Як Китай вирощує надлюдей
Китай понад тридцять років проводить найбільшу й найуспішнішу програму з євгеніки, яка наближає його дедалі швидше піднесення до статусу світової надпотуги. Я переживаю, що це становить певну екзистенційну загрозу західній цивілізації. Проте найбільш імовірним наслідком стане те, що Америка та Європа ще кількасот років бігтимуть слідом, але пастимуть задніх, доглядаючи нашу анти-спадкову політичну коректність до її фатального кінця.
Автор: Джефрі Міллер, еволюційний психолог, Нью-Йоркський університет та Університет Нью-Мехіко.
Джерело: Edge.org
Переклад: Артем Чапай
Коли я цього літа дізнався про китайську євгеніку, то був вражений, що її політика дітонародження досі привернула так мало уваги. Китай не робить таємниці зі своїх євгенічних амбіцій як в історії своєї культури, так і в урядовій політиці.
Упродовж поколінь, китайські інтелектуали наголошують на тісних зв’язках між державою, нацією, населенням, ханьською расою та, більш віднедавна, китайським генофондом.
Традиційна китайська медицина зосереджувалася на запобігання дефектів народження, на просуванні здоров’я матері та "зародкової освіти" під час вагітності, та на виплекуванні семені батька та крові матері задля створення розумних, здорових немовлят.
Багато науковців та реформаторів республіканського Китаю (1912-1949) були палкими дарвіністами й гальтоніанцями.
Вони турбувалися про виродження раси та "науку деформованих зародків" та вбачали в євгеніці шлях до відновлення належного Китаю місця панівної цивілізації світу після століття приниження європейським колоніалізмом. Втім, комуністична революція на кілька десятиліть запобігла тому, щоб ці євгенічні ідеали мали значний вплив на політику. Мао Цзедун був надто заклопотаний зростанням військової та виробничої потуги й надто боявся селянського бунту, щоб втручатись у традиційні китайські практики розмноження.
Але потім після смерті Мао до влади прийшов Ден Сяопін. Ден віддавна розумів, що Китай досягне успіху, лише якщо Комуністична Партія змістить свою увагу з економічної політики до політики народонаселення.
Він лібералізував ринки, проте запроватив політику однієї дитини – частково щоб скоротити демографічний вибух у Китаї, а також для зменшення дисгенетичного приплоду серед селян. Упродовж 1980-х, китайська пропаганда спонукає пари заводити дітей "пізніше, довше, менше, краще" – в пізнішому віці, з довшим інтервалом між народженнями, наслідком чого дітей стає менше, але їх якість - вище.
Із законом про здоров’я матері й немовляти 1995-го року (відомим як євгенічний закон, доки прозахідна опозиція змусила змінити назву), Китай заборонив одруження людям зі спадковими розумовими й фізичними розладами та запровадив масове дородове ультразвукове дослідження на дефекти плоду.
Ден також заохотив вибіркове парування, просуваючи урбанізацію та вищу освіту, так щоб розумні, працьовиті молоді люди легше змогли знайомитися, збільшуючи частку дітей, які будуть на найвищому краї розумності й добросовісного планування.
Одним зі спадків Ден Сяопіна є нинішня стратегія Китаю з максимізування "Всебічної національної міці". Вона включає економічну міць (ВВП, природні ресурси, енергія, виробництво, інфраструктура, володіння національним боргом США), віськової міці (кібервійна, балістичні ракети проти авіаносців, антисупутникові ракети) та м’яка міць (культурний престиж, пекінська Олімпіада, туризм, китайські фільми та сучасне мистецтво, Інститути Конфуція, шанхайські хмарочоси).
Але, що вирішально, Всебічна національна міць також включає "біоміць": створення людського капіталу найвищої якості в термінах генів населення Китаю, здоров’я й освіти.
