Богдан Ступка: Тарас Бульба нагадує мені наших політиків

Актор Богдан Ступка – це «наше все». Його часто порівнюють з відомим американським актором Робертом де Ніро… Останньому, між іншим, начебто вже хтось і доповів про існування непересічного українця. Цілком можливо, ще буде в нас нагода уздріти Богдана Сильвестровича в якомусь голлівудському кіні. Тим паче, що кілька тижнів тому він терміново вилітав до Штатів.

Тому для початку ZaUA.org поцікавився у пана Богдана, чи є ще де зніматися у старенькій Європі.

- Для вас іще лишилися цікаві ролі?

- Вам тільки так здається - і мені також, - що нічого нового більше немає… Це ілюзія! Кілька тижнів тому я повернуся з Мінську, де проходила прем’єра стрічки молодої білоруської режисерки Ренати Грецькової «Інсайт». Така детективна мелодрама, в якій я граю головну роль – старого, що доживає свої останні дні. Обов’язково перегляньте це кіно!

Так от, я дивився на себе переповнений радістю. А потім до мене підходили зарюмсані люди (в основному – жінки), і я дарував їм автографи.

Між іншим, під час перегляду біля мене сидів народний артист Білорусії Арнольд Помазан, з яким ми колись здобували акторську освіту у Львові, - і теж плакав. Подібні емоції свідчать про певний рівень моєї роботи.

А мрію я вже тривалий час зіграти безсловесну роль. Щоби грало тільки лице, очі, губи, вуха…

- Буває таке, що втілені вами образи (у кіно чи театрі) впливають на вас у реальному житті?

- Все відбувається з точністю до навпаки – життя переходить у кіно.

Практично завжди якась частина долі зображуваного мною персонажа торкається мого власного внутрішнього світу. І я передаю це на сцену або втілюю на екрані. Тільки так виникає якийсь результат.

- А як щодо Тараса Бульби? Ви знайшли у ньому щось своє?

- Безумовно, щось відшукав.. Але знаю точно, що не зміг би вбити свого сина. Навіть у випадку зради. І протягом всього періоду зйомок я постійно думав, чим мені виправдати свого персонажа. Бо в деяких ситуаціях я його зовсім не розумію.

Приміром, коли козаки підписали зі своїми ворогами (поляками) мирову угоду (про ненапад), то Бульба потім говорить: «З ким ми її підписали!? З цими? Та все одно їх треба бити!» Тобто, таким чином він порушує своє ж слово… Зовсім як наші безвідповідальні політики!

- Відомо, що спеціально для ролі у однойменному фільмі ви набрали зайві кілограми. Але ж у сучасному кіно існує чимало способів зробити з актора потрібний персонаж без його надмірних зусиль. Навіщо ж у вашому віці йти на такі жертви?

- Розумієте у чому проблема – тривалий час я взагалі не ототожнював себе з Бульбою… З цього приводу навіть почав комплексувати. Вже розпочався знімальний період, а я щоночі зривався з ліжка, підходив до дзеркала й довго вдивлявся у своє лице, намагаючись зрозуміти – схуд я чи потовщав. Натомість режисер фільму Володимир Бортко не звертав уваги на мої фізичні муки. Для нього був важливішим мій внутрішній стан.

І от коли я прочитав у книзі, що Тарас Бульба важив 20 пудів (а кожний пуд тягне на 16 кілограмів), тобто всього в ньому було 320 кілограмів, - це мене трохи заспокоїло. Тому що людина з такою вагою просто не всядеться на коня… А якщо й заплигне, то кінь під ним ляже.

Словом, це була така гіпербола з вуст Миколи Васильовича Гоголя... Якщо пам’ятаєте, в нього є ще така фраза: «…Не всякий птах долетить до середини Дніпра…». Та горобці перелітають! Скоріше за все, це таке юнацьке враження письменника від ширини відомої української річки. Тим не менш, я таки вирішив трохи розповніти для ролі, щоби виглядати більш переконливо на екрані.

А взагалі зйомки цієї стрічки стали справжнім випробуванням… і не тільки для мене. Ви лишень уявіть собі – вісім місяців на конях, у боях. Навколо спека тридцять сім градусів, а ти у кольчузі, з важкою шаблею у руках...

Один молодий актор знімався з непокритою головою й втратив свідомість. Мене ж від спеки врятувала смушева шапка, яку я практично не знімав. Знаєте, як ото в Середній Азії - люди ходять у таких головних уборах, попиваючи гарячий чай… І ніякий сонячний удар їм не страшний. Отак і я.

