За фальсифікацію виборів саджають, але дуже мало. Судові історії

Кримінальний кодекс України містить шість статей, які більш-менш детально регламентують, які діяння, скоєні під час виборів, є злочинними. Здебільшого передбачені види покарань зводяться до виплати штрафів (найбільший, утім, не перевищує $2,5 тис.) або обмеження волі. Але є й такі статті, за якими можна загриміти у виправну колонію на 10 років.

Взагалі, Кримінальний кодекс - дуже пізнавальна книга, він має бути на столі у начальника будь-якого виборчого штабу, а також політтехнолога чи консультанта. В ККУ у загальних рисах описана переважна більшість технологій з маніпуляцій, щоправда вони там називаються не «технологіями», а злочинами.

Вивчаючи питання, не будемо брати до уваги вироки, винесені за фактами фальсифікацій на президентських виборах 2004 року. Оскільки, по-перше, тоді були дещо інші політичні реалії. По-друге, Єдиний державний реєстр судових справ (ЄДРСП) у вільному доступі охоплює лише вироки, винесені починаючи з 2006 року. Та і в ці «міжвоєнні» роки було достатньо виборів – місцеві, парламентські (аж двічі, до речі) та президентські, тож ми можемо з наявних данних вивести тенденцію застосування норм ККУ.

Так от. Розглянемо ці статті Кримінального кодексу, а також подивимось, кого за ними посадили.

Примітка: у вибірку потрапили лише вироки, винесені першою інстанцією кримінального судочинства.

Злий рок і парадокси

Стаття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права або роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача [тут і далі назва і фабула статті дається зі скороченнями].

Залежно від тяжкості скоєного, передбачає штраф від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів, обмеження волі на термін до двох років, максимум – позбавлення волі терміном до п’яти років.

Увесь цей «букет» правопорушень можна помітити на усіх проблемних мажоритарних округах, де під час підрахунку голосів на останніх парламентських виборах відбувалася різна чудасія. Чи будуть кримінальні справи – подивимося. Зараз гляньмо, як карали за подібні діяння починаючи з 2006-го

У Єдиному державному реєстрі судових рішень існує п’ять вироків за даною статтею, винесених судами першої інстанції. Один з них стосується фальсифікацій на виборах президента 2004-го (стосовно двох начальників відділів податкової з Львівської області, які буцімто під страхом звільнення вимагали у підлеглих відкріпні талони). З якихось причин процес затягнувся на кілька років. Так чи інакше, у травні цього року суд обох обвинувачених виправдав.

Інша «виборча справа» виглядає дещо містично. Можливо, і не було б ані кримінального провадження, ані, тим паче, суду, якби один із фігурантів не загубив мобільний телефон.

2011 рік, проміжні вибори депутатів міськради Феодосії (Крим). Один з кандидатів (обвинувачуваний №1) вирішив прикупити голосів (по 50 грн «штука»). Долучив до справи знайому (обвинувачена №2), вона «підтягнула» інших людей, ті своїх знайомих і так далі. 16 січня, день голосування, все іде за планом: виборці голосують «як треба», отримують гроші. Понад те, вибори наш герой виграє. Але сталася прикра випадковість: один із відповідальних за «засівання» працівників загубив мобільний телефон, який підібрав спостерігач конкуруючого штабу. Відразу ж на «мобілку» зателефонували і попросили піднести ще грошей, бо не вистачало розрахуватися з тими, хто проголосував «правильно». Спостерігач зметикував, у чому справа, і підіграв співрозмовнику. Мовляв, кажіть скільки, коли і куди. І поїхав на зустріч разом з правоохоронцями. Далі – справа техніки: мічені купюри і затримання «на гарячому».

Попри те, що у злочинній схемі був задіяний не один десяток людей, вирок отримав тільки кандидат зі своєю помічницею. Їх засудили до двох років позбавлення волі умовно.

Наступна справа. Події розгорталися у вересні 2010 року у Львові під час місцевих виборів. Дійові особи – громадянин А, він же підсудний і колишній голова обласної територіальної виборчої комісії, а також громадяни Б і В – потерпілі, члени ОВК від Партії регіонів.

Фабула обвинувачення така: А запропонував Б і В $10 тис. доларів за сприяння у реєстрації робочого списку кандидатів у депутати облради від «Батьківщини». Сам підсудний на суді заявляв, що хабара Б і В не пропонував, навпаки – останні зажадали від нього зазначену суму, погрожуючи, що інакше надані ним списки кандидатів зареєстровані не будуть. Як з’ясувалося в ході судового слідства, між підсудним і потерпілими дійсно мав місце торг.

З рішення суду: «А показав один палець і сказав «штука» та показав на зелене мило, яке лежало в туалеті, після чого додав «доларів». Б перепитав його про те, що останній має на увазі, на що А відповів: «по п’ятсот кожному». Б і В відповіли, що це не серйозно і вийшли із туалету та повернулись до роботи комісії. Вчиняючи спробу підкупу, А говорив обірваними фразами, часто застосовуючи жести. Розмову, яка відбулася, В з власної ініціативи, записував на диктофон».

