Батьківщина і Регіони можуть прийняти закон, який зробить неможливими вуличні протести

Одні громадські організації вказують на факти порушення владою прав учасників вуличних акцій і сподіваються, що закон захистить людей від сваволі міліції. Інші, навпаки, переконані, що сваволя міліції чи судів стане після прийняття цього закону тотальною, оскільки підстави для такої сваволі закладено в самому тексті законопроекту.

Опозиційні «Свобода» й «УДАР» та значна частина «Батьківщини» також вважають проект небезпечним. Свободівці опонували спробам внести цей проект від самого початку, а «УДАР» зареєстрував альтернативний законопроект 2508а-1, розроблений на основі пропозицій громадських організацій. Проте реальних шансів «УДАРівський» проект не має. На відміну від проекту 2508а, внесеного групою депутатів від Партії Регіонів та кількома членами «Батьківщини» на чолі з Андрієм Шевченком. Співавтором від Регіонів є зокрема Юрій Мірошниченко. Аналіз соцмережі депутатів Ради минулого скликання, який проводили ТЕКСТИ засвідчив, що тандем Шевченко-Мірошниченко працює давно і ефективно.

Саме Шевченко, всупереч думці значної частини членів власної фракції, взявся протягувати спільно з регіоналами цей законопроект і доклав чимало зусиль для його погодження з МВС, Мінюстом та іншими владними структурами, а також схвалення проекту профільним комітетом, де домінують депутати від опозиції.

Якщо за проект голосуватиме не лише провладна більшість, а хоча б незначна частина «Батьківщини», він має великі шанси пройти. І це – надзвичайна небезпека для свободи зібрань, хоч би як ініціатори законопроекту не запевняли в зворотньому.

Отже, що зміниться з прийняттям цього законопроекту і які саме норми використає влада для знищення свободи зібрань.

Як мині зібрання регулюються зараз?

Порядок проведення мирних зібрань в Україні регулюється зараз виключно Конституцією, а саме статтею 39, яку наведемо повністю:

«Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.»

Конституційний Суд прийняв 2001 року Рішення № 4-рп/2001 від 19.04.2001, яке стало додатковим запобіжником від зловживань з боку влади.

Закон, на який посилається Конституція, за 17 років, що минули від часу її прийняття, так і не був прийнятий. Як не парадоксально, саме це не в останню чергу захистило свободу зібрань в Україні, де, незважаючи на зміну президентів та урядів, більшість мирних зібрань відбуваються без перешкод з боку влади. Адже конституційні норми виписані так, що судам чи міліції складно знайти розумні зачіпки, які дозволили б заборонити чи розігнати зібрання громадян.

Звісно, якщо дуже треба, то влада плює на закон і таки перешкоджає мітингам чи пікетам, але буває це в одному випадку з сотні і лише в специфічних ситуаціях (класичний приклад – заборони акцій під Межигір’ям і затримання їх учасників). В якості приводів для виправдання своїх дій у цих випадках суди та міліція використовують або так звані «порядки» проведення мирних зібрань, ухвалені місцевими радами, або рішення президії Верховної Ради СРСР від 1988 року.

З правового погляду ні СРСРівський указ, ні місцеві порядки не мають жодної юридичної сили, тим не менше ініціатори законопроекту використовують необхідність їх скасування як привід для прийняття цілого закону. Біда в тому, що, крім «скасування» цих і без того незаконних документів, законопроект містить дуже небезпечні норми, які зведуть свободу зібрань в Україні нанівець.

Як буде знищено свободу зібрань.

Уявіть себе на місці представників нинішньої влади, суддів чи міліціонерів, які з радістю виконають вказівку перешкодити мирним зібранням, але яким непросто це зробити, бо нема закону, на норми якого можна послатися. У разі прийняття проекту Шевченка й регіоналів такі норми з’являються. Наведемо лише ключові положення, через які українці можуть невдовзі забути про свободу зібрань.

1. Зібрання можна буде провести лише в «публічному місці».

Згідно зі статтею 1 проекту

«мирне зібрання – публічний захід, що проводиться у публічному місці…», а «публічне місце – відкрита для вільного доступу територія, будівля чи споруда або їх частина».

У статті 9 говориться, що «мирне зібрання може проводитися в будь-якому публічному місці»

Ця норма закону автоматично забороняє зібрання в місцях, куди вільний доступ обмежено. Скажімо, студенти університету не зможуть мітингувати на подвір’ї власного навчального закладу, а робітники – на власному підприємстві. Більше того, за бажання влада може легко перетворити будь-яке публічне місце на непублічне.

Для цього достатньо буде просто зробити на якийсь час будь-яку територію (вулицю Банкову, площу перед Верховною Радою тощо) закритою для вільного доступу. Автори проекту напряму кажуть, що те, які місця є публічними, на власний розсуд визначає «орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування» (стаття 9) , які й «доводять до відома організатора мирного зібрання інформацію про місця, доступ до яких обмежено законом…».

