П

Пост фестум. Спроба дослідження села на другий день після відїзду з нього Президента

Віктор Федорович Янукович, як дитя вугільно-металургійної галузі, взагалі чужий сільській романтиці. Йому незрозуміло, що таке танці у сільському клубі чи отримання пшениці на пай. Його візити по селах миттєві і нагадують рейди розвідників на чужу територію. Блискавичний приліт, церемоніальне дійство і миттєве відбуття – ось їх характеристики.

Автор: Микола ПОЛІЩУК

Приїзд Президента в глибинку – це завжди цікаве видовище, оскільки під час таких заходів між собою спілкуються такі прошарки суспільства, які більше ніколи не можуть перетнутися. В села з їх неспішним, розміреним життям, сповненим повсякденним буколічним клопотом за садовиною та городиною вривається велика політика. Вона вривається у вигляді президентського гвинтокрила, мовчазних співробітників секюріті, переляканого обласного начальства і не завжди тверезих представників медіа.

За великим рахунком, це шок, після якого, можливо, місцеве населення потрібно піддавати сеансу психологічної реабілітації. Життя після зустрічі з главою держави для них вже буде не таким, як раніше. Подібної глибини душевні травми у аборигенів залишали хіба що фашистські агресори. З іншого ж боку, коли в селі поєднуються традиційні кури, гуси, свині і гарант Конституції, то це вже більше нагадує дитячу забавку «знайди четвертого зайвого».

Знайди четвертого зайвого

В принципі, всі дуже добре розуміють хто в селі грає роль зайвого.

Ще жоден Президент так і не наважився назавжди залишитись жити в селі. Хоч Ющенко треба сказати, добряче наблизився до рустикального ідеалу, однак навряд чи був би здатний, подібно до імператора Діоклетіана зректися посади імператора, аби вирощувати капусту. Тим більше, що по капусті у нас відповідальний Микола Янович Азаров.

В той же час, Віктор Федорович Янукович, як дитя вугільно-металургійної галузі, взагалі чужий сільській романтиці. Йому незрозуміло, що таке танці у сільському клубі чи отримання пшениці на пай. Його візити по селах миттєві і нагадують рейди розвідників на чужу територію. Блискавичний приліт, церемоніальне дійство і миттєве відбуття – ось їх характеристики. Це те, що українці бачать на своїх екранах. На жаль, за кадром завжди залишається епічна картина – ранку після від’їзду президента. Коли ціле село прокидається, відчуваючи себе оновленим і просвітленим – і, щоб позбавитися тягаря просвітленості, йде похмелятись.

Я бачив одне таке село. Я зараз вам про нього розповім.

Мабуть, про Пересопницьке Євангеліє чули всі, це ж все-таки мало не найголовніша українська книга, на якій присягають президенти. Значно менше відома власне Пересопниця – колись славне своїм монастирем (де й написано було євангеліє) місто, на двісті років старше за Рівне, а нині – хутір з двохстами жителями, який навіть не має власної сільради і є частиною села Верхівська.

Святкування в загальнодержавному масштабі 450-ї роковини євангелія зворохобило цей край. Візит самого президента і близько п’яти тисячі приїжджих державних службовців (не рахуючи міліції), що звалилися на голови двомастам пересопничанам – це, погодьтеся, навіть крутіше за сезонну міграцію хасидів до Умані. Похилого віку мешканці витлумачили це так, що зірки зайняли якнайкращу для села позицію за останні півтисячоліття. Молодь же, переконавшись у значимості Пересопниці в процесі українського державотворення, готова тепер проводити екскурсії будь-якому заїжджому гостю.

-Оце наш колишній бурякопункт, - каже вчитель з сусіднього села Милостів (який ще у Рівному напросився нам у попутники та екскурсоводи), показуючи на ділянку асфальту, покладеного безпосередньо серед чорноземів.

-Багато збираєте буряків? – цікавимось ми.

-Яке там!, - махає рукою наш співрозмовник, - буряків тут давно уже не вирощують. А на місці бурякопункту тепер у нас аеропорт.

-???

