмі, що мала назву «Корпорація Нічія». За низьких температур йому вдалось виростити моношар кристалів нітриду галію, наступні шари він нарощував, поступово підвищуючи температуру.

Він працював у вільний від основної роботи час, оскільки його роботодавці вважали цей задум безнадійним. У 1992-му Накамура здійснив ще один значний прорив, модифікувавши шари нітриду галію таким чином, щоб вони містили позитивно заряджені пустоти, необхідні для створення блакитних світлодіодів.

Зусилля Накамури не дуже вразили його керівництво. У 2001-му він подав судовий позов проти компанії Нічія після того, як вона оплатила йому лише 200 доларів за розробку блакитних світлодіодів.

За оцінками вченого, його винахід мав коштувати для компанії більше ніж 500 мільйонів доларів. Суд постановив виплатити йому 200. Компанія оскаржила рішення і в 2005-му Накамура неохоче прийняв 8 мільйонів доларів виплати.

«Керівництво не схвалювало його роботу, воно вважало її безглуздою. Тому він був змушений працювати потай. Шуджі Накамура виконував свої обов’язки впродовж робочого дня, а ввечері повертався і працював до глибокої ночі. Це дивовижно», коментує Хамфрі.

Прилади освітлення на основі білих світлодіодів мають очевидні переваги через свою підвищену енергоефективність. На відміну від деяких енергозберігаючих ламп, вони загораються миттєво. За безперестанного використання вони можуть прослужити близько 11 років. Якщо взяти до уваги, що середньостатистична лампочка світить близько чотирьох годин на день, то за таких умов, термін служби світлодіодів подовжується аж до 60 років.

Троє вчених об’єднали свої зусилля для створення блакитного лазеру, що містив би в собі блакитний світлодіод розміром з піщинку. Оскільки блакитне світло має короткі хвилі, за допомогою нього можна закодувати набагато більше інформації, аніж за допомогою світла інших кольорів або інфрачервоного випромінювання. Завдяки такому використанню блакитних світлодіодів досить швидко вдалось розробити диски Blu-ray.

Френк Сандерс, президент Британського Інституту Фізики, коментує: «Ці фізичні дослідження мають величезне значення, вони охоплюють всі сфери нашого життя, починаючи з захисту довкілля, та закінчуючи раптовою появою у вже звичних електронних гаджетах».

Фізіологія та медицина: GPS головного мозку

Британсько-американський вчений Джон О’Кіф разом з подружньою парою Мей-Брітт та Едварда Мозерів з Норвегії удостоїлись цьогорічної Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини за відкриття «внутрішньої системи GPS головного мозку».

Вони відкрили «позиційні» та «координатні» нейрони, що дозволяють нашому мозку точно оцінювати наше просторове положення.

У своєму повідомленні Нобелівський комітет зазначив, що це відкриття показує як мозок створює «карту оточуючого простору та дозволяє нам прокладати шлях через складне оточуюче середовище».

Джон О’Кіф з Університетського коледжу Лондона відкрив перший компонент цієї системи у 1971. Він помітив, що коли лабораторний пацюк перебуває у певному місці кімнати, в його мозку активується особливий вид нервових клітин.

Через 34 роки потому, Мей-Брітт та Едвард Мозер із Норвезького університету Наук та Технологій у Трондхеймі виявили інший тип нервових клітин, відповідальних за систему координат, необхідну для точного прокладання шляху.

О’Кіф отримав половину грошового призу, тоді як двоє інших лауреатів отримали по четвертині премії.

Ендрю Кінг, професор нейрофізіології Оксфордського університету каже, що відкриття нейронів у гіпокампі, котрі активуються, коли тварина перебуває в певному місці свого простору, «здійснило революцію у розумінні того, як мозок визначає наше місцерозташування та виконує навігаторну функцію».

Нобелівський комітет зазначає, що розуміння того як працює система орієнтування головного мозку може «допомогти нам розкрити ті механізми, що лежать в основі втрати просторової пам’яті», від чого сильно страждають люди з хворобою Альцгеймера.

