Статті

К

Касирка, операторка «Нової пошти», вчителька. Як я шукала роботу, щоб заробляти 15 тисяч

Чому я вирішила покинути школу? Тому що вчителі втомлені й роздратовані — учні хамлять, не вилазять на уроках зі своїх смартфонів. Адміністрація вимагає безкінечних звітів, статистики, підсумків, розслідувань булінгу, щоденних фотографій шкільних обідів на «конкурс порцій» та генерування для батьківських чатів недолугих ШІ-картинок з алгоритмом дій у тривогу, де летить кумедний літачок, а не смерть на наші голови. І повна вчительська ставка в школі — 13 тис. грн. А я працюю на пів ставки.

Відділення «Нової пошти»
Відділення «Нової пошти»

За освітою я філолог. Навчалася й працювала в Києві. Потім була фінансова криза 2008 року, декретна відпустка. Вирішила перебратися ближче до родичів на захід України. Тут спокійніше й легше доглядати дітей. Останні два роки працюю соціальним педагогом.

Минулої весни мене накрив суцільний відчай. Колеги на роботі дружно чекали свята 31 травня — кінця навчального року. По місту були перші прильоти. Мережею ширилися новини про приїзд в Україну мігрантів-індусів (як розганявся цей тотальний фейк, читайте тут).

«Якщо хтось може їхати в Україну на заробітки, то чому б і мені не спробувати змінити роботу», — подумала я.

Касирка. Перший досвід

На сайті robota.ua знайшла вакансію оператора-касира в магазині «Сімі». Це мережа невеликих маркетів, популярних у Західній Україні. Їхня особливість — у залі є столики зі стільцями, де можна перекусити.

Стажувала мене 20-річна Вікторія, студентка. Показала, як маркувати продукти в холодильнику, як мити кавомат, як витирати столи. Я навчилася користуватися грилем і мити його щогодини. Ще треба клієнтам пропонувати численні акції та знижки. Основна ж моя функція полягала в приготуванні хот-догів.

— Вікторіє, де лежать кавові стаканчики?

— У шафі.

— А скільки їх ставити?

— Побільше, щоб не було голо!

Такими були наші щохвилинні діалоги. Вікторію в цьому районі знають усі. Молода, симпатична, вітається з дітьми, які йдуть зі школи.

Але виявилося, що діти — це не лише квіти життя, а й купа роботи. На шкільних перервах вони біжать перекусити в маркет — готувати десятки хот-догів прямо-таки важко. Тому вечірні зміни, коли школярі вже вдома, вважаються легшими.

Покупці в магазині «Сімі»
Покупці в магазині «Сімі»

Була й інша проблема. Треба продавати цигарки, а я кинула курити. У мене страх повернутися до цієї дорогої залежності. А ще назви марок і дизайн пачок за 10 років повністю змінилися. Я не орієнтуюся. Люди дратуються та ще й обурюються, що ціни на цигарки зростають.

Ось прийшла жіночка напідпитку, яка просить дати їй вино й шоколадку. Скаржиться російською, що вони приїжджі, нічого тут не знають.

— Яку шоколадку? — запитую.

— Яку моя дочка любить.

Вікторія показує мені знак: мовчи. Дає дамі чималу й недешеву шоколадку. Вона задоволена йде.

Не вступай у суперечки на мовному та національному ґрунті

Клієнт завжди правий, пояснює Віка. Не вступай у суперечки на мовному та національному ґрунті. Це дещо тригернуло.

Так минуло кілька днів. Дорогою додому я розмірковувала.

  1. Касир мусить багато всього робити.
  2. Комунікувати з людьми — це добре, але графік… В умовах писали з 15:00 до 23:00. Насправді треба прийти о 14:45, а додому я потрапляю аж о 24:00 у комендантську. Після того як клієнти розходяться, касир має ще надіслати у Вайбер фотозвіт, помити кавомашину, завантажити багато документів у комп’ютерну програму.

Чесно кажучи, я була не готова повертатися додому опівночі. У мене діти. Тож наступного дня написала ейчарові, що не працюватиму касиркою. Підсумок — 0 грн заробітку, бо я ж лише стажистка. Однак думка знайти підробіток міцно засіла в моїй голові.

Уже ввечері в супермаркеті «Траш» поговорила з менеджером Дмитром. «Набиратиму людей у липні», — сказав він. От і добре.

«Епіцентр». Друга спроба

Але ще в червні знайшла на сайті вакансію у відділі видачі замовлень гіпермаркету «Епіцентр». Це неподалік дому. Стажування обіцяли від чотирьох днів із 14:00 до 18:00.

У перший день менеджерка Христина запросила мене пообідати. Я розповіла про школу, дітей, свій досвід стажування в «Сімі» й попросила гнучкий графік. Вона з розумінням кивнула. Сказала прийти наступного дня.

