Чому безвладні? Бо двомовні. Через конфлікт фламандців та валлонців Бельгія вісім місяців живе без уряду

Днями в Європі було встановлено антирекорд – найдовша за весь період з часів Другої світової війни відсутність уряду в країні.

Цей антирекорд - 256 днів без виконавчої влади станом на 24 лютого - належить не проблемним країнам на кшталт Греціїї чи Ісландії. Мова йде про Бельгію – економічно благополучну країну, місцезнаходження керівних органів Євросоюзу та НАТО.

Автор: Сергій Лук’янчук

Вісім місяців безвладдя

Цікаво, що абсолютний світовий рекорд безвладдя належить Іраку – 289 днів без уряду. Втім, бельгійці сподіваються його побити – було навіть створено глузливий сайт із лічильником, який відраховує дні, що залишилися до «перемоги» над Іраком. І натякає на можливого конкурента для Бельгії – Берег Слонової Кістки, де два президенти на одну країну.

Молодь у Генті роздяглася, вимагаючи "Дайте нам уряд"

Зрозуміло, що повної анархії у Бельгії немає: керує попередній уряд у статусі «в.о.», окрім цього, є король – його влада номінальна, але все ж саме він схвалює урядові призначення. Але в будь-якому випадку, понад вісім місяців без уряду – це надзвичайна ситуація для будь-якої країни. Особливо в нинішніх, скрутних для глобальної економіки умовах.

Тож що сталося в Бельгії? 13 червня 2010 року стало для країни справді нещасливим днем. Парламентські вибори, які пройшли цього дня, створили таку політичну конфігурацію, яка унеможливила призначення уряду.

Як відомо, Бельгія як країна поділена на два округи – Фландрію, де живуть 6 мільйонів голландськомовних фламандців, та Валлонію, де проживають 4,5 мільйонів франкомовних валлонців – плюс «незалежний» столичний округ. Відповідно, в Бельгії державними мовами є валлонська та фламандська, про що дуже люблять згадувати поборники російсько-української двомовності. Насправді ж ця ситуація є прикладом не гармонійного співіснування, а тліючого конфлікту, який останнім часом розпалюється все сильніше.

Справа в тім, що із моменту виникнення незалежної Бельгії у 1830 році більш ніж сто років у країні домінували франкомовні валлонці. Французька мова займала панівне становище, франкомовні політики очолювали країну, Валлонія була більш економічно розвиненою. Натомість фламандці, хоч і складали більшість населення, вважалися такими собі бикуватими селюками.

Однак протягом останніх десятиліть ситуація розвернулася в протилежну сторону. Металургія, яка була опорою економічного благополуччя Валлонії, занепала – натомість Фландрія успішно розвинула постіндустріальне виробництво і стала найбагатшим регіоном країни. І фламандці все частіше почали ставити питання – а навіщо ми годуємо цих франкомовних нахлібників?

Півень - символ Валлонії, лев та жовто-чорні кольори - Фландрії. Все інше зрозуміле без коментарів

Кульмінацією політичного конфлікту між фламадською та валлонською частинами Бельгії стали минулорічні вибори. На них перемогла націоналістична фламандська партія «Новий фламандський альянс», яка обстоює незалежність Фландрії. Вона здобула 27 місць у парламенті із 150. Втім, більшості у НФА немає, а сформувати коаліцію, яка призначає уряд, при такій розбіжності політичних підходів виявилося неможливо. Перемовини між НФА та соціалістами, які зайняли друге місце (26 місць) і є найпопулярнішою партією франкофонів, зайшли в глухий кут. Як наслідок, Бельгія продовжує жити без легітимно призначеної виконавчої влади.

Сила? В єдності?

Днями король Бельгії доручив в.о. міністра фінансів Дідьє Рейндерсу провести чергові коаліційні переговори, щоб країна таки отримала уряд. До 1 березня він має доповісти Альберту ІІ про результати своїх зусиль.

Автор статті спілкувався з Дідьє Рейндерсом у 2008 році, коли той приїздив до Києва у статусі віце-прем’єра Бельгії. Тоді урядовець, визнаючи наявність міжнаціональних конфліктів у країні, намагався обійти гострі кути: «Звичайно, в нас виникають деякі проблеми між спільнотами, але вони не настільки величезні, як може здатися у вашій країні. І ми завжди знаходимо політичний компроміс». Тепер, майже через три роки після тієї розмови, очевидно: політичний компроміс у Бельгії не знайдено, більше того, шанси на полагодження конфлікту без застосування радикальних заходів все зменшуються і зменшуються.

Зараз Рейндерс мусить називати речі своїми іменами – і він назвав дві основні «конфліктні зони», щодо яких збирається шукати порозуміння.