Вже однієї цієї норми достатньо, щоб різко звузити географію проведення мирних зібрань і створити їх учасникам масу проблем. Подібних обмежень у Конституції, звісно, немає.

2. Для перешкод демонстрантам використають «інші закони»

«Законодавство України про свободу мирних зібрань складається з Конституції України, цього Закону та інших законів України, що регулюють відносини у цій сфері…» (стаття 3 проекту)

Ця, здавалося б, безневинна норма дозволяє прив’язати до 39 статті Конституції будь-які закони, де згадуються чи будуть загадуватися в майбутньому вуличні акції (наприклад, закон «Про міліцію») і використовувати їх норми проти організаторів та учасників цих акцій.

3. Повідомлення за 48 годин

«Організатор мирного зібрання письмово повідомляє про намір проведення мирного зібрання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніш як за сорок вісім годин до його початку» (стаття 7).

Ця норма є однією з найнебезпечніших і не викликана жодними практичними потребами, окрім бажання влади мати час на заборону мирного зібрання.

Сьогодні, користуючись правом подавати повідомлення будь-коли до початку зібрання, організатори антивладних акцій свідомо подають такі повідомлення в останній момент. І відомі своєю незаангажованістю й незалежністю українські суди фізично не встигають заборонити такі акції.

Як тільки буде встановлено обов’язок подавати повідомлення за 48 годин, у місцевої ради чи адміністрації буде маса часу для звернення до суду, а у суду – для заборони такої акції. Якщо ж люди зберуться попри заборону суду, то за невиконання судового рішення їм загрожує кримінальна відповідальність.

Розуміючи, що небезпека цієї норми в українських реаліях очевидна, автори проекту тим не менше принципово її залишили. На їхню думку, компенсувати цю загрозу можна за допомогою так званих спонтанних мирних зібрань. Про них можна повідомити і пізніше. Але фокус у тому, що механізм спонтанних зібрань не працюватиме.

Бо, по-перше, спонтанним може бути лише зібрання, «про яке неможливо було повідомити у строк, встановлений цим Законом» (), а по-друге, міліція і суд будуть, звісно, на власний розсуд вирішувати, що «було можливо», а що ні. І організатори «спонтанного зібрання» будуть доводити його спонтанність у міліцейських відділках.

4. «Предмети» замість зброї.

Згідно зі статтею 9 законопроекту «Організатору та учасникам мирного зібрання під час його проведення забороняється мати при собі зброю, а також пристрої або пристосовані предмети, що можуть бути використані проти життя і здоров’я людей.»

В Конституції чітко сказано, що на мирному зібранні не може бути зброї. І крапка. Зброя – річ конкретна і законодавчо визначена. А от що таке «пристрої» і «предмети» які «можуть бути»(?!) використані проти здоров’я людей.

Хіба древко прапора не можна використати проти здоров’я, якщо ним вдарити когось по голові? А парасолька? А якщо демонстрант штрикне когось в око авторучкою? Хто доведе, що це не пристрій і не «пристосований предмет». Ця норма відриває безмежні можливості для зловживань з боку влади. І автори проекту так і не змогли обґрунтовано пояснити, чому вони не обмежилися забороною мати зброю, як у Конституції. Цілком зрозуміло, для чого така норма нинішній правлячій партії. Однак пояснити підпис під такою нормою опозиціонерів украй складно.

5. Розведення учасників зібрань міліцією

Стаття 16

«1. Орган внутрішніх справ:

…

4) на прохання організатора одного з одночасних мирних зібрань або в разі необхідності під час проведення контрзібрань забезпечує розведення учасників зібрань на безпечну відстань, при цьому не обмежуючи сторони у праві проведення одночасних мирних зібрань»

Що це означає на практиці? Скажімо, тисячі обурених людей хочуть чогось вимагати біля стін парламенту чи уряду. Правляча партія швиденько організовує пікет з десяти чоловік, які просять міліцію (або міліція сама бачить «необхідність») розвести їх з опозиційною акцією «на безпечну відстань». Як Ви думаєте, яка це може бути відстань, і як саме можна розводити учасників контрзібрань? Правильно, як заманеться міліції, так і можна.

Наприклад, можна відсунути десять провладних демонстрантів на два кроки або не чіпати їх зовсім, а тисячі опозиційно налаштованих людей відсунути «на безпечну відстань» - у кращому разі на Європейську площу, у гіршому – на Поділ. І «в праві проведення» сторони не обмежили, і закону дотрималися. Вірю, що принаймні опозиційна частина підписантів проекту розуміють цю норму зовсім не так, і зовсім не це мали на увазі. Але кому це буде цікаво, коли проект стане законом і важитиме лише те, як його трактує міліція, а не опозиція?!

6. «Інші заходи»

Та сама стаття 16

«1. Орган внутрішніх справ:

…

5) у разі необхідності вживає інші заходи, пов’язані із забезпеченням безпеки громадян і громадського порядку під час проведення мирного зібрання, відповідно до Закону України «Про міліцію».»