-Ну як же! Це ж колишній пункт заасфальтували під президентський гелікоптер! І він таки тут сів! Це друга по значимості подія в Пересипниці після того, як на замовлення княгині Анастасії Заславської-Гольшанської тут було написано відоме євангеліє! Тепер ми вже можемо в селі приймати літаки малої авіації, на яких будуть прилітати екскурсанти дивитися наш чудовий новий триповерховий музей Пересопницького Євангелія.

Чоловічий статевий орган Музей Пересопницького євангелія

На облаштування музею держава розщедрилася аж на п’ятдесят мільйонів гривень, які й були оперативно і в повному обсязі освоєні.

Так-так, погоджуємось ми. Звичайно, ми все розуміємо. На жаль, людство ще не додумалось до будівництва пересувних аеродромів, які можна було б брати з собою у кейсі і ставити будь-де, потім забираючи назад. Коли-небудь людський геній винайде і таку асфальтну доріжку, щоб її можна було після візиту скручувати та забирати з собою, як килимок. Я навіть знаю, в якій країні адміністрація президента закупить одразу дві такі. А поки що країна покривається переробленими під летовища бурякопунктами, які таким чином увічнюють для нащадків інспекторські поїздки президента Януковича.

Рівненські краєвиди сумні і водночас романтичні, як і взагалі весь цей край. Десь тут, на партизанських теренах, які бачили Бульбу-Боровця, Уласа Самчука і Ніколая Кузнєцова, живуть справжнісінькі герої «Лісової пісні» - мавки, потерчата і, однозначно, - Злидні. Цих останніх тут розвелось немало, і результати їх діяльності видно звідусіль. Не дуже багаті хати, коні, що заміняють транспорт, сільська школа – одна з трьох останніх в районі, до цього часу не підключена до Інтернету.

І всюди – сліди недавніх урочистостей, які увірвалися у Пересопницю із останніми заходами за участю перших осіб. На свіжозаасфальтованій дорозі від аеробурякопункту і до центру села нанесені пішохідні переходи, навіть в тих місцях, де вулицю ніхто і ніколи не переходив. Натицяні нові знаки, зокрема, «діти на дорозі» в місцях, де потенційно ніколи нема дітей. Якась похилого віку жіночка кричить на водія, що не хоче її випустить біля хати, а везе на встановлену зупинку десь за кілометр від неї. Це-теж проблема, яку залишив по собі вояж президента: якщо раніше ніяких зупинок на трасі не було в принципі, і водій зупинявся там, де його просили пасажири, то під візит високого гостя в селі облаштували кілька зупинок, зобов’язавши водіїв зупинятися тільки на них.

Взагалі, в Пересопниці Віктор Федорович змінив багато чого, окрім аеродрому. В найкращих білоруських традиціях всі старі паркани, що виходили на вулицю, замінили однотонним і однотипним живоплотом. «ДАІ готова була замість встановлених штрафів брати менше, але готівкою на ремонт парканів! – кажуть нам місцеві мешканці, - на їх встановлення були мобілізовані всі адміністративно ув’язнені рівненських тюрем!».

На жаль, ми не маємо змогу пересвідчитися у достеменності цієї інформації. Хоча погоджуємося з тим, що вона вкладається в загальну логіку зустрічей високого гостя в глухій провінції. Коли нещодавно поліськими заповідниками гасали на бездоріжниках Янукович-молодший разом із сором’язливим нардепом Катеринчуком, аборигени цілими селами виходили їм назустріч з короваями, і навіть кололи гостям свиней. Про це пише такий авторитетний часопис, як «Рівне вечірнє» і я не маю підстав йому не вірити. Я думаю, що й карго-культ з’явився якимось подібним чином.

За такими роздумами ми виходимо на край села, де стоїть нова окраса Пересопниці – Музей Євангелія, що його місцеве населення ласкаво називає «членом». Без сумніву, в цій споруді і дійсно відчувається щось фалічне.

В самому музеї по повній програмі йдуть, до речі, будівельні роботи – муляри щось мурують, електрики підєднують якісь контакти. Більшість робітників тут зайнята надважливою справою – намагаються почепити до стелі титанічних розмірів люстру.

Виявляється, Янукович відкривав музей без люстри.

Що в принципі й не дивно, враховуючи, що у нас відкривають рух міської електрички без, власне, електрички, так само, як і рух недобудованими мостами. Чому б тоді не відкрити недороблений музей і одразу ж після відкриття не закрити його на дороблювання?

