Життя по Табачнику: як вступали до ВНЗ при помаранчевих і чому Росія не змога впровадити незалежне зовнішнє оцінювання

АВТОР: Іван Мельник

«Пам’ятаєш, я тобі розповідала про дочку мого співробітника? Яка збиралася в університет Шевченка на міжнародні відносини вступати, хотіла, щоб ти щось порадив? А ти сказав: хай навіть часу не витрачає, бо все одно не візьмуть? Так вона вступила, пройшла за кількістю балів». Мама говорила злегка докірливо: мовляв, що ж ти, ледь не позбавив людей надії? Ця розмова відбулася у вересні 2009 року. Тепер все повернулося на круги своя.

П’ятірка з маленьким мінусом

У цю мамину розповідь про вступ дівчинки з провінції до найбільш «розпальцьованого» факультету в Україні я – колишній студент, аспірант та викладач університету Шевченка - не повірив би нізащо. Але вона повністю відповідала тому, що про вступну кампанію 2009 року розповідали як знайомі викладачі, так і знайомі батьки абітурієнтів. Ситуація зі вступом не просто змінилася – вона змінилася революційно. І назва цієї революції – зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО).

Той рік мав стати «роком істини» для тестування як методики оцінки знань при вступі до вишів. Саме тоді традиційні механізми набору студентів, такі як екзаменування, мали увійти у минуле: єдиним критерієм зарахування до вишу став бал, вказаний у сертифікаті зовнішнього незалежного тестування.

У перші дні вересня, коли позаду і тести, і прийом документів та зарахування вже позаду, можна було сказати: реформа вдалася. Більше того, її можна внести до переліку незаперечних заслуг помаранчевої влади: якщо їй і варто за щось дякувати, то саме за це.

Що сталося? Вперше за останнє десятиліття вирішальним при вступі до вишів України став не вміст батьківських гаманців, а здібності абітурієнтів. Незалежне тестування вибило дві головні підпорки корупційного зарахування до ВНЗ: шахрайство в школах, де «потрібним» учням завищували оцінки та вручали медалі з «липового золота», та системне хабарництво у інститутах та університетах.

Методика ЗНО передбачала, що тестування проходить у незалежних від школи та системи шкільної освіти центрах, а пакет із тестовими запитаннями формується комп’ютером з обширної бази даних таких запитань. Результати шифруються анонімним кодом та відправляються на перевірку в інший регіональний центр оцінювання. Відповідно, на етапі оцінювання практично неможливо заздалегідь отримати примірник завдання, так само як і «підрихтувати» результат готової роботи.

Натомість у вишах багаторічна схема корупційного зарахування «потрібних» людей 2009 року була знищена практично повністю. Якщо студент за сумарним підсумком балів у сертифікаті проходить за конкурсом, навчальний заклад має його прийняти.

Наполегливі спроби вишівського начальства запровадити якісь додаткові до сертифікатів ЗНО екзамени чи перевірки зазнала невдачі: в першу чергу, завдяки наполегливості міністерства освіти та особисто міністра Вакарчука. Зараз виглядає, що якщо не буде якогось глобального «реваншу», то в рамках чинних правил повернення до старих «лівих» схем вже неможливо.

Цікаво, що тестування пішло на користь не лише вищій, але й середній школі. «Перевів двох дочок із платного ліцею до звичайної школи. Ні, там учнів годують і доглядають добре, але тести вони здають паршиво», - історій, подібних до цієї, почутої днями, буде не одна і не дві. Раніше багаті батьки віддавали дітей у дорогі школи, а потім за гроші «поступали» їх до вишів: і створювалося враження, що заплачені за навчання кошти гарантують якість освіти. А платним школам довелося б краще дбати про знання, а не про інтер’єри класів, а «народні», але при цьому якісні освітні заклади отримали додаткову популярність.

Зрозуміло, що говорити про повну бездоганність процедури зовнішнього оцінювання було зарано. Вимальовувалися дві основні проблеми. Перша – відсутність помилок в самому тесті. Причому важлива не просто правильність, а й те, що правильна відповідь має бути єдино можливою. Тут поки що не все ідеально, але люди, що готували абітурієнтів як до тестування 2008, 2009 років, стверджують: помилок або «двозначностей» стало менше. А надалі, якби н еТабачник мало бути ще менше – адже з кожним роком мала напрацьовуватися база гарантовано «безпомилкових» завдань, які б пройшли неодноразову перевірку.

