Канни-2010 від очевидця: шампанське з домішком кіно + трошки України
Синефілам усього світу Каннський фестиваль постає в уяві як свято кіно. Мовляв, світ з’їжджається до цього мальовничого міста, аби познайомитися з найбільшими досягненнями світового кінематографу за останній рік. Проте спитайте в інсайдера, і вам скажуть: головне на фестивалі – це коктейль-прийняття і вечірки, обіди й танці.
Дивився і випивав: Олекса СЕМЕНЧЕНКО (Канни)
Слово «стриманість» у Каннах уважається за лайку: цього року – на 63-му із черги фестивалі місцями проведення вечірки були дахи готелів, бари на пляжі вздовж знаменитого бульвару Круазетт, вілли на мальовничих пагорбах навколо міста, розкішні яхти у порту тут-таки біля Палацу Фестивалів, нічні клуби, переобладнані для вечірки автостоянки, вражаючі замки.
І всі ці вечірки починаються мало не з обідньої пори!
Зокрема, вже десь о 1 дня знавці впевнено крокують до італійського павільйону на Круазетт, де гостинні господарі частують бажаючих, причетних до фестивалю (тобто людей із заповідним беджем), просекко – італійським відповідником шампанського.
Юрба кіношників невимушено обговорює побачені вранці фільми прямо на пляжі перед павільйоном і насолоджується вибором італійських сирів і шинок, що від них ломиться тут-таки поруч виставлений великий стіл.
Та головні події розпочинаються біля п’ятої вечора. Зазвичай, це ще не найдорожче дня паті, але все-одно радісна подія для дещо стомлених пообіднім переглядом якогось безсюжетного філософського двогодинного гіта з Румунії кінознавців.
Пара келихів шампанського на бразилійській вечірці на піску Пляж де Палм під запальну самбу або в Балканському павільйоні, куди серби, хорвати, словенці, греки, болгари й албанці щодня по черзі запрошують гостей, або і з повноцінною тайською вечерею у відповідному павільйоні, - і ось вони вже готові до плавного переходу до більш серйозних подій, коли спадають сутінки.
Іноді в цій безперервній низці вечірок таки робиться невеличка пауза, коли той чи інший учасник фестивалю вирішує піти на перегляд якогось із вечірніх фільмів.
Більшість якраз і починає обхід вечірок із таким добрим наміром, проте після п’ятьох келишків шампанського, пари шматків піцци або півдесятка суші і приємного знайомства із кимось з інших відвідувачів найчастіше вирішує залишитися на пляжі.
Або інший варіант: рішучо випиваєш останню склянку розе, біжиш до Палацу Фестивалів, зручно всідаєшся у кріслі зали Ґран Сінема Люм’єр і міцно засинаєш на самому початку якоїсь 150-хвилинної тарковщини від талановитого білоруського, турецького або ісландського режисера.
В кожному разі такий здоровий сон якраз доречний перед нічними веселощами. А вони відбуваються десь з 10 вечора до 5 ранку. А багато з них починаються взагалі не раніше опівночі – дуже по-французькому.
"Абу-Дабі паті" з напоями (не подумайте, що у мусульманських традиціях безалкогольними!), близькосхідними наїдками і чудовим бендом, який видаває версії британсько-американських поп-гітів останнього двадцятиріччя...
Південно-африканське паті з видачею гостям «мселеку» – оглушливих сурм, в які дудітимуть фани цієї країни влітку на стадіонах чемпіонату світу з футболу.
Тут можна було перекинутися парою слів з міністром культури ПАР або американською акторкою і співачкою Дженніфер Гадсон, що знімається нині у ролі Вінні Мандели – дружини Нелсона Мандели у голівудському фільмі «Вінні»...
Паті компанії Mercedes із суші, ґаспачо, сотнею довгоногих красунь та співом Наталі Імбрульї наживо.
Подальші варіанти залежать від вигадки й поінформованості: можна на яхту, можна на віллу.
Нема запрошення? Головне, щоб ви були відповідно вдягнені, тоді фестивальний бедж повинен врятувати. Звичайно, якщо ви не намагаєтеся потрапити на вечірку групи Rolling Stones, яка презентувала в Каннах свій фільм. Треба мати велике щастя й здібності, аби опинитися без запрошення і там!
Спитаєте, навіщо всі ці вечірки, на які їх організатори викидають десятки тисяч долларів? Часом на них заводять великих знаменитостей. Тобто, це – для реклами...
Але є й глибші причини. Багато виробників фільмів приваблюють спонсорські кошти завдяки обіцянкам багатим людям, що ця стрічка обов’язково буде на Каннському кінофестивалі, і що там буде велика вечірка, і що вони із сім’єю будуть серед запрошених і зможуть познайомитися із зірками.