До нас, приїжджих з Києва, працівники музею ставляться недобре і намагаються вигнати кудись за межі приміщення. Нашвидкуруч озираємося по сторонам: більшість експонатів музею становлять собою артефакти, знайдені в довколишніх чорноземах. Залишки старого монастиря і давньоруського міста вже не один рік притягують сюди небайдужих до історичної спадщини людей з металошукачами. Інші експонати – це макет монастиря, який існував тут за часів литовських, та репринтна копія того самого легендарного євангелія. На ній, так само, як і на оригіналі дійсно видно автограф Івана Мазепи, який володів цією книгою, аж поки не подарував її Переяславському кафедральному собору. Так що дійсно, українські президенти, включно з Януковичем, вступаючи на посаду, приносять присягу на автографі великого гетьмана…

Цікаво, в розпал якого чергового конфлікту з Україною московське телебачення згадає про цей факт?

Останнє ж, що и помічаємо на виході із музею – це абсолютно порожні кімнати зі скляними дверима, на одній з яких написано «Сувеніри», а на другій – «Конференц-зал». Без ніякого сподівання на те, що коли-небудь ці кімнати будуть використовуватись за призначенням.

Щось подібне я мав нагоду бачити тільки-но в рідному куминому Новород-Сіверському, де покійний міністр Кирпа на догоду малій батьківщині Леоніда Даниловича звів п’ятизірковий готель і не менш зірковий вокзал (щоправда, я не знаю, чи є якісь ступені зірковості у вокзалів), єдиний недолік якого був у тому, що через нього не ходили поїзди, якщо не рахувати однієї електрички в день. Але це не завадило збудувати на чернігівських маргінесах трохи зменшену копію Києва-Південного, із кришталевими люстрами (на відміну від Пересопниці, люстри повісили раніше), урнами із білого мармуру та назавжди закритими залами з написами «Лінійне відділення міліції», «Банк», «Кімната матері та дитини», «Буфет» тощо. Ще подібне окозамиленя можна спостерігати на острові Зміїному, де створені макети банку, сільради та інших громадських структур, але вони там принаймні служить важливій державній справі – вводять у оману румунських шпигунів.

Дядько Василь: "Тут одначасно пило п'ять тисяч людей!"

Іще яке враження викликає музей – це почуття повної чужорідності для вимираючого села з його суто земними проблемами. Поза сумнівом, у вогнищі культури працюють гарні професіонали, відкомандировані сюди з обласного центру, але вписується в пересопницькі реалії ця помпезність не більше, ніж посеред села – Янукович. Сам музей знаходиться по один бік дороги, що веде із села, по другий знаходиться набагато більш близька селянській душі палатка, в якій розливають горілку.

І неважко побачити, що відвідувачів у ганделика набагато більше, ніж у музею.

Тут діляться життєвим досвідом персонажі хемінгуеєвського штибу. Найбільш колоритний із яких – восьмидесятирічний дід Василь, який розповідає, що до музею він в принципі байдужий, а більше цікавиться рибалкою та жінками. Цікавість щодо горілки, очевидно, розуміється за замовчуванням. Масштаб тризни, з якою був відкритий музей залишив в його пам’яті неабиякі згадки.

-Тут одночасно пило п’ять тисяч людей! – із захватом каже дядько Василь, показуючи рукою на степ поза музеєм, де демонтують ряди для гостей, які слухали виступ Президента з музейного балкону. То тут, то там на вигоні тліють вогнища, в яких спалюються залишки величного банкету, якого селище не бачило ще з часів свого заснуваня. Вітер доносить неприємний запах горілої пластикової тари, який мішається із «Примою» дядька Василя.

Дід Василь близький до села. Янукович – чужий йому, як, втім, і музей євангелія.

Після того, як президент поїхав, село потроху вертається до свого нормального стану. Наприклад, під час візиту Віктора Федоровича на в’їзді в село встановили символи колишньої відваги його воїнів – меч та давньоруський шолом. Коли ми їхали президентським шляхом на наступний день після вікопомного візиту, їх уже не було – вкрали…

свято янукович село історія

Знак гривні
Знак гривні