Китайська біоміць має стародавні корені в понятті "юшень" ("добре народження" – яке буквально означає те саме, що й "євгеніка"). Китаєм тисячу років керувала когнітивна меритократія, яка обиралася шляхом імперських іспитів на основі надзвичайно жорсткої конкуренції. Найрозумніші молоді люди ставали ученими-посадовцями, що керували масами, накопичували багатство, приваблювали численних дружин, були полігамні й мали більше дітей.
Нинішні іспити "гаокао" для вступу в університет, які щороку проходять понад 10 мільйонів молодих китайців – це лише оновлена версія цих імперських іспитів, шлях до освітнього, професійного, фінансового й подружнього успіху. Тепер, із послабленням політики однієї дитини, багатші пари можуть заплатити "соціальний платіж на виховання", щоб завести додаткову дитину, відтворюючи традиційний для Китаю зв’язок між розумом, освітою, багатством і успіхом на ниві розмноження.
Китайська євгеніка швидко ставатиме дедалі ефективнішою, зважаючи на потужні інвестиції Китаю в дослідження геному людини, що стосуються розумових та фізичних характеристик. Пекінський інститут геному налічує понад 4000 дослідників. Тут є більше творців послідовностей ДНК "наступного покоління", ніж будь-де у світі – й вони створюють послідовності понад 50000 геномів на рік. Нещодавно інститут придбав каліфорнійську фірму Complete Genomics, ставши основним суперником біотехнологічної компанії Illumina.
Проект когнітивної геноміки, який проводить Пекінський інститут геному, зараз декодує послідовності повного геному тисяч людей з дуже високим IQ по всьому світу, виловлюючи набори алелів, які передбачають високий IQ. Я знаю про це, бо нещодавно дав цьому проектові свою ДНК, не до кінця розуміючи наслідки цього.
Ці набори генів, що визначають IQ, невдовзі буде знайдено – але, ймовірно, їх використовуватимуть переважно в Китаї, для Китаю. Потенційно наслідки дозволять усім китайським парам максимізувати розум своїх нащадків, обираючи серед власних запліднених яйцеклітин одну чи дві, що включають найбільшу імовірність найбільшого розуму.
З огляду на менделівську генетичну лотерею, діти, створені тією самою парою, зазвичай різняться за інтелектом на від 5 до 15 балів IQ. Тож цей метод "вибору ембріона до його імплантації в оболонку матки" може дозволити зростання IQ в кожній китайській сім’ї на 5-15 балів IQ за покоління. Через кілька поколінь зі світовою конкурентоспроможністю Заходу буде покінчено.
В Китаї існує незвично тісна співпраця між урядом, науковцями, медициною, освітою, ЗМІ, батьками та споживацтвом у тому, що стосується просування утопічної ханьської етнодержави. Зважаючи на те, що я розумію про еволюційну поведінкову генетику, я очікую – і сподіваюся – що вони досягнуть успіху. Добробут і щастя країни з найбільшим населенням у світі залежить від цього.
Що мене справді турбує – це відповідь Заходу. Найбільш імовірною відповіддю, з огляду на євроамериканські ідеологічні упередження, стане біоетична паніка, що призведе до критики китайської політики народонаселення, з тим самим лицемірством і почуттям власної праведності, які ми виявили, критикуючи різні соціокультурні політичні рішення Китаю.
Проте глобальні ставки для нас надто високі, щоб діяти настільки по-дурному й недалекоглядно. Більш доросла відповідь мала б ґрунтуватися на взаємній цивілізаційній повазі, запитуючи себе: чого ми можемо навчитись із того, що роблять китайці, як ми можемо їм допомогти чи як вони можуть допомогти нам не відставати, поки вони створюють свій прекрасний новий світ?
***
Від редакції: цей матеріал є відповіддю одного з багатьох провідних вчених світу на питання "що нас повинно турбувати?", опитування було проведено сайтом Edge.org. Інші відповіді можна прочитати тут: http:/
