Україні варто запровадити податкову систему як у США: податки із зарплати платять працівники, а не роботодавці
Цієї осені Україна вступила у свій перший повноцінний діловий цикл при новому Податковому кодексі. Уряд частково полегшив податковий тягар дрібному бізнесові. Але сама система оподаткування залишається громіздкою і не вирішує одне з головних завдань сьогодення – вибратися з «ями» у рейтингу легкості ведення бізнесу і створити бізнес клімат кращий, ніж у сусідів. Це завдання не з легких - ми занадто довго гаємо час. Зрозуміло, що навіть ідеальна податкова система нас не виведе в лідери, якщо ми не вирішимо інших таки х же важливих завдань, але сьогодні зупинимося саме на податках із доходів.
Податкову реформу готував: Тимофій КРАМАРІВ
Які головні проблеми української системи оподаткування? По-перше, вона математично обтяжлива. Не може підприємець нормально працювати, якщо він вимушений віддати державі 57,1% прибутку (дані Світового банку). По-друге, вона спрямована виключно на фіскальний результат (тобто, на збір податків до бюджету, а не на стимулювання росту бізнесу). Податківці ладні обкласти зборами усе, що рухається чи косо стоїть, вбачаючи у кожному платникові податків ворога, а не партнера. По-третє, вона корумпована.
До того ж український бізнес, особливо дрібний, несе непропорційно великі витрати на ведення бухгалтерії. Що відповідно відображається на собівартості товару, який він виробляє. Востаннє розрахунок вартості сплати податків в Україні в 2009 році проводила Міжнародна фінансова корпорація на основі даних за 2007 рік. Ситуація навряд чи сильно змінилась. Скоріше погіршилася, оскільки різноманітні міжнародні рейтинги свідчать: ми за останні роки постійно опускаємося все нижче на дно.
За даними МФК, в середньому українське підприємство в той період лише на бухгалтерію витратило 1335 годин на рік. Грошовий еквівалент вартості цього часу – близько $6500, враховуючи витрати на програмне забезпечення і касові апарати. Для порівняння – у США в цей же період на дотримання податкового законодавства витрачали в середньому 187 годин і – не більше $1000.
За підрахунками МФК, у дрібного бізнесу на те, щоб спілкуватися із податковою системою йде сума, еквівалентна 8% обсягів товарообігу. В Європі – не більше 2,6%, навіть якщо мова йде про найдрібніші компанії. І ми ще задаємось питаннями, чому половина економіки в тіні.
Але рівняючись на благополучну Європу, проблеми не вирішиш – занадто Європа забюрократизована. Багаті європейці ще можуть собі дозволити витрачати час на складне оподаткування. Ми ж бідні, тому нам потрібна інша – простіша система, яка не вимагатиме від роботодавця складних звітів і штату бухгалтерів.
Чому б нам не перейняти американську модель?
Трохи розповісти про те, як працює система подачі декларації в США, ТЕКСТАМ погодився професор Київської школи економіки Максим Обрізан, який закінчив економічну аспірантуру в Університеті Айови (США):
«В Америці громадяни сплачують податок на прибуток федеральному урядові та урядові штату, а в Нью-Йорку та деяких інших містах також місцевий податок», - говорить пан Обрізан.
Існує багато безкоштовних комп’ютерних програм (таких як TurboTax, H&R Block), які дозволяють за лічені хвилини підготувати річний податковий звіт. Його потім необхідно подати до 15 квітня до федеральної податкової служби (IRS – Internal Revenue Service) і до 30 квітня до податкової служби штату.
Для працівників, які не отримують інвестиційного доходу, звіт складає всього 2-4 сторінки. Податкова потім перевіряє правильність розрахунків і може повернути форму на доопрацювання. Причому доопрацювання явно не полягає в додатковій «аргументації».
«Якщо працівник переплатив податок, то йому повертають суму переплати чеком, надісланим поштою протягом кількох тижнів. У протилежному випадку працівник має сам додати чек на суму податку, який він не доплатив. Особи з низьким рівнем доходу можуть бути взагалі звільнені від сплати податку.
Наприклад, в штаті Айова граничний річний дохід до $9000 звільняє від податку штату. Крім того, під час кризи соціально незахищені працівники отримали податковий кредит на кілька сот доларів на рік. Звільнені від оподаткування також певні витрати на медичні послуги, на встановлення енергозберігаючих систем у будинках тощо. Вся процедура настільки автоматизована, що податки можна сплачувати і отримувати відшкодування повністю (!) через Інтернет», - додає Максим Обрізан.
Це цікавий досвід. Враховуючи, що в Штатах ціни на житло, автомобілі, одежу і харчі нижчі ніж в Україні, наші громадяни, котрі мають дохід менше $ 9000 в рік, теж могли б звільнятися від усіх податків на дохід, тим більше, що усі ми сплачуємо податок на додану вартість при покупці товарів і послуг.
За великим рахунком, у США громадянина самого зацікавили в тому, аби він щорічно подавав декларацію. Якщо ти недоплатив податки – тебе знайдуть з-під землі. Бо всі твої роботодавці все одно подають звітність, і рано чи пізно порушення буде виявлено.
Якщо переплатив – і не врахував при звіті своїх податкових пільг (навчання, іпотека, діти, сімейний стан, сонячні батареї на будинку тощо, в різних штатах різні податкові преференції) – державу ти не цікавиш. Хочеш відшкодування? Будь добрий, витрати кілька годин, підготуй декларацію і надішли у офіс інспектора.