Джон Стайн, професор фізіології Оксфордського університету коментує: «Це прекрасні новини. Я пам’ятаю з яким сарказмом зустріли Джонове відкриття на початку 1970-х. «Ймовірно це артефакт… він недооцінив нюх пацюків..» ось якими були типові відгуки того часу. Нині ж, як із приводу багатьох інших ідей, що раніше вважались неоднозначними, люди кажуть про його результати «Але ж це очевидно!».

«Дослідження Мей-Брітт та Едварда стосуються самих основ когнітивної нейронауки» каже Станіслас Дюан, що вивчає свідомість у Колеж де Франс, Париж, у своєму коментарі для Nature. «Вони намагаються зрозуміти нейронні коди пізнання і таким чином поєднати біологію з комп’ютерними науками та навіть філософією».

Мей-Брітт Мозер стала 11-ою жінкою, що отримала Нобелівську премію з медицини, починаючи з часу заснування премії у 1901.

Економіка: виявляється банки важко контролювати

Французький економіст, що з 1980 року працює над шляхами приборкання великих компаній виграв Нобелівську премію з економіки. Високо оцінивши спроби Жана Тіроля у "прирученні впливових компаній", комітет присудив йому 8 мільйонів норвезьких крон (1.11 млн. $) нагороди, назвавши також професора Тулузького університету "одним з найвпливовіших економістів нашого часу".

Комітет обрав сферу економіки, що стала надзвичайно важливою, в зв’язку з тим, що уряди всього світу віддають на приватизацію колишні державні монополії (зокрема телекомунікації, а також водо- та електропостачання). Праці Тіроля у цьому напрямку були позитивно сприйняті антимонопольними регуляторами усього світу.

Жан Тіроль, 61 рік, у своїх дослідженнях охопив широкий спектр економічних явищ, включаючи оплату за послуги, банківську індустрію, використання кредитних карток. В своїй минулорічній публікації, спільно з Роландом Бенабу, він детально розглядає «культуру виплати бонусів, яка все більше поширюється світом, та водночас призводить до прийняття викривлених рішень та значної втрати ефективності, особливо в довготерміновій перспективі».

Як висловились судді: «[Тіроль] вніс значний вклад у розробку різних теоретичних питань, однак найбільше він прояснив область розуміння та регуляції галузей, на ринку яких присутні лише кілька ключових гравців».

За визначенням комітету, Тіроль показав «глибокі та суттєві відмінності» в регулюванні діяльності компаній, що належать до різних секторів економіки, зокрема банків або компаній зв’язку. Накладення обмежень на ціни може зменшити вплив монополій лише в деяких галузях, зазначили судді, вказуючи на використання Тіролем теорії ігор та теорії контрактів в розробці інструментів аналізу механізмів конкуренції.

Хоакін Алмунія, комісар ЄС з питань регуляції конкуренції, так описав Тіролеві здобутки: «вони посідають чільне місце в економічному аналізі, фундаментальній основі нашої регуляторної політики, і не тільки».

Технічно, нагорода в галузі економіки вручається Шведським центральним банком в пам’ять Альфреда Нобеля, оскільки знаменитий винахідник динаміту не включив її до свого заповіту поруч з іншими п’ятьма галузями.

Після отримання нагороди, Тіроль відповідав на запитання, в тому числі й ті, що стосувались Google та банківського сектору, він привітав спроби створити банківський союз у єврозоні, однак визнав, що банківська індустрія важко піддається регулюванню. За його словами: «Діяльність банків дуже важко контролювати, тому ми – економісти, вчені мусимо докласти усіх зусиль для вирішення цього питання».

Тіроль сказав, що задоволений визнанням своєї праці, однак додав: «[отримання премії] це також бути з правильними людьми, в правильному місці, в правильний час. Ну, і звісно, це командна праця також». Перед тим як повідомити про нагороду своїй 90-літній матері, колишній вчительці французької, латини та грецької, він попросив її присісти на стілець.

Економісти зазначають, що вибір Нобелівського комітету не був спірним. «Переважна більшість людей погоджується з тим, що рано чи пізно Тіроль би все одно отримав премію», каже Марк Армстронг, професор Коледжу Всіх Святих, Оксфорд. Армстронг описує Тіроля як «теоретика, котрий однак дуже зацікавлений в проблемах реального світу».

