С

Стилі управління та кадрова політика Тимошенко і Януковича: в чому різниця.

Зараз, коли вже відомі прізвища тих кандидатів, які виходять у другий тур, ми маємо два тижні - щоб зважити, чого нам чекати у випадку обрання одного чи другого претендента. Хоч традиційно й прийнято говорити, що «обоє вони однакові» і «обоє гірші», все ж таки бачення перспектив країни і управлінські навики у обох різні.

Досвід управління Ю і Я порівнював: Микола ПОЛІЩУК

Кожен із них, прийшовши до влади, стане щось міняти у відповідності до своїх уподобань. Спробуємо подивитися, як будуть різнитися їхні перші (і не тільки) кроки на президентській посаді.

Оскільки і Тимошенко, і Янукович не втомлюються повторювати, що за ними йдуть «команди професіоналів» (у Януковича на цей випадок є навіть «тіньовий кабмін», а у Тимошенко – Кабмін справжній), ми можемо припустити, що першим ділом після інаугурації і один і другий кандидат розпочне кадрові зміни.

Обидва спробують проштовхувати свої кадри, віддаючи перевагу відданості перед професіоналізмом.

Таким чином, деінтелектуалізація еліти, яка й так набула загрозливих рис, триватиме. Треба віддати належне: попри всі недоліки Ющенка, на сьогоднішній день і в Секретаріаті Президента і в РНБОУ зібрані високого рівня спеціалісти - які принаймні знають, що ж твориться в цій країні.

Однак і для команди Тимошенко, і для команди Януковича вони в першу чергу вороги, які працювали на Ющенка і за визначенням мають бути знищені.

Тим більше, що за кожним із претендентів на посаду стоїть чимало народу, який вже пригледів собі затишні кабінети на Банковій.

І не тільки на Банковій.

Без сумніву, обоє кандидатів мріють змінити всіх губернаторів на більш лояльних, а також провести чистку в кабінеті міністрів.

У Януковича ця когорта відома – це будуть ставленики крупних підприємств Сходу України, їх лобісти, а подекуди й тіньові власники.

Hа правах підтанцьовки з'являться персонажі на кшталт Ганни Герман: прес-секретарі, політтехнологи, керівники крупних місцевих організацій , а також діти, куми та інші родичі, плюс невеличке коло авантюристів від політики, що традиційно крутиться навколо Партії Регіонів.

Самі себе ці люди не криючись називають «міцними господарниками» - термін, що закріпився в лексиконі ще з кумівських часів.

Колиcь «міцність» господарника визначалася його щаблем в адміністративній вертикалі: менш міцні господарники сиділи нижче, міцніші - вище, а всім керував найміцніший господарник Леонід Данилович, який займався перестановкою кадрів знизу до верху і навпаки.

Чи здатна ця публіка до управління країною?

Без сумніву, у команди є певний досвід роботи в уряді останніх кучминих років і невеличкі «сто днів» при владі після виборів-2006. Вони вміють керувати своїми підприємствами, від яких залежить доля сотень тисяч людей і наповнюваність бюджету.

З іншого боку, ми давно вже помітили, що сповідуваний ними ще радянський стиль управління – архаїчний, протекціоністський.

Своє перебування при владі вони розглядають як спосіб добитися якихось пільг для своїх виробництв, державним замовленням вони надають більшу перевагу, ніж вільній конкуренції, захист вітчизняного виробника в їх уявленні полягає в фінансуванні його за державний кошт, не дивлячись ні на яку збитковість.

В сучасному глобалізованому світі, та тим більше для країни-члена ВТО такий шлях тупиковий, оскільки він лиш консервує радянську модель виробництва, яка і так далеко не є самою ефективною у світі, не здатна до модернізації і програє по всім фронтам китайським аналогам.

Зверніть увагу на те, який великий відсоток нашого експорту йде до Росії й Білорусі. Фактично ці цифри свідчать лише про те, що українське виробництво все ще залишається частиною того народно-господарського комплексу, що існував за часів СРСР, і помирає разом із ним.

Але іншого способу управління економікою ці люди не знають і якихось нових кроків від них годі чекати.

