Чево? Какую конфетку? Відповідати клієнту українською ознака вічливості

Самі ж борці за мову теж часто мотивують свої вимоги "високими матеріями": національними ідеями, героїчною минульщиною, "тінями забутих предків" і тим, що "в Україні треба говорити українською, бо це Україна". Тобто, речами абстрактними, не пов'язаними на пряму із повсякденним існуванням.

Не дивно, що такі пояснення сприймаються, як прояв "фанатизму".

Малюнок Олександра Довжка на конкурсі ТЕКСТІВ на кращий "мовний" плакат

Насправді, все простіше. У столиці країни я маю право замовити каву українською - і почути відповідь тією ж мовою. Чому? Бо мені, клієнтові, так комфортніше. А ще тому, що це столиця, що мова - офіційна, що всі тут її знають. До того ж я плачу гроші.

І не треба ніяких містичних складових. Надання послуг мовою, зручною для клієнта, - інтегральна частина прав споживача, у всьому світі (якщо ця мова якась екзотична, то питання відпадає; але українська у Києві такою не є).

Справді, ти приходиш до ресторану, платиш помітні гроші - і, відповідно, маєш право на якісне обслуговування. Якісне обслуговування - це не тільки свіжі котлети і не прокисле пиво, а й ввічливість і повага до клієнта.

Якщо клієнтові відмовляють у обслуговуванні зручною для нього мовою офіційною і поширеною) лише через те, що "лень напрягаться" - то це як принести брудну серветку, чи подати до борщу виделку замість ложки (а що? густий борщ можна їсти й виделкою, а решту випити прямо з тарілки, то які проблеми?)

Звісно, за радянських часів клієнти були вдячні, якщо їм взагалі продали якісний продукт, та ще й не обрахували і не нахамили. Але тепер вимоги до сервісу дещо вищі.

Клієнт - будь-який клієнт - має право на українське обслуговування. Абсолютно байдуже, чи є він патріотом, чи шанує Бандеру, чи кладе квіти до пам'ятника УПА і чи взагалі цікавиться історією та політикою. Байдуже, киянин він, чи приїхав зі Львова (Донецьку, Пакистану, Бразилії чи села Тарасо-Шевченківське).

Навіть якщо це російськомовний совітофіл, що ненавидить Мазепу, Петлюру та дідуся Панаса, але раптом, цього вечора, вирішив попрактикувати "солов'їну" - офіціант зобов'язаний відповісти українською. Бо клієнт чесно (і недешево) заплатив за своє капучино.

Йдеться не про абстрактний "добробут Української Нації" і не про захист загальних "інтересів українців". Йдеться про право кожної конкретної людини замовити каву українською - і почути у відповідь: "А Вам каву з цукром, чи як?" замість: "А Вам кофе с сахаром, или как?"

Йдеться про конкретну людину, що приводить до магазину дитину, яка щойно навчилася говорити.

Якщо твоя дитина скаже: "Дайте цукерку", то ви з нею маєте право почути: "Тобі яку цукерку?", замість: "Чево?" або "Какую конфетку?".

І щоб не доводилось пояснювати дитині, що її рідна мова тут "другорядна", хоча це, ніби-то її країна, і україномовних тут більше половини.

Я роблю наголос радше на "україномовний", ніж на "українець" - атже багато етнічних українців не є україномовними і не всі україномовні - етнічні.

Одна з raisons d'être держави Україна, сприяти збереженню української культури, частиною якої є мова.

Мова це, власне, колективна спадщина, щось на кшталт луарських замків у Франції чи єгипетських пірамід: ніде у світі, окрім як тут, такого немає.

Як мінімум, треба забеспечити можливість підтримувати мову тим, хто того хоче.

Невже від офіціанта "отвалится кусочек", якщо він скаже до клієнта пару слів по-українськи? Це ж не більше "приниження", ніж посміхнутися, привітатися і побажати "Смачного!".