По-перше, це електоральний конфлікт в розташованому біля столиці районі Халле-Вілворде. Історично більшість у ньому складали фламандці. Однак останнім часом збільшилася кількість франкомовних переселенців до району, які, за законом, мають право голосувати за франкомовні партії. Натомість фламадськомовні громадяни, що проживають у Валлонії, підтримати «свої» партії не можуть.

Протестувальники хочуть відокремлення "фламандської" частини округу Брюссель-Халле-Вілворде

Фламандці вважають такий стан справ дискримінацією. Вони заявляють: якщо франкофони хочуть жити на «наших» територіях, вони мають вивчити і використовувати фламадську мову і шанувати фламандські інтереси. Франкофони, в свою чергу, наполягають на своєму праві голосувати за «свої» партії в Халле-Вілворде.

Наразі ж ситуація близька до абсурду: завдяки «переселенцям» у фламандську частину франкофони отримали більшість у міській владі деяких невеликих населених пунктів. Але якщо на засіданні цих рад хоч слово буде сказане французькою, влада Фландрії скасовує такі збори як нелегітимні: за законом місцева влада має користуватися виключно фламандською.

Другий камінь спотикання – проблема федерального фінансування. Як вже зазначалося, Фландрія наразі є «багатшою» за Валлонію, яка поступово перетворюється на економічно депресивний регіон. Спроби центральної влади (яку, до речі, найчастіше представляли саме франкофони) надати Валлонії економічну допомогу викликали обурення фламандських націоналістів: мовляв, а чому це ми повинні годувати цих валлонських нероб?

До цього додається ще загальна проблема структурних економічних реформ. Влада не має іншого виходу, ніж запроваджувати «антикризові» заходи в економіці – але без уряду робити це просто нікому.

Чи вдасться Дідьє Рейндерсу знайти компроміс, стане відомо за тиждень. Наразі ж виглядає так, що гасло «Сила в єдності», винесене на бельгійський герб, сміливо можна міняти на інше – «Слабкість у роз’єднанні».

Хочемо уряду й видовищ!

Коли політики продовжують тупити, народ починає креативити. Бельгія, мабуть, єдина країна в світі, де пройшли масові акції, учасники яких не протестували проти влади, а навпаки, вимагали «Дайте нам уряд». У демонстрації протесту 23 січня в Брюселі взяли участь від 20 до 30 тисяч людей. Для країни з 10-мільйонним населенням це багато.

Актор Бенуа Поелвоорде буде відрощувати бороду, аж доки в Бельгії не з'явиться уряд

Однак банальний мітинг – це нудно, подумали студенти фламандського Генту. І відсвяткували 249-й день безвладдя масовим стриптизом. Молодь роздяглася до спідньої білизни, сподіваючись у такий спосіб присоромити політиків, які довели країну до багатомісячного безвладдя.

Популярний бельгійський комедійний актор Бенуа Поелвоорде висловив оригінальну ідею: чоловіки мають відмовитися від гоління доти, доки в Бельгії не з’явиться уряд. «Бородатий протест», судячи з усього, не знайшов наразі потужної підтримки в народних масах – але розголос був чималий.

Сенаторка Теммерман: Нема уряду - нема сексу

Але, мабуть, найоригінальніший засіб із припинення урядової кризи запропонувала Марлін Теммерман, сенатор від партії соціалістів. Вона звернулася з ідеєю влаштувати щодо колег-законодавців «сексуальний страйк». Тобто, виражаючись простою мовою, «не давати» їм до тих пір, доки вони не сформують уряд.

Можливо, хтось, глянувши на фото авторки пропозиції, пригадає відповідну цитату з Леся Подрев’янського: мовляв, а хто б її і так став, гм, кохати? Таким цинікам ми відразу дамо рішучу відсіч: за професією Марлін Теммерман є відомим професором-гінекологом, і вона висловлює точку зору фахівця, а не, так би мовити, об’єкта секс-атракції. Більше того, визнаючи, що її пропозиція була жартом, політик без всяких жартів заявляє: якщо все інше не спрацювало, то має ж спрацювати хоч щось?

Втім, схоже, що неспроможність домовитися – не тимчасова політична флуктуація, а наслідок об’єктивної реальності. А ця реальність така: фламандці не хочуть більше жити з валлонцями в одній державі на умовах рівноправності та «рівновідокремлення». Валлонці ж навряд чи погодяться перейти до розряду «національної меншини» в країні, де вони понад століття домінували в політичній, економічній, мовній та культурній сферах життя.

Розподіл країни на дві, про який все частіше говорять фламандські націоналісти, теж малореальний: адже доведеться ділити «космополітичний» Брюсель з усіма його ЄСівсько-НАТівськими установами. І швидше за все, Бельгія таки встановить світовий рекорд безвладдя. Який, не виключено, стане абсолютним і неперевершеним.

_______________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.