Богдан Ступка не вважає фільм Бортка ідеологічним

- Коли ви приймаєте рішення з приводу тієї чи іншої ролі, то чим керуєтесь?.. Ось, приміром, актор Армен Джигарханян останніми роками постійно говорить, що сума гонорару для нього грає неабияку роль.

- Мені здається, що Армен Борисович так жартує… (Які вже тут жарти після участі у фільмі «Найсмішніше кіно» з учасниками «Камеді-клабу»!? – ZaUA.org) Найперше, що мене цікавить – чи є доля у пропонованого мені героя. Якщо цього фактору немає в наявності, то я відмовляюсь.

Мені важливо бачити внутрішній конфлікт… Якщо його немає, то персонаж стає неживим предметом – як стіл, стілець, ручка і т.ін. Глядачеві нецікаво спостерігати за порожньою людиною. Отож останнім часом я відмовляюся від більшості пропозицій.

- У значної кількості українців, які подивилися «Тараса Бульбу», - виникло стійке враження, що ви підтримали власним талантом ідеологічне російське кіно. Ви так не вважаєте?

- У кожного свої асоціації. Я лише можу сказати, що і в книзі, і в фільмі мова йде про Київську Русь. Це ж п’ятнадцяте сторіччя! Тоді ще не існувало такої держави як Росія. Я не розумію, де в «Тарасі Бульбі» можна уздріти росіян… Словом, я не вважаю цей фільм ідеологічним.

Більше всього мене дивує інше. Останні кілька років я багато разів чув розмови на найвищому рівні, що Україна ось-ось приступить до екранізації «Бульби», яку мав робити наш режисер Віктор Гресь. Одні казали, що головну роль гратиме Жерар Депардьє, інші називали ім’я Олексія Петренка…

Зрештою, її зіграв я… в російському фільмі. Але де ж українське кіно?! Чому ми не змогли його зняти? Ось так завжди – ходили-говорили-говорили… і на цьому все скінчилося. В Америці та Франції зняли «Тараса Бульба», а ми не впорались.

- Між іншим, у російській кіноверсії «Тараса Бульби» знялося чимало російських акторів, а от українцям дісталося небагато ролей (масовку до уваги не беремо). Так от, мені неодноразово доводилося чути висловлювання деяких кінопродюсерів про погану вітчизняну акторську школу, мовляв, через те вони й незатребувані. Це правда?

- Це неправда! Скоріше за все, ці продюсери поверхово сприймають ситуацію. Ось ви можете собі уявити, що я є представником неякісної вітчизняної школи?..

Я постійно знімаюся в Росії, Польщі, Франції… Значить, таки є школа!? Інакше як пояснити, що Сергій Гармаш, Олексій Петренко, Ірина Купченко – нині відомі зірки російського кіно? Але ж вони тут, у нас, опановували акторську науку.

Знаєте, останнім часом в мене складається стійке враження, що кінопродюсери здебільшого мало розуміються на творчості. Ніхто з них не бажає придивлятися до наших акторів… Тут же Клондайк!

У виконанні Богдана Сильвестровича навіть запорожці виглядають по-європейськи

- Між іншим, творчим людям взагалі потрібна спецосвіта? Особливо у наш медійний час, коли, приміром, політики стають гарними акторами…

- Взагалі-то, без таланту нічого не буває. Освіта нічим не допоможе нездарам. У нас повно освічених нездар - кіно- і театральних режисерів. Втім, буває, що талант сам вискакує… Тут важлива розвинута спостережливість й гарні вчителі. У такому випадку талановита творча людина отримує серйозну школу… Іншими словами, ту ж саму освіту, тільки практичну.

- Чим ви живете останнім часом?

- Живу гастролями нашого театру у Севастополі. Днями ми туди вирушаємо. Звісно, з цим пов’язана маса фінансових плюс організаційних клопотів, але кожні два роки (починаючи з 2000-го) ми обов’язково відвідуємо це місто. Оскільки за цей часовий проміжок встигаємо повністю оновити театральний репертуар.

Хоча, зізнаюся чесно, я переслідую ще одну мету – дати можливість своїм акторам та їх сім’ям побувати на морі, взявши на себе трохи сонця.

- Ви вже думали над тим, як святкуватимете сімдесятиріччя (у 2011 р.)?

- Ні… На це якось не вистачає часу.

Відео-версію інтерв'ю дивіться тут.

театр кіно культура майстри люди