Але тут – увага! – в разі переплати є 100% гарантії, що чек таки прийде. Більше того, в США є гарантія, що податківець допоможе при складанні декларації, вони випускають з цього приводу тисячі безкоштовних брошур. Також там є гарантія, що твої надходження триматимуться у таємниці, а в законодавстві записано: в разі, якщо за різними схемами сплати податків (наприклад, подружжя може складати кожен окрему декларацію, або одну на двох) виходять різні суми, то ти можеш заплатити меншу суму.
До того ж, багато американців у відповідь на запити емігрантів на форумах навіть радять завести собі «домашній бізнес», аби час від часу списувати на нього дрібні видатки – оргтехніку, канцелярію, кілька обідів чи походів до театру на місяць – як представницькі витрати. Цим звісно не слід зловживати, але закон це не забороняє. Ви вже уявили собі наших податківців, які всім допомагають, та ще й, бачачи перед собою явну «мінімізаційну схему», просто відпускають її?
Щоб запровадити американську схему, в Україні потрібно перш за вигнати з роботи усіх податківців і набрати новий персонал (проводячи справжні реформи, це саме потрібно зробити з більшістю силовиків).
Зараз розмови про те, що при купівлі квартири чи машини податкова одразу про це має знати – примушують нормальних людей здригатися. Але в цивілізованих країнах це нормальна практика. Бо кожен знає, що ця інформація не буде використана вибірково чи зловмисно. В США інспектор знає кожен твій порух, кожну транзакцію твоєї фірми. Однак якщо не зроблено нічого протизаконного – можна не бачити інспектора роками.
В Україні ж є План.
План перевірок. План збору коштів. План штрафів і виявлених порушень, ухилянь від сплати податків. План кримінальних справ. План «доброчесних» платників. І будь ти навіть кришталево чистим підприємцем – раз на рік все одно чекай на візит. І – через плани №2 – 4 – будь певен, що якісь порушення обов’язково знайдуться.
Чи можна гарантувати, що такого не буде, коли кожен громадянин буде чесно показувати свої статки державі? Що інспекторові не захочеться, щоб із ним поділилися? Зараз немає таких гарантій. Але ми говоримо про те, о варто зробити в майбутньому.
Нам з нашою бідністю і занадто лютим інвестиційним кліматом потрібно йти навіть далі ніж США.
Маю на увазі - взагалі скасувати мінімальну зарплату у приватному бізнесі. Нехай вона діє тільки у держсекторі. Повторюся, соціальні стандарти ситої Європи поки, що не для нас. Спочатку потрібно «нагуляти жирку», а для цього потрібно максимально спростити життя бізнесу.
Учені довели, що більше того, із зростанням «мінімальної зарплати» зростає і офіційне безробіття. Тому що – в разі коли «мінімалка» росте швидше за економіку (а в Україні ніколи не було інакше, а надто напередодні виборів), стає все менше підприємств, що можуть собі дозволити її платити. А тому віддають перевагу чорним зарплатам.
Уряд придумує складні схеми, аби витягти на світло «конвертовані» зарплати. Так Сергій Тігіпко підготував законопроект, який передбачає 34 тис. грн. штрафу за кожного нелегально працевлаштованого трудівника. Потім обіцяють примарний «пряник» – перерозподіл єдиного соціального внеску на користь найманих працівників. Сьогодні кожен з нас платить лише 2% зі свого доходу у соцфонди. Решту 33% платять роботодавці. Ідеальний варіант для бізнесу – звести все до співвідношення 50 на 50. Уряд поки думає над 25% на 10%.
Може з погляду уряду це і є реформи, можливо вони покращать наповнення бюджету на декілька відсотків і щось принесуть у Пенсійний фонд. Але насправді це переливання з пустого в порожнє, яке ніяким чином не вплине на нашу інвестиційну привабливість.
Політикам, які прийдуть на заміну нинішній владі, варто думати в іншому ключі, а саме: «Як зробити так, щоб держава взагалі не втручалася у розрахунки роботодавця з працівником, а працівник сам платив податки». Це, з одного боку, зменшить витрати на ведення бізнесу, а з іншого сприятиме створенню громадянського суспільства. Адже коли податки ти платиш , відриваючи копійку від вже отриманої на руки суми, це:
1. Змушує задуматися, як ці гроші витрачаються.
2. Голосувати за політиків, котрі витрачають зібрані податки економно і розважливо
3. Виробляє відчуття спільності з іншими громадянами, - адже це вони разом з тобою утримують і фінасують державу і всі її проекти, від будівництва доріг до медицини і освіти.
4. Розвиває самодисципліну і уміння планувати витрати, з чим у наших людей великі проблеми.
Звичайно, знайдуться люди, котрі з гордістю платитимуть податки, і ті, які намагатимуться не платити нічого. Останніх у нашому суспільстві може виявитися набагато більше. Не біда, варто дозволити цікавитися податковій, чи сплачені податки з коштів, на які куплені автомобіль, будинок, дорога турпутівка, чи зроблений вклад у банку і т.п. З таким підходом і з адекватної ставкою податку за декілька років платити навчаться усі, бо людина істота соціальна, мільйони років еволюції заклали звичку виконувати зрозумілі і адекватні соціальні правила.
За такої системи податки платитимуть не тільки прості працівники, а й власники великих бізнесів, котрі зараз масово декларують, що живуть на зарплату, на відсоток від банківського вкладу, а податкові виплати своїх компаній оптимізують через офшорні зони.