Тут і коментувати нема чого. Закон «Про міліцію» - довгий, і в ньому можна знайти чимало норм, які виправдають дії міліції проти демонстрантів.

7. Обмеження свободи зібрань через припущення

Згідно зі статтею 17 суд може обмежити свободу зібрань для «запобігання реальній небезпеці застосування з боку організаторів та учасників зібрання фізичної сили, зброї та інших небезпечних засобів для заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну інших осіб».

Реальність небезпеки суд, звісно, визначатиме на власний розсуд. За 48 годин можна багато нафантазувати і про небезпечні предмети, і про те, як учасники акції можуть застосувати силу.

8. Епідемія грипу як засіб для заборони мітингів

Та ж сама стаття 17 дозволяє суду обмежувати право на мирні зібрання у разі «установлення рішенням Кабінету Міністрів України на відповідній території карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якщо таке рішення передбачає можливість встановлення судом обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань з метою захисту населення від епідемії (спалаху) особливо небезпечної інфекційної хвороби.»

Можете не сумніватися, що в самий непідходящий момент місця, де заплановано мирні зібрання, накриє якась епідемія грипу чи ще чогось. І уряд підштовхне суди до правильних рішень. Звісно, метро чи тролейбуси в час справжньої чи уявної епідемії будуть працювати, і ніхто не заборонить громадянам їздити натовпами. Влада хіба що звертатиметься до громадян із закликами не скупчуватися разом, щоб не заразитися.

Чому творці проекту вирішили, що таких же закликів і звичайного інформування про епідемію не достатньо у випадку з мирними зібраннями і для чого тут судові заборони – запитання риторичне.

Цей перелік небезпек законопроекту – далеко не вичерпний. Науково-експертне управління Верховної Ради, наприклад, слушно припускає, що його норми дозволять навіть партійні збори трактувати як мирне зібрання і відповідно забороняти через суд. Так що не виключено, що члени партії «Батьківщина», які сьогодні подають цей проект як панацею від сваволі влади, з ностальгією згадуватимуть нинішні часи, бо не зможуть вільно провести не лише великих мітингів, як зараз, а і з’їзду власної партії.

Казки про «покращення» в другому читанні.

Автори проекту від «Батьківщини» визнають, що деякі його положення справді небезпечні. Але нічого, кажуть вони, виправимо їх до другого читання.

І відверто лукавлять. Оскільки, навіть якщо необхідні правки і внесуть у профільному комітеті, то це жодним чином не гарантує їх проходження в сесійному залі. Регламент Ради передбачає, що достатньо будь-якому депутату вимагати підтвердження поправки, щоб її поставили на голосування в сесійній залі.

Під час такого голосування регіонали просто не будуть підтримувати невигідні їм поправки, які пом’якшують закон, а у опозиції апріорі немає 226 голосів, щоб протягнути їх самостійно.

Це означає, що найнебезпечніші норми проекту до другого читання якщо не погіршаться то, як мінімум, залишаться в редакції першого читання.

Адже ці норми і в нинішній текст потрапили не випадково. Громадські організації, представники яких входили до робочої групи з розробки законопроекту, звертали увагу на небезпеку цих норм ще до внесення проекту в парламент.

Однак Шевченко та інші представники «Батьківщини» залишили ці норми в тексті, оскільки прибрати їх не погодилися депутати-регіонали та представники МВС і Мінюсту.

Думка представників влади виявилася для авторів проекту вагомішою, ніж позиція громадських організацій. Така логіка слушна, якщо мати на меті підтримку проекту владою, але вона ніяк не годиться для захисту свободи зібрань.

Лише чітка позиція трьох опозиційних фракцій може зупинити небезпечний проект

Єдиний варіант дій – це рішуча протидія прийняттю цього проекту з боку не лише «УДАРу» й «Своободи», а й «Батьківщини». Заява Арсенія Яценюка про те, що його фракція не підтримає проект, повинна мати продовження у вигляді консолідованої позиції всіх депутатів від «Батьківщини» і всієї опозиції аж до дисциплінарних санкцій до людей, які додадуть регіоналам голоси за проект 2508а.

Це жорстка постановка питання, але ігри навколо свободи зібрань зайшли так далеко, що звичайних апеляцій і закликів до здорового глузду вже недостатньо.

Чи буде підтримано альтернативний, загалом непоганий проект 2508а-1, чи Рада поховає обидва документи, не так важливо. Як перший, так і (більш імовірний) другий варіант відкриють можливість для написання нормального законопроекту в інтересах захисту свободи зібрань, а не забаганок влади.

Тактика опозиції і громадянського суспільства в цьому питанні має бути проста – може бути прийнятий лише такий закон про свободу зібрань, який не звужує рамки цієї свободи порівняно з нормами Конституції. Або такий, або ніякий.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстра зявилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

законопроект бют загроза свобода шевченко