Україні потрібна криза. I чим глибша - тим краще

У повісті про Вінні-Пуха є важливий момент, коли ведмедика запитують, хоче він мед чи згущене молоко з хлібом. Він відповідає: "обидва". Вам вибачать таку поведінку, якщо Ви улюблений персонаж з дитячої літератури. Але це виглядає більш проблематично, якщо великі нації починають вести себе в такій спосіб.

Коли американців питають, чого вони хочуть - знижених податків, більш щедрих соціальних витрат або найпотужнішу в світі військову машину - їх колективною відповіддю, зазвичай, є «все вищезазначене».

Результатом є те, що США накопичують борги.

Дефіцит бюджету близько 12 відсотків валового внутрішнього продукту можна вибачити як короткострокову реакцію на величезну фінансову кризу. Але об’єм компенсаційних витрат різко збільшуються, а плану, як утримати дефіцит бюджету під контролем в середньостроковій перспективі, немає.

США має значну перевагу, яка дозволить уряду бути марнотратним значно довше, ніж інші країни. Але якщо США продовжить збільшувати і без того величезний дефіцит, рано чи пізно країна почне гратись з банкрутством.

Як не дивно, було б краще, якби криза настала раніше, ніж пізніше. Для цілого ряду країн нестача грошей стало прелюдією до національного відродження.

Два найцікавіших і найбільш вражаючих геоекономічних випадки останніх 30 років були наслідком того, що держави виявили свої скарбниці порожніми.

Фоном лібералізації китайської економіки в 1978 році, здійсненої Ден Сяопіном, була фінансова та валютна криза. Опинившись в стані катастрофічної нестачі готівки, китайський уряд був набагато більше охочим вдатися до економічно неортодоксальних ідей, які обіцяли швидке зростання і більш високі доходи. Решта належить історії.

Так само було з Індією в 1991 році, коли вона вдалася до економічних реформ. Індійський уряд виявив, що валютних резервів вистачить лише на два тижні імпорту. Індійці були змушені забезпечити екстрений кредит від Міжнародного валютного фонду золотом.

Однак Манмохан Сінгх - тоді міністр фінансів, нині прем'єр-міністр - закликав своїх колег «перетворити цю кризу на можливість побудувати нову Індію». Це їм вдалося тріумфально.

Або приклад з Латинської Америки 1982 року. Коли Мексика оголосила дефолт за своїми боргами, це викликало економічну кризу на всьому континенті. Однак довгострокові наслідки цієї кризи були корисними. Як вказує редактор з The Economist, Майкл Рід: «диктатура прогнулися під тиском ганьби економічного провалу».

Аргентинська хунта була повалена в 1983 році; Бразилія перейшла до демократії в 1985 році.

Катастрофічні проблеми з державними фінансами також зіграли величезну роль у провокуванні реформ, які провів Радянський Союз.

Коли Михайло Горбачов прийшов до влади, він зіткнувся з національним боргом, що зріс майже вдвічі протягом перших трьох років його перебування на посаді. Саме ці фінансові труднощі, допомогли переконати його, що економічна реформа - перебудова - була неминучою.

До 1989 року весь радянський блок боровся з тягарем швидко зростаючої зовнішньої заборгованості.

Чому уряд Східної Німеччини не стріляв у демонстрантів в жовтні 1989 року? За великим рахунком, тому, що вони не могли собі цього дозволити. Східна Німеччина була на межі банкрутства і відчайдушно сподівалася на отримання кредиту від ФРН.

Цей благотворний вплив національного банкрутства помітний не тільки в слаборозвинених країнах Азії, латиноамериканських диктатурах і комуністичних режимах.

Британія ще здригається при згадці, як уряд мав йти "на поклон" до МВФ в 1976 році. Це було принизливо, - але виявилось корисним. Цей випадок допоміг переконати виборців, що деякі речі дійсно необхідно змінити, і підготував ґрунт для Тетчер.

Франція мала подібний досвід на початку 1980-х - коли відтік капіталу з країни та розвал податкової системи змусив уряд Франсуа Міттерана відмовитись від жорсткої лівої політики.

Іноді, коли уряд справді прогнилий - Східна Німеччина в 1989 році або у Франція в 1789 - буде добре, якщо фінансова криза призведе до політичного краху.

Але для більшості нормальних країн набагато краще бути близькими до національного банкрутства, ніж фактично перейти до дефолту.

Великобританія в 1970-х та Індія в 1991 році виявили, що атмосфера кризи дозволяє урядам виграти аргументи на користь економічних реформ. Фактичний дефолт натомість може зруйнувати довіру громадян та інвесторів на роки.

У США, мабуть, найбільш розумним на сьогодні було зауваження Рама Емануеля, глави апарату Білого дому: «Ми ніколи не хотіли б втратити даремно таку серйозну кризу».

Пан Емануель був широко засуджений за свою легковажность і цинізм. Але експертиза світової історії останніх 30 років говорить, що можливо, він мав рацію.

Всі нові потужні країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія і Китай) потребували того, щоб фінансова криза поставила їх на шлях економічних реформ і національного відродження.

І Америка, можливо, все ж спроможеться випробувати свою власну національну кризу на міцність. Будемо сподіватися, що ми не прогавимо цей шанс.

сша фінанси економіка світ криза