Перемога гаражів. Естетика індустріальних міст
Ідея кварталу у 30-ті роки передбачала забудову лише по периметру, лишаючи вільним центр для дитячих та фізкультурних майданчиків, зеленої ділянки, дитсадка чи клубу, а також для складів та інших господарчих будівель. Власне, останні перемогли: тепер весь вільний простір зайнятий гаражами. Окрім автомобільних, є маленькі гаражі для мотоциклів, є гаражі з вікнами – для курей. Тож саме гаражі тепер формують вигляд пост-соціалістичного подвір’я. Досліджуємо соціалістичну архітектуру на прикладі Сєверодонецька Луганської області.
Автор: Світлана Ільченко в рамках проекту "Естетика сучасної України"
Три випадкові факти про Сєверодонецьк
1. Існує з 1934 року завдяки хімічному колись гіганту «Азот». Це споріднює місто з Рівним, Черкасами, Нєвінномисском на Кубані та Руставі в Грузії.
2. Будівництво розпочалося у 30-х роках, і тому є класичним взірцем ранньорадянської політики містобудування. Так з’явилися, скажімо, Магнітогорськ та Макіївка. Розмах різний, але спільна ідея: соцпоселення при заводі, для заводу, а тепер часто – після і всупереч заводу.
3. Доки довкола нового міста не висадили сосновий ліс, бувало, за одну ніч вулиці засипало піском по вікна. «Жінка у пісках» написана Кобо Абе після відвідування Сєверодонецька в 50-х роках.
Теорія: Затишне місто для щасливих людей
«Старе місто» Сєверодонецька будувалося в 30-50-ті роки ХХ ст. Поняття старовини тут молодшає. Ми прогуляємося проспектом Леніна – центральною віссю «старих районів», як кажуть місцеві. Вона не випадково поєднує центральну прохідну заводу «Азот» з площею Леніна. Це поширений прийом в соціалістичному будівництві.
Клуб культури-кінотеатр.Усі радянські культурні форми виглядають непристойно пласкими та архаїчними
В тогочасній літературі завод називається «градообразующее предприятие», і якщо ми поглянемо на мапу, побачимо, що і сьогодні територія міста на 110 тис. мешканців приблизно дорівнює заводській площі. Промисловість – один з радянських фетишів. У 30-ті роки виникали навіть напівбожевільні ідеї будувати завод в центрі поселення – обриси заводських труб мали б структурувати ландшафт, слугувати основним ідеологічним та естетичним орієнтиром.
Ідучи проспектом від заводу, ви неодмінно потрапляєте на площу Леніна, а який стоїть пам’ятник на ній, здогадатися не важко. В ансамблі площі – грандіозний Палац культури хіміків навпроти теперішньої міськради.
Вулиці: безрадісні таблички і архаїчні назви.
Функції свої ці будівлі не надто змінили, а існують вони з 50-х. Звісно, йшлося про репрезентацію влади в соцпоселенні – звідси й імперські форми палацу культури. Соціалізм переміг, і перед архітектурою з 30-х років постала масштабна задача його увічнення: «наші будівлі потребують художнього оформлення, відповідного до величі епохи, безпосередніми учасниками якої ми є»(1).
Як і в будь-якому соціалістичному поселенні, в Сєверодонецьку створили все необхідне для комфортного життя людей. Працювати ходили на завод, для суспільного життя існували палац культури та клуб-кінотеатр, для демонстрацій – площа Леніна, для розваг – Парк культури та відпочинку з озером Парковим.
Люди поступово переїздили з бараків у дво- і триповерхові будинки на вулицях Заводській, Першотравневій, Жовтневій, Партизанській, Танкістів, Енергетиків. Це було логічно та комфортно організоване поселення з житловими, рекреаційними, виробничими зонами та публічним простором. Фізичні об’єкти існують і зараз, але давайте поглянемо, що принесло в старе місто останнє двадцятиліття.
