Статті

Від «енелятка» до «треба жити». Як змінився Радіодиктант національної єдності

Texty.org.ua проаналізували радіодиктанти починаючи з 2010 року. Речення стали коротшими, історичних постатей потіснив особистий досвід, а суперечки про слова, коми й дикторів стали частиною спільної традиції.

Цього тижня тихо і майже буденно пройшла одна з найбільш скандальних публічних подій року — Радіодиктант національної єдності. Здається, протягом останніх п’яти років він рідко обходився без якогось чергового громадського збурення. Цього разу щось подібне було, але трапилося воно не після, а до самого диктанту. Частина громадськості дещо критично сприйняла появу української співачки та мисткині Даші Астаф’євої в ролі дикторки. Були і хейт, і жваве обговорення, але зрештою сам диктант і післясмак після нього дали певне заспокоєння.

По-перше, досвід читання вголос в Астаф’євої вже був — вона озвучує аудіокнижки. Доповнював це стриманий, майже вчительський образ — зовсім