Мова і вибори: україномовні часто голосують за владу, російськомовні за опозицію

Коли нашу країну ділять на дві частини, головними аргументами завжди є мова та політика: україномовному проєвропейському "помаранчевому" галичанину протиставлять російськомовного проросійського донеччанина, прихильника Партії Регіонів. Що між мовою та політикою не варто ставити знак дорівнює стає зрозуміло вже хоча б з того, що 68% громадян України вважає рідною мовою українську. І якби усі ці люди голосували за одну політичну силу, то ця сила перемагала б на кожних виборах.

Тут можна заперечити, що україномовних насправді менше, проте якщо за орієнтир брати розмовну мову, то мова віддаляється від політики ще далі, хорошим прикладом тут буде Київ, більшість населення якого вважає українську мову рідною, проте в спілкуванні надає перевагу російській.

А от чи може населений пункт, де російська переважає не тільки як розмовна, а і як рідна, проголосувати за помаранчеві партії? Вибори кажуть що ні. З 2.3 тисяч російськомовних поселень України опозиція на виборах 2012 перемогла лише в одному, селі Міцкевича, передмісті Одеси.

На попередніх виборах таких прецедентів не було взагалі.

Себто, якщо україномовні громадяни України голосують доволі по різному, російськомовні демонструють значну згуртованість, як мінімум в місцях компактного проживання.

Для дослідження як саме ведуть себе носії різних мов на виборах було сумовано результати населених пунктів, де проживають носії мов, у тій пропорції, яку носії мови цього поселення становлять від усіх носіїв мови. У результаті вийшла отака таблиця:

Дані взяті із всеукраїнського перепису населення, результати виборів 2012 року.

Слід розуміти, що дана таблиця показує не тільки політичні симпатії самих носіїв мов, а й політичні симпатії середовища, в якому вони проживають, тому реальна картина більш загострена. Тобто насправді опозиціонерів посеред носіїв румунської чи російської мови трохи менше, а серед носіїв кримськотатарської та української трохи більше.

Високий відсоток за ВО Свобода у поляків - результат проживання більшості носіїв польської мови в українському західноукраїнському середовищі, а не високої популярності партії власне посеред поляків. Проте загалом таблиця дає чітку уяву про те кому симпатизують на виборах різні мовні групи України.

Одразу кидається у вічі, що мовні меншини переважно мають низьку явку - це явний результат того, що нацменшини менше ототожнюють себе з державою Україна та відповідно мають менше інтересу до української політики.

Щоб розібратись в питанні докладніше, на основі мовних карт України по населених пунктах та карт виборів 2012 по дільницях було об’єднано на одній карті протистояння поширених "провладних" мов(російська, молдавська, угорська, румунська, болгарська, гагаузька) з поширеними "опозиційними" мовами(українська, кримськотатарська, польська) та протистояння влади з опозицією на парламентських виборах 2012.

На карті ліва половина кола відповідає мовній ситуації, права половина - результатам виборів 2012. Синім кольором позначена перевага провладного табору, червоним - опозиційного. Партії, що не увійшли до парламенту та мало-поширені мови проігноровані. Навівши мишкою на населений пункт можна подивитись повну інформацію по ньому. Щоб побачити ситуацію у менших поселеннях розгорніть карту на увесь екран(кнопка у правому нижньому кутку карти) та наблизьте масштаб.

У обласних центрах кореляція поміж мовою та політикою просто вражає! У багатьох містах відношення політичних блоків та мов узагалі співпадає: у Донецьку це 89% на 11%, у Дніпропетровську 54% на 46%, у Львові 10% на 90%, у Запоріжжі 58% на 42%. Проте зі зменшенням значення населеного пункту падає і зв’язок між мовою та політикою, дуже багато сіл з понад 90% україномовності дають понад 70-90% за біло-блакитних (при цьому як україномовність так і підтримка влади не "паперові", а цілком реальні). Особливо вражає політичний кордон між помаранчевою та блакитною Українами, хоча політичні вподобання на кордоні, до прикладу, Вінницької та Одеської областей, змінюються кардинально, мовна ситуація не змінюється абсолютно ніяк. Це є очевидним наслідком сильної централізації в СРСР та сучасній Україні, регіональний центр дуже сильно впливав і впливає на менталітет усього регіону.