Професор економіки Оксфордського університету Пол Клемперер так прокоментував Reuters: «Він є домінуючою фігурою у сфері організації індустрії. Його праці дали нам розуміння того, як міркувати про регулювання фірм, та про те, що не існує універсального рецепту для цього».

Девід Бланчфлауер з Дартсмутського коледжу, США, написав у своєму твіттері «нарешті Нобелівський комітет з економіки почав нагороджувати людей, що відкривають емпіричні закономірності того як працює світ».

Минулого 25 років з того часу як французькі економісти отримували нагороду, останній раз це було у 1969. Загалом, Нобелівську премію з економіки було присуджено 74 особам, серед них лише одна жінка – Елінор Остром, котра виграла її у 2009-му за теорію управління спільним майном. Останній французький економіст, що був удостоєний премії – Моріс Алле.

Минулого року премією з економіки були нагороджені Юджин Фама, Ларс Хансен та Роберт Шиллер за працю в галузі передбачення динаміки фінансових ринків.

Література: єврейське питання, нацистська окупація та втрата власної ідентичності

Патрік Модіано став 111-им лауреатом Нобелівської премії з літератури.

69-річний чоловік став також 15-м французьким письменником, удостоєним цієї нагороди.

Його ім’я було оголошено під час короткої церемонії у Стокгольмі. Пітер Енґлунд, постійний секретар Нобелівської Академії, зачитав повідомлення про присудження премії Модіано «за мистецтво спогадів, що ними він описав найкарколомніші людські долі в неприкритій буденності окупації».

Модіано добре відомий у Франції, однак в інших країнах його практично не знають навіть ті люди, що читають багато книжок. Роман «Зниклий без вісті» ймовірно є його найкращою книжкою. В ньому йдеться про детектива, що втратив пам’ять та намагається відновити її. Саме за цей роман письменник отримав престижну Ґонкурівську літературну премію у 1978 році.

Патрік Модіано народився у західному передмісті Парижу в липні 1945, якраз через два місяці після завершення Другої Світової війни у Європі.

Його батько мав єврейсько-італійське коріння, а мати була бельгійською акторкою. Вони зустрілись під час окупації Парижу. Така сімейна історія мала дуже сильний вплив на творчість письменника.

Єврейське питання, нацистська окупація та втрата власної ідентичності – ось ключові теми, що пронизують його романи. У 1968 Модіано написав книжку «La Place de l’Etoile», що згодом була визнана у Німеччині одним із головних творів про період пост-Голокосту.

Патрік Модіано мешкає у Парижі, він намагається уникати медіа та рідко зголошується на інтерв’ю. У 2012 він також отримав Австрійську Державну премію за значний внесок до європейської літератури.

Енґлунд коментує: «Ім’я лауреата добре відоме у Франції, однак ніде більше. Серед його доробку є дитячі книжки, кіносценарії, але в основному він пише у жанрі роману. Основними темами є пам’ять, ідентичність, час».

Кожного року лауреат Нобелівської премії в галузі літератури обирається академією, до складу якої входять 18 відомих шведських літераторів. Цьогоріч на нагороду претендувало 210 номінантів, з поміж яких 36 було висунуто перший раз. Минулого року премію присудили канадській новелістці Еліс Мунро.

Мир: боротьба за освіту для жінок і права дітей

Малала Юсафзай – пакистанська активістка-підліток, що бореться за освітні права жінок виграла цьогорічну Нобелівську премію миру. У 2012 вона була поранена під час обстрілу талібами шкільного автобуса.

Свій виграш вона розділила з Кайлашем Сатьяртхі – індійським борцем за права дітей.

Вранці 10-го жовтня, голова Нобелівського комітету – колишній прем’єр-міністр Норвегії Торбйорн Ягланд – оголосив імена переможців. Приз становив 8 млн. норвезьких крон (1.11 млн. доларів США).

Після завершення уроків в Еджбастонській школі для дівчаток, Бірмінгем, Малала прокоментувала це так: «Моє послання до дітей всього світу – боріться за свої права.»