Я ретельно перевіряла товари, документи, взаємодіяла з іншими відділами. Тут потрібна була максимальна зосередженість, щоб уникнути неточності в обліку.

Працівники їздять влітку до Польщі збирати ягоди

Як з’ясувалося, робочий день тут триває 10 годин. Зарплата 11 тис. грн, не розженешся. Тому працівники їздять влітку до Польщі збирати ягоди. На місце одного з них я й претендувала.

Поки розмірковувала, вакансію закрили молодшою. Підсумок — 0 грн заробітку. Як нагадування про невдалу мамину спробу дітям дісталися смачні епіцентрівські булочки, а я знову полізла на сайт шукати роботу.

Мрія. «Нова пошта»

Моя надія вже потроху згасала, коли наприкінці червня зателефонували з «Нової пошти». У розмові з ейчаром я сказала, що готова піти зі школи й працювати в них. Він запросив на співбесіду у вантажне відділення.

Обіцяли 90 грн за годину, це 900 грн щодня. Щомісяця не менш як 22 зміни. Початок роботи — середина липня.

Я була впевнена, що знайду себе в цій великій компанії. Мене підтримували подруга й діти — їхня підтримка важлива, адже вони погоджувалися, що мами влітку зовсім не буде вдома і ми не поїдемо у відпустку.

Відділення «Нової пошти»
Відділення «Нової пошти»

За два тижні о восьмій ранку поїхала велосипедом на роботу. Пів дня інструктажу й ознайомлення. О 13:30 я вже поглядала на годинник, шлунок просив їсти, а обідня перерва тут не передбачена. Тут усе не так, як в «Епіцентрі», де є кухня для персоналу. Повноцінно вийти поїсти нікуди.

Робота дуже важка. Доводилося піднімати 30-кілограмові посилки, швидко й чітко обслуговувати клієнтів. Та ще й складати тести для отримання доступу до клієнтської бази.

На «Новій пошті» я працювала навіть у неділю. Якось керівник відділення вивів мене на вулицю й розповів про помилки.

— Ось дивися: ручна обробка, — каже. — Ти знову не пробила її. Ось тут мала бути вказана коробка. Ти читала книги технології?

— Ні, не встигла. Вдома треба прибирати, а вихідних зовсім нема, — чесно відповіла.

Магазин мережі «Сімі». Приготування хот-догів — одне із завдань касира
Магазин мережі «Сімі». Приготування хот-догів — одне із завдань касира

Так минув місяць. У другій половині серпня мене поставили працювати п’ять днів поспіль. Відмовитися не наважилася. «Нова робота, яку я хочу», — мотивувала себе.

Тоді ж росіяни почали обстрілювати склади «Нової пошти». Клієнти дзвонили на гарячу лінію, скаржилися на затримки відправлень, сварилися. Я так замоталася, що не змогла поїхати в Івано-Франківськ забрати сина з табору — 11-річна дитина поверталася додому сама.

Насправді я просила відпустити мене.

— Ви що, залишите напарницю саму? — запитав мене шеф Влад.

Він звертався до мене на «ви», бо я вчителька, а його тітка теж учителює. Через два тижні Влад сам звільнився й «залишив напарницю саму». Роботи стало ще більше.

Саме тоді я почала замислюватися про те, наскільки моє уявлення про фізичну працю відповідає реальності. Дедалі частіше порівнювала себе із сестрою, яка живе в Києві, з подругами, які там працюють за спеціальністю.

«Чи вони дурніші за мене? Певно, мудріші. Тримаються за своїх дітей і чоловіка, бережуть домашній затишок», — думала я.

Чому мені досі не заплатили?

А паралельно залишалося питання: чому мені досі не заплатили? Цього місяця я мала отримати 14 тис. грн. І як я їздитиму на роботу велосипедом в осінні дощі й узимку?

Зрештою мені таки заплатили, але майже через місяць після звільнення й після дзвінка старшому менеджерові. Кажуть, виникли проблеми, бо я працювала за сумісництвом.

Здрастуй, школо

Моє уявлення про прийнятну заробітну плату також змінилося. Ще недавно я називала 15 тис. грн достатньою сумою, заради якої була готова змінити роботу. Тепер на тлі зростання цін цього замало.

Пошук роботи, який починався як спроба вийти за межі школи, зрештою повернув мене до того самого питання: скільки коштує моя праця і що саме роботодавець бачить у людині, яка приходить до нього?

Отримала відповіді на питання, яких раніше собі не ставила

Наближалося 1 вересня. За літо я набула нового досвіду, отримала новий рядок у резюме й відповіді на питання, яких раніше собі не ставила. Але остаточної відповіді на головне питання — залишатися в школі чи шукати інше місце — поки що не маю.

P. S. Редакція охоче надасть слово роботодавцям, які готові чесно поговорити про низькі зарплати й про те, чи влаштовує їх плинність кадрів, коли люди приходять на роботу та одразу йдуть.

епіцентр нова пошта працевлаштування робота умови праці школа