З іншого боку, якщо за Януковичем стоять хоч і рептильні, але все ж таки особистості, в той час команда Тимошенко вражає своєю сірістю і непоказністю на тлі свого провідника.

Навіть олігархи Фельдман і Губський якісь непомітні.

Можна сказати, що сам по собі БЮТ – структура по формі своїй тоталітарна, а, відповідно, й прогнозована.

У Юлії Володимирівни є декілька інструментів, якими вона звикла триматися на плаву, причому всі вони в далекостроковій перспективі неефективні. Це по-перше, абсолютно соціалістичні заклики до націоналізації, або заборони будь-чого, плюс ручне управління.

Постійні дотації й доплати, які раніше щедро обіцялися, тепер треба буде якимось чином роздавати. Деякий час, очевидно, Юлія Володимирівна зможе зберігати підтримку в суспільстві, традиційно перекладаючи вину за власні економічні провали на явних чи удаваних ворогів.

Неважко навіть припустити, хто перший опиниться під роздачею: це голова Нацбанку Стельмах, секретар РНБОУ, потім – Генпрокуратура, Фірташ та інші олігархи.

Бо вже більше п’яти років авторитет Тимошенко тримається виключно на боротьбі з кимось - причому об’єкт боротьби дуже часто змінюється, вчорашній ворог може стати другом і навпаки.

Характерно, що населення у нас напрочуд швидко забуває як вчорашніх ворогів, так і вчорашні обіцянки.

Хоча з іншого боку, безкінечне управління державою в ручному режимі теж не може тривати безкінечно. Зрозуміло, що з відставкою Стельмаха американська валюта не подешевшає до 6 гривень за долар.

Коли-небудь лафа має закінчитись, борги доведеться віддавати, надмір надрукованих гривень призвести до інфляції. Багато хто з опонентів Юлії Володимирівни із злорадством чекають: що ж вона робитиме тоді, коли вже відтягувати ручне управління економікою стане неможливим?

Вимушений їх розчарувати: таке відтягування може тривати як завгодно довго - що доведено, зокрема, сусідньою з нами Білоруссю. Президент якої умудряється тримати управління країною саме завдяки ручному керуванню, постійним популістським акціям із відправкою в тюрму чиновників і роздачою матеріальних благ трудящим.

За великим рахунком, у Лукашенка абсолютно нема якоїсь далекоглядної стратегії.

Зате її повністю заміняють безперервні кампанії боротьби то з внутрішніми ворогами, то з зовнішніми, відсутність будь-якої послідовності і роздача обіцянок, які Олександр Григорович завідомо не збирається виконувати (згадаємо, наприклад, «визнання» Абхазії, обіцянки про дотримання прав людини чи так і не ратифікований договір з Україною про кордон).

Юлії Володимирівні Лукашенків стиль роботи зрозумілий і прийнятний.

Правда, для цього потрібно у власній країні подавити опозицію, повернути в державну власність всю промисловість і жорстко контролювати інформаційні потоки. Можна припустити, що для Тимошенко така країна була б бажана, але на сьогодні вона нереальна.

З другого боку Тимошенко з її яскравою біографією – це далеко не дрімучий колгоспник Лукашенко, не Путін і, звичайно ж, не Янукович.

Великий плюс Тимошенко – це її здатність до навчання і переймання чогось нового. Вона дійсно хороший і працездатний лідер, але лідер, який замкнув на собі вирішення стількох питань, скільки просто не під силу людині.

При цьому в силу ряду причин зараз навколо лідера партії «Батьківщина» немає фахівців-управлінців, які могли б мати свою думку.

В партії є багато сумлінних виконавців волі леді Ю, але немає кріейторів, здатних на сміливі кроки, на конфлікт з партійним шефом. Після відставок Пинзеника і Вінського навіть міністри по квоті БЮТу виглядають такими ж непоказними і безініціативними, як і весь актив Блоку Тимошенко.

Підсумовуючи написане, неважко помітити, що і Тимошенко і Янукович, грубо кажучи, хочуть перенести на керівництво країною власний досвід керування БЮТом та Партією регіонів відповідно.

Що не несе країні нічого хорошого, звичайно.

кадри янукович україна політика економіка вибори тимошенко

Знак гривні
Знак гривні