Тут слід зазначити такий нюанс: Громадянин А на той момент не був членом партії «Батьківщина» (місцевий осередок тоді очолювала зовсім інша людина) і політсила не уповноважувала його формувати й затверджувати списки кандидатів.

1 серпня минулого року Галицький районний суд Львова визнав А винним і засудив до двох років обмеження волі.

Інша справа за обвинуваченням у перешкоджанні здійсненню виборчого права виглядає дещо парадоксально. Річ не у фабулі звинувачення, не у ході судового слідства чи формулюванні вироку. Бентежить те, що згідно ЄДРСР, подібний судовий процес відбувся тільки один.

18 квітня 2011 року Оріхівський райсуд Запорізької області засудив громадян А і Б, функціонерів ОВК, до штрафу у 510 грн кожного за те, що вони наприкінці президентської виборчої кампанії 2010 року роздавали агітаційні матеріали за кандидата у президенти Юлію Тимошенко, а також продуктові набори.

Ви запитаєте: хіба тільки ці двоє «засівали»? хіба не було підкупу на користь кандидата Януковича? чи не було таких же зловживань з боку інших кандидатів під час усіх виборчих кампаній? чому тільки одна кримінальна справа дійшла до суду? Ці питання – риторичні.

Спіймався тільки один

Стаття 158. Фальсифікація виборчих документів чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців.

Ця стаття складається з 12 частин, що охоплює усі можливі способи фальсифікації, як то підробка бюлетенів, їхнє викрадення, незаконна передача іншій особі; фальшування протоколів виборчої комісії, маніпуляції з реєстром виборців тощо. Залежно від ступеня тяжкості скоєного, передбачає покарання у вигляді штрафу від 850 до 17000 грн, обмеженням волі до п’яти років; максимальне покарання – сім років ув’язнення.

За результатами цьогорічних парламентських виборів, здавалося б, мають бути десятки, сотні обвинувачу вальних вироків за цією статтею. Та не будемо забігати наперед. Згідно Реєстру, на території України у період з 2006 по 2012 рік було скоєно лише один злочин, передбачений статтею 158 Кримінального кодексу: у 2010 році жіночка, член виборчої комісії з села Соколи Роздоленського району Криму під час місцевих виборів отримала замість свого сина бюлетень і проголосувала. Її засудили до одного року умовно.

Смішно? Ні, швидше – сумно.

Винних не знайдено

За чотирма статтями ККУ, згаданими нижче, за останні сім років не засудили нікого. А раз не засудили – загадані у них злочини ніхто не скоював.

Стаття 158-1. Голосування виборцем більше ніж один раз (більш відоме, як «карусель» - Авт.). Покарання – штраф від 1700 до 8500 грн або обмеження волі на термін до трьох років, або ув’язнення на той самий строк.

Жодного вироку у базі Реєстру не знайдено.

Стаття 158-2. Незаконне знищення виборчої документації. (Подібні речі спостерігачі зафіксували щонайменше на п’яти округах під час останніх виборів до ВР). Максимальне покарання – позбавлення волі до п’яти років.

Вироків наразі немає.

Стаття 159. Порушення таємниці голосування.

Штраф від 1700 до 8500 грн, обмеження волі або ув’язнення до трьох років.

Жодного вироку.

Наступна стаття, як на мене, найбільш цікава.

Стаття 159-1. Порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку).

Мається на увазі надання та/або використання фінансової (матеріальної) підтримки у великому розмірі для здійснення виборчої кампанії кандидату, політичній партії (блоку), з порушенням встановленого законом порядку, шляхом передачі грошових коштів або матеріальних цінностей на безоплатній основі чи за необґрунтовано заниженими розцінками, виготовлення або поширення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками, або оплати виготовлення чи поширення таких матеріалів.

Мінімальне передбачене покарання – 1700 грн штрафу або два роки обмеження волі, максимальне – 10 років ув’язнення.

За цією статтею кримінального кодексу за останні сім років не засудили нікого. Хоча лише під час цьогорічної кампанії, за підрахунками експертів, виборчі штаби «освоїли» близько $2,5 млрд, з яких з офіційних (легальних) фондів – лише кілька відсотків. Тіньові гроші використовували усі без винятків партійні штаби, практично всі (крім окремих виключень) кандидати-мажоритарники. Підпільні виборчі каси наповнювали всі великі фінансово-політичні групи і олігархи районного масштабу. Думаєте, когось посадять?

Повертаючись назад

Єдина масштабна кампанія проти виборчих злочинів відбулася у першій половині 2005-го – за фактом масових фальсифікацій на виборах президента України у 2004 році. Тоді було порушено 1610 кримінальних справ, з яких передали до суду 1297. Вироки винесено лише у кількасот справах, при чому стосовно звичайних виконавців. Здебільшого присудили умовні покарання. Організатори (а це були державні посадовці різних рангів) фігурували у справах як «невстановлені особи», попри те, що їхні імена і прізвища називалися публічно. Більшість із них досі лишаються в політиці і на державній службі.

вибори вирок вибори-12 суд фальсифікації