Також вона додала: «Я відчуваю себе сильнішою та хоробрішою після отримання цієї нагороди. Для мене це не просто шматок металу або медалька, яку ти вішаєш у своїй кімнаті на пам’ять. Вона надихає мене йти далі.»

Малалі – 17, два роки тому її поранив в голову пострілом бойовик руху Талібан. Це відбулося після того, коли вона набула слави у Пакистані як борець за освітні права дівчаток.

Нобелівський комітет назвав її зусилля «героїчною боротьбою», нині вона наймолодший лауреат премії за всю її історію.

Після поранення Малалу доправили літаком до лікарні Королеви Єлизавети у Бірмінгемі, де лікарі врятували її від загрозливих поранень. З того часу вона продовжує боротись за доступ дівчат до освіти. Малала виступала перед ООН, зустрічалась з Бараком Обамою, журнал Time визнав її однією із 100 найвпливовіших людей світу.

Минулого місяця пакистанська армія заявила про арешт банди з 10 бойовиків Талібану, котрі намагались вбити активістку.

У своїй заяві Нобелівський комітет висловився так: «Незважаючи на свою юність, Малала Юсафзай вже кілька років змагається за право жінок на освіту. Вона стала прикладом того, як діти та молоді люди можуть власними силами покращити своє становище.

Вона продовжувала свою діяльність за найнебезпечніших обставин. Ось чому вона стала найвідомішою представницею у боротьбі за право дівчаток на освіту».

Малала розповіла як завершився її день у школі після того, як вона дізналася, що виграла премію – «коли мені повідомили, що я отримала Нобелівську премію миру, я вирішила, що залишусь у школі до кінця навчання. Я пішла на урок фізики, а потім на англійську. Загалом, я намагалась поводитись так, ніби це звичайний день у школі. Але мені було дуже приємно, коли мої вчителі та однокласники казали, що пишаються мною».

За формулюванням Нобелівського комітету, другий лауреат премії, Кайлаш Сатьяртхі продовжив традицію Махатми Ганді, очолюючи різні форми ненасильницьких мирних протестів.

В заяві комітету сказано: «з великою особистою відвагою Кайлаш Сатьяртхі, слідуючи прикладу Ганді, очолював різні форми ненасильницьких протестів та демонстрацій, спрямованих на боротьбу з серйозною експлуатацією дітей для отримання прибутків. Також він зробив значний вклад у розробку важливих міжнародних конвенцій з захисту прав дітей».

У повідомленні Нобелівського комітету також йдеться про «важливий момент об’єднання індуїстів та мусульман, індусів та пакистанців, об’єднання заради спільної боротьби за освіту та проти екстремізму».

К. Сатьяртхі, 60 років, присвятив свою премію дітям, що перебувають у рабстві, в своєму коментарі для CNN-IBN він сказав: «Це пошана усіх тих дітей, що досі страждають від рабства, підневільної праці та незаконної торгівлі». У 1980-му Сатьяртхі заснував Рух за Порятунок Дитинства (Bachpan Bachao Andolan), та зумів захистити права близько 80 тисяч дітей.

«Це також відзнака усіх моїх друзів-індійців. Я вдячний усім, хто підтримував мою боротьбу впродовж останніх 30 років», сказав він.

«Значні подяки також тим індійцям, котрі змагались за те, щоб наша демократія залишалась такою ж живою та енергійною. Завдяки цьому я міг успішно продовжувати свою боротьбу.

Те, що колись зародилось в Індії, зараз стало глобальним. На сьогодні, ми маємо глобальний рух проти використання дитячої праці. Після отримання цієї нагороди, я відчуваю, що люди будуть звертати більше уваги на проблеми дітей всього світу».

Цього року на Нобелівську премію миру було номіновано 278 осіб, на 19 більше ніж торік. Серед претендентів були такі особистості як американські зливачі інформації Едвард Сноуден та Челсі (Бредлі) Меннінг, Володимир Путін та Папа Франциск. В списку номінантів були присутні також Міжнародна Космічна Станція та 9-та стаття Конституції Японії, в якій йдеться про відмову від війни, як способу вирішення міжнародних суперечок.

література інозмі наука нобель економіка