Не усе так гладко і у самих обласних центрах, якщо у Львові чи Києві за Партію Регіонів та КПУ справді частіше голосують там, де підвищений відсоток російськомовних (тобто основна аудиторія влади - росіяни та східноукраїнці, що приїхали туди в радянський період), то у містах південного сходу України спостерігається доволі протилежна ситуація.

Як приклад розглянемо Дніпропетровськ, з карти протистояння влади та опозиції візьмемо політичну картину цього міста:

Політична та мовна ситуації по районах міста наступні:

Як бачимо, опозиція спромоглась перемогти в одному з центральних районів Дніпропетровська, Жовтневому, тоді як в Кіровському районі співвідношення між владою та опозицією практично рівне. В одночас, власне ці райони показують найвищий відсоток російської мови!

На окраїнах міста ситуація протилежна - тут перемагає влада, хоча українську мову рідною вважає більший відсоток населення, ніж в центрі Дніпропетровська. У двох районах, Ленінському та Самарському, українська мова навіть має кращі позиції ніж російська, що зовсім не заважає цим районам бути одними з найпровладніших. Ситуація у інших містах сходу України подібна до дніпропетровської.

Які висновки можна зробити з ситуації у Дніпропетровську? Рідною чи розмовною українська мова є в першу чергу для тих дніпропетровців, які приїхали в місто з села, де виросли й спілкувались українською.

Зрозуміло що концентрація таких людей найвища саме в нових(70-80 роки забудови) спальних районах на околицях міста. Голосують спальні райони, наповнені такими дніпропетровцями, подібно до того як і власне села Дніпропетровської області, тобто провладно. В центрі ж міста населення більш зрусифіковане в мовному плані, проте й більш опозиційне. Причинами опозиційності в Дніпропетровську виступають освіченість та багатство, а зовсім не мова...

То чи є взаємозв’язок між політикою та мовою? Мабуть таки коректніше буде говорити про взаємозв’язок між політикою та русифікацією. Русифікацією не лише мови, а й культури, ментальності та... політичних переконань.

І русифікувати (чи то дерусифікувати) мову набагато складніше ніж політичні погляди людини, щоб змінити мову жителів регіону потрібно набагато більше часу. Особливо важко й довго зміни відбуваються у сільській місцевості.

За роки довгого перебування України під владою Російської імперії та СРСР імперській бюрократії вдалось створити в Україні російськомовні міста і, за не частим виключеннями, не пустити туди українську мову.

Проте у сільській місцевості російська та радянська пропаганда серйозно вплинути встигла лише на погляди людей, тоді як русифікація мови відбувалась дуже повільно і до кінця так і не відбулася.

Після отримання Україною незалежності розпочались зворотні процеси. При цьому найбільший успіх українізація має саме у великих містах, серед більш освіченого та багатого населення, ці люди швидше й легше сприймають зміни. При цьому в першу чергу це українізація ментальності, українізація політичних поглядів. На виборах 2010 року розклад сил у Дніпропетровську був 60% на 30%, на виборах 2012 було уже 50% на 43%, дуже вірогідно що у 2015-му у Дніпропетровську опозиційні сили взагалі отримають перемогу. Українізація мови не може й не буде відбуватись так швидко.

З іншого боку, україномовні села південного сходу, де русифікація мови так і не відбулася, дуже повільно сприймають нову реальність. Незважаючи на українську мову, там досі панує радянська ментальність та відповідні політичні сили.

політика мова вибори вибори-12 інфографіка