Дехто зауважує, що "усе має вирішувати ринок". Якщо ресторан не обслуговує українською, хай клієнти його бойкотують. Тоді власник підрахує збитки, покається і виправиться. Ну, а якщо україномовні не складають критичної маси клієнтів?

Або якщо не мають часу пройти кілька кварталів до іншого ресторану? Або якщо усі ресторани навколо не обслуговують українською? Тоді, мабуть, нехай клієнти заткаються, а українська нехай зникає (бо важко підтримувати мову, коли тобі систематично відповідають іншою).

Якби усе керувалося виключно законами ринку, то - на приклад проїзд у метро в Києві мав би коштував приблизно 1 долар, як у більшості столиць світу.

А такі установи, як художні музеї, просто не могли б існувати. Щоб картини не попсувалися, їх треба зберігати при певній температурі та певному рівні вологості, і демонструвати при певному світлі. Треба також подбати про охорону і про цілий штат спеціалістів - реставраторів, мистецтвознавців тощо. Дохід від продажу білетів ніколи не окупить цих витрат: якщо ціни помірні, то грошей не вистачить; а якщо підняти ціни до 500$ за білет, то прийдуть хіба одиниці, та й ті раз на рік - і цього знов-таки не вистачить.

Є галузі, де втручання держави просто необхідно. Мова - одне з таких питань. Принаймні, у ситуації, коли нею не можна отримати найелементарніших послуг.

Малюнок Олександра Довжка на конкурсі ТЕКСТІВ на кращий "мовний" плакат

Більшість агітаційної продукції на захист української носить загальний характер, без причіпки до конкретних життєвих ситуацій ( як, на приклад, цей ролик).

Чому б не зняти ролики іншого плану?

Ось кілька можливих сценаріїв, заради брейнстормінгу:

1) Молода жінка, одягнута зі смаком, заходить до кав'ярні, сідає за стіл.

Молодий офіціант звертається до неї російською.

Вона: Вибачте, а чи можна говорити українською?

Офіціант: (щиро, але доброзичливо дивується) А разве Вы не понимаете по-русски?

Вона: Розумію. Але мені зручніше українською.

Офіціант: (після паузи) То що пані замовлятимуть?

Слоган: "Ви маєте право на обслуговування українською!"

/Ані жінка, ані офіціант не мають бути ані занадто сексі, ані занадто вишуканими, ані - навпаки - занедбаними; просто звичайними, доброзичливими і одягнутими зі смаком/

2) Чоловік років тридцяти, у доброму костюмі, приходить купувати лептоп. Продавець, років сорока, починає довгі пояснення російською.

Клієнт: Вибачте, а можна українською?

Продавець: А Вы шо, со Львова?

Клієнт: Ні.

Продавець: Из села?

Клієнт: Ні.

Продавець: Из Канады?

Клієнт: Ні.

Продавець: (здогадується) А, ну значит националист!

Клієнт: Теж ні.

Продавець: (витирає піт, не розуміє) Тогда почему?

Клієнт: Бо мені так зручніше.

Продавець: (недовірливо) Зручніше?

Клієнт: Так.

Продавець: (зітхає) Ну гаразд!

(починає пояснювати українською).

Слоган: "Ви маєте право на обслуговування українською!"

3) Магазин. Тато дає 5-річній донці гроші і каже:

- Піди, попроси в пані цукерку.

Дитина підходить до продавщиці.

Продавщиця: Чего тебе, девочка?

Дівчинка: Пані! Дайте, будь ласка, цукерку.

Продавщиця: (на мить замовкає, потім усміхається) Цукерку? Яку тобі цукерку?

Слоган: "Відповідати клієнтові його мовою - ознака якісного обслуговування".

Це лише пропозиція. Чому б редакції не запропонувати конкурс на найкращий сценарій для ролику на захист прав споживача?

Адже, повторюю, надання послуг мовою, зручною для клієнта, - інтегральна частина прав споживача, у всьому світі.

мова дискусія суспільство