Новий Кримінальний Кодекс. Суд присяжних дає надію але без гарантій.
Рада розглядає новий Кримінальний кодекс. Опозиція внесла близько 3 тисяч поправок, провладна більшість їх повністю ігнорує. Опозиція твердить, що Кодекс гірший чинного, який діє з 1960 року і який писала «сталінська гвардія». Влада переконує, що новий КПК наближає наше процесуальне законодавство до європейських стандартів. В одному матеріалі проаналізувати усі аспекти нововедень неможливо. Ми попросили нашого експерта визначити наскільки дієво працюватиме суд присяжних, який запроваджується Кодексом.
Законопроект аналізував: Олександр Славський, юрист
Українці не довіряють судам, навіть міліція користується більшою довірою. Це твердження загальновідоме і його підтверджують численні соціологічні опитування. Наведемо лише деякі.
За даними соціологічного опитування у січні 2012 року соціологічної групи “Рейтинг” найнижчий рівень довіри серед інститутів державної влади має суд - "Лише 8% респондентів вважають, що суди цілком заслуговують на довіру, 34% - не зовсім заслуговують і 43% громадян відповіли, що суди зовсім не заслуговують на довіру".
Як повідомив гендиректор компанії TNS рівень довіри суду найменший серед інститутів влади — в певній мірі суду довіряють 10-15% громадян України (інформацію розповсюджено в серпні 2011 року).
Спільне опитування Фонду “Демократичні ініціативи” та Центру Розумкова, яке проходило, з 5 по 10 червня 2010 року теж зафіксувало: рівень довіри у суду (-45%).
Причини низької довіри теж загальновідомі: корумпованість суддів, застаріле законодавство яке надає перевагу обвинуваченню, й фактичо відстороняє потерпілого від справи.
Отже, ні в кого в Україні та за її межами не постає питання “Чи потрібно реформувати кримінально-процесуальне законодавства України?”. Всі одноголосно (й опозиція, й адвокати, й громадяни, й політики, й експерти) погоджуються з необхідністю докорінної зміни кримінального процесу. Основними проблемами називають:
- застаріле кримінально-процесуальне законодавство в Україні. Так дійсно чинний Кримінально-процесуальний кодекс (надалі — КПК) був прийнятий в 1960 році — у інші часи, в іншій державі, в якій були інші завдання кримінального законодавства. Але чи є це проблемою взагалі? Чи тільки це є причиною проблем з кримінальним процесом в Україні?
- ухил кримінального процесу в бік обвинувачення. Й, дійсно, показник — менш ніж 1% виправдувальних вироків яскраво презентує на що на правлена правоохоронна система.
Але чи дійсно тут проблема в КПК? Ні, не тільки, й досі існують негласні правила в прокуратурі й міліції — в разі винесення виправдувального вироку й відповідальний прокурор й слідчий підлягають дисциплінарній відповідальності. А окрім того прокуратура зобов'язана оскаржити виправдувальний вирок, за що суддя теж отримує на горіхи.
Є надія, що кримінальний процес у якому беруть участь присяжні демократизує процедуру притягнення до кримінальної відповідальності, розширить участь громадян.
До того ж на запровадження суду присяжних наполегливо рекомендують міжнародні інстанції (насамперед Висновок Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 року № 190), які ми вже звикли не виконувати.
Хоча, ст. 31 проекту КПК передбачає обов'язкову участь лише 3 присяжних (звичайно було б краще аби їх було 6 - 12) в розгляді кримінальних справ щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі (в разі якщо до довічного позбавлення волі можуть засудити найвищих чиновників — за клопотанням обвинувачених), злочинів проти основ Національної безпеки, у вчиненні яких підозрюють Президента України, Прем'єр-міністра України, судді Конституційного суду України. Також передбачена участь 12 присяжних за клопотанням обвинувачення в разі розгляду в першій інстанції особливо тяжкого злочину.
Введення будь-якого нового інституту в кримінальний процес (мабуть, тільки окрім трійок НКВС) дає шанс та сподівання на більшу справедливість рішень суду.
Тим більше якщо новим інститутом стає “суд присяжних”, який (за ідеєю):
- забезпечує участь громади в винесенні рішень;
- унеможливлює зговір суду з правоохоронними органами заради необхідного вироку (який зараз є);
- зменшує вплив системи обліку і звітності (так звана “палочна система”);
- зменшує (чи навіть унеможливлює) залежність вироку та покарання від тривалості утримання в слідчому ізоляторі;
- ну і, насправді, дає більше сподівань обвинуваченому на виправдувальний вирок.
Противники суду присяжних у тому вигляд, який пропонується в новому КПК висувають декілька аргументів:
1. Суд присяжних з 3 людей не є класичним "судом присяжних". Колишній міністр юстиції і президент Інституту правової політики Микола Оніщук: «Це відмінна модель від тієї, що пропонувалось розробниками Кримінально-процесуального кодексу раніше, за якою рішення щодо факту самого злочину та наявності вини підсудного приймає не професійний суд, а лава присяжних, тобто обрані у той чи інший спосіб громадяни України у кількості шести або дванадцяти осіб. За таких умов рішення щодо його вини та скоєного злочину ухвалюють саме громадяни. Професійний же суд у випадку, якщо ухвалене рішення щодо наявності такої вини, здійснює кваліфікацію злочину і застосовує міру покарання».
2. Майже відсутні гарантії захисту Присяжних від незаконного впливу на них. Хоча й в законі прописана заборона будь-якій з сторін навіть намагатись впливати на Присяжних, але й такі саме заборони є по відношенню до прокурорських співробітників, суду, працівників міліції, журналістів, адвокатів, працівників виборчих комісій. І ці заборони незаконного впливу фактично в Україні не діють, особливо не діє захист від корупційного впливу.
3. Більша схильність серед Присяжних виносити рішення на підставі емоцій, а не закону. Про таку схильність говорять і в Російській Федерації, й в США, й в Царській Російській Імперіїї говорили. Така схильність до підвищення емоціної складової винесення вироку пояснюється, в більшій мірі професійними деформаціями суддів, співробітників правоохоронних органів, адвокатів. Емоціною складовою винесення вироку широко користуються у всіх судах, де застосовується суд присяжних, адвокати (промови великих адвокатів Російської імперії Плєвако Ф.Н. Та Коні А.Ф. тому яскраве підтвердження).
4. Низькій рівень бажання громадян України приймати участь у справах владних органів, місцевого самоврядування. Тобто є загроза, що присяжних будуть вибирати дуже довго, оскільки жодної винагороди чи якоїсь вигоди від виконання функцій Присяжних не буде, а проблеми — можливо (бо можуть мститись обвинувачений чи його родичі тощо).
Й, наостанок, чи допоможе суд присяжних Українській Феміді, якій не безпідставно більшість громадян України не довіряє, зламати основи свого нинішнього функціонування, переконати громадян в тому, що справедливі рішення бувають?
Адекватне судочинство пов'язано не стільки з інститутами кримінального процесу (в цьому випадку — судом присяжних), скільки із самим складом суддівського корпусу, прагнення будь-якої влади в Україні налаштувати судову гілку влади “під себе”.
А отже, я сподіваюсь, що суд присяжних (як і інші новели цього КПК) принесе покращення, але розумію що цей крок не дає гарантій на справедливе судочинство.