Також на вечірці можна «задобрити» потенційних покупців, які будуть настільки сп’янілими від ґламурної атмосфери, що наступного дня витратять величезну суму на Каннському кіноринку за право бути дистрибутором якоїсь стрічки у їхній країні.
Ось хто всі ці люди навколо, що смішно витанцьовують поруч: виконавчі директори, правники, фінансисти, які цим одержують подяку від кіностудій, тоді як кінозірки та інші знаменитості лестять собі, сидячі у VIP-зонах.
Деякі топ-вечірки коштують до 2 мільйонів доларів. Ця сума йде на необмежену кількість дармового шампанського всю ніч для всіх гостей, неймовірну їжу з омарами, крабами, суші і всім, що тільки можна собі уявити, феєрверки, найкращих ді-джеїв світу.
Підготовка приміщення й облаштування таких вечірок усім необхідним може тривати до трьох днів. Багато вечірок середнього рівня коштують від 300 тисяч до півмільйона.
Тож візьміть щонайменше дві великі вечірки за ніч плюс незчисленні менші прийняття і коктейлі протягом 12 днів фестивалю й отримаєте загальну суму.
Добре, що я пробув на фестивалі лише чотири дні, і хотів ще й подивитися хоча б два (а краще 22) фільми – як от «Ви зустрінете високого брюнета-незнайомця» Вуді Аллена або «Принцеса де Монпансьє» Бертрана Таверньє, або ж кінець-кінцем, відвідати український павільйон – довідатися, що там у Каннах роблять наші, бо інакше від шампанського можна було б зовсім очманіти...
Україна вперше за часів незалежности мала художній фільм в основній конкурсній програмі. Її павільйон стояв у зручному місці на головному променаді – бульварі Круазетт, де щохвилини проходять сотні людей.
У павільйоні є матеріяли, що знайомлять з українським кіно - можна навіть одержати копію українських фільмів, що цьогоріч представлені на кіноринку Каннів.
Щоправда, дівчина, яка чергувала в українському павільйоні, чогось перелякалася і сказала, що на мікрофон розповідати нічого не хоче. Це був унікальний випадок для приблизно десятка павільйонів різних країн, які я обійшов.
Для участі в основному конкурсі було відібрано стрічку Сєрґєя Лозниці «Щастя моє». Її продемонстровано 19 травня - правда, стрічка присвячена Росії, а не Україні.
Дія фільму відбувається десь у російській глибинці, у її найдальшому пункті, звідки шляху назад нема. Йдеться про буття водія-дальнобійника, що його обставини зрештою роблять вбивцею, про зловживання владою, насильство у щоденному житті.
"Щастя моє" стало напів-сенсацією, спричинивши скандал, без якого Канни - не Канни. Багато учасників російської делегації вже встигли назвати фільм "підкреслено антиросійським".
Фільм, судячи з відозв, виявився чимось на кшталт балабанівського "Груз-200", тільки ще жорсткіше. Ліберальна "Газета.ru" написала: «Нет сомнений: уже в сегодняшних газетах «Счастье мое» назовут антирусским фильмом — и ярлык к нему прилипнет».
Російські критики розділилася на дві частини - одні, прихильники Міхалкова і його "Прєдстоянія" (що теж демонструється на цих Каннах) виступають різко проти роботи Лозніци, інші - противники Міхалкова - рішуче "за".
Мене надзвичайно зацікавило, чому в офіційній програмі Україну представляв саме фільм, який парадоксально має з Україною дуже мало спільного.
"Є різниця між ринковими показами і конкурсними фільмами, які подають на фестиваль самі виробники, - пояснила заступник директора Української кінофундації Олександра Миколишин. - Конкурсні фільми подають на фестиваль самі продюсери. Як мені відомо, українських фільмів - зокрема, короткометражних - подавалися на фестиваль, але не були відібрані. Це вже – рішення жюрі. Добре вже те, що Україна нарешті представлена в основному конкурсі".
Тепер щодо ринкових показів. На Каннському кіноринку кінофундація представила три українські фільми. Це документальний фільм «Три історії Галичини» Ольги Онишко та Сари Фарат - після першого показу багато хто просив у павільйоні копії і контакти.
Другий, художній фільм Олександра Шапіра «Дніпро» - скандальний режисер поєднує розвиток стосунків між чоловіком і жінкою із хвилями Дніпра, з його течією.
Третя стрічка – «Чоловік моєї вдови» - є ігровою комедією. У минулу суботу в кінотеатрі «Олімпія» відбулася її прем’єра в Каннах.
Серед інших подій, пов’язаних з Україною, викликала цікавість презентація майбутнього проекту Santana Brothers під назвою Coronet, в якому головну роль поруч з Ралфом Фаєнсом зіграє Ольга Куриленко.
У фільмі йтиметься про романтичні взаємини графічного дизайнера, який прибуває до Праги, з його прибиральницею Маришкою, яку і зіграє Ольга.
Головна частина знімання почнеться восени цього року.