Фіаско Ле Корбюзьє: як змінилося соцмісто
Епохальний архітектор Ле Корбюзьє спроектував робітниче селище Пессак коло Бордо у 20-х роках ХХ ст. Він втілив тут всі основні свої ідеї про ідеальну архітектуру: будинки на стовпах, сад замість першого поверхустрічкові горизонтальні вікна, пласкі дахи, вільне планування кімнат. Що зробили мешканці?
Вони м’яко втрутилися в модерністський проект: добудували двоскатні дахи, вкоротили вікна, додали віконниці(2). Можливо, це одна з найбільших поразок модерністського будівництва. Я думала про цей випадок, проходячи повз балконні арки, закладені цеглою, та випадкові крамнички на кшталт «1000 дрібниць». Якщо мешканцям некомфортно в певних архітектурних формах – вони неминуче змінять їх.
Змінювали також внутрішній простір кварталів. Ідея кварталу у 30-ті роки передбачала забудову лише по периметру, лишаючи вільним центр для дитячих та фізкультурних майданчиків, зеленої ділянки, дитсадка чи клубу, а також для складів та інших господарчих будівель. Власне, останні перемогли: тепер весь вільний простір зайнятий гаражами. Окрім автомобільних, є маленькі гаражі для мотоциклів, є гаражі з вікнами – для курей. Тож саме гаражі тепер формують вигляд пост-соціалістичного подвір’я.
Справжні господарі простору соціалістичних міст - гаражі
Остання зміна – зміна функції колишнього соціалістичного центру. Життя сучасного Сєверодонецька сконцентроване у так званих «нових районах» - забудова 60-х (відомі хрущовки) та пізніша (9-поверхові блоки з кольоровими балконами). Життя обертається навколо комерції – торгівля допомогла вижити численним хімікам, лаборантам та вихователькам дитячих садків у 90-ті. Ринки, банки, крамниці, а останніми роками – ще й супермаркети ат ТРЦ притягують людей у побутових справах та на дозвіллі.
Усі «класичні» культурні форми виглядають непристойно пласкими та архаїчними: КВН в Палаці культури Хіміків, покази колективів художньої самодіяльності.
Тож у старих районах сьогодні здебільшого тихо. Лишилися дві основні форми використання території соцміста: багатші люди купують тут квартири (причини: вищі стелі та просторіші, аніж у стандартних хрущовках, кімнати), молодь приходить сюди, наче в парк.
Ну і як же без Леніна?
Що стосується самого парку – останнє десятиліття він мав стійку кримінальну репутацію і відповідні аксесуари: занедбані дитячі майданчики, іржаві каруселі, самотні громадські туалети. Типова ситуація багатьох постсоціалістичних міст, яка зараз дещо змінюється на краще.
Мені б хотілося б бачити, як занедбані споруди на кшталт колишнього театру стають оживають. Як тут з’являються аматорські театральні студії чи стихійно організовується виставковий простір. Або спільними зусиллями ініціюється кіноклуб, де три сезони страшенно холодно і вогко, але глядачі рятуються принесеним чаєм в термосах. Або принаймні тут облаштовується організація захисту бездомних тварин. Зрештою, що абсурдніше – то обнадійливіше. Щось має початися, не можна ж нескінченно насолоджуватися процесом розпаду.
Соцмісто –житлові масиви у великих містах чи новостворені поселення, котрі будувалися в СРСР протягом 1930-х років. Приклади: житловий масив ХТЗ (Харків), соцмісто на Дарниці в Києві, 6-те селище в Запоріжжі.
Примітки:
1. Цитую з книжки: Меерович М.Г. и др. Кладбище соцгородов. Градостроительная политика в СССР (1928-1932 гг.). – Москва, 2011.
2. Так розповідає Чарльз Дженкс, автор книги “The Language of Post-Modern Architecture”, 1977.