Друга проблема пов’язана не так із самим тестуванням, як з єдиним способом «позачергового» зарахування – пільгами. 2009 року високорейтингові виші України, як один, скаржилися на неймовірну кількість пільговиків - сиріт, інвалідів, чорнобильців, дітей шахтарів та загиблих військовослужбовців, жителів гірської місцевості, переможців олімпіад тощо. За словами ректора університету Шевченка Леоніда Губернського, «на юридичний факультет на 190 бюджетних місць було 90 пільговиків, у багатьох з яких сума сертифікатів була 415—420, а прохідний бал для рекомендованих на зарахування становив 583».

Як би не жорстоко це звучало, але для забезпечення дійсно ефективної та справедливої процедури вступу до вишів всі пільгові категорії треба скасувати. Інвалідність чи сирітство – це справедлива підстава отримувати від держави соціальну допомогу, яка забезпечить належний рівень шкільної освіти. Але це аж ніяк не підстава з низькими знаннями перестрибувати через голови більш обдарованих однолітків, які через це залишаться за межами вишів. Більше того, засилля «липових» інвалідів та чорнобильців вже наступного року може перетворити вступну кампанію на фарс.

Чому Росія «нє смогла»

Прикметно, що в Росії, де методика т.зв. «единого государственного экзамена» (ЄГЕ) теж цього року пройшла перше випробування, її було названо повним провалом. Причому ці заяви лунали з вуст не лише розчарованих батьків, але й від «стовпів влади» - наприклад, голови Ради Федерації Сєргєя Міронова. «Всі заяви про антикорупційну спрямованість ЄГЕ виявилися «липою», - заявив Міронов. Підставою для такої неполіткоректної оцінки став результат перевірки максимальних стобальних (в Росії найвищий бал – 100, а не 200, як в Україні) робіт – 25% з них не підтвердилися.

А міністр освіти РФ Андєй Фурсєнко взагалі висунув ініціативу, яка ставить хрест на самій ідеї зовнішнього тестування. Він зпропонував вузам перевірити результати ЄГЕ і самостійно провести його вдруге серед першокурсників. Мовляв, в такий спосіб можна буде виявити фальшиві оцінки та відсіяти абітурієнтів-невігласів. Інакше ніж абсурдом цю ідею складно назвати: адже вона не тільки дискредитує ЄГЕ, але й ставить під удар усіх без розбору студентів, що складали тести за цією методикою.

До питання підключилися й російські силовики: прокуратура РФ розпочала перевірку результатів ЄГЕ у регіонах Північного Кавказу. Річ у тім, що за інформацією, що надходить із російських вузів,

вражаюча кількість молодих джигітів із Чечні, Дагестану та Інгушетії отримала на них оцінки, близькі до максимальних, а середня статистика оцінок за російську мову в них краща, ніж у учнів із Москви чи Санкт-Петербургу.

А представники громадськості навіть апелювали до ФСБ: мовляв, хай чекісти контролюють, щоб під час тестів не було шахрайства.

Причини провалу єдиного тестування в Росії варто проаналізувати: не задля зловтіхи, а щоб чітко визначити ті «підводні камені», які не меншою мірою можуть загрожувати тестуванню і в Україні.

Принципова хиба російського «єдиного» держіспиту виражена в самій його назві: він не був, як в Україні, «зовнішнім» та «незалежним». До питання вибору дійсно окремого місця проведення екзаменів та незалежного підбору педагогів в Росії підійшли вкрай поблажливо: у багатьох випадках знайти вчителя-«помічника» не складало проблем. Більше того, перевірка робіт відбувається не в іншому регіоні, як в Україні, а в тому ж, де проходили тести. Саме цим і пояснюється надзвичайна успішність учнів Північного Кавказу: там народ дружний і дбає про своїх.

Вперше цей матеріал був опублікований на ТЕКСТАХ у вересні 2009 року

Про нові правила вступу від Табачника, та хто і як зараз отртмує хабарі читайте тут

реформа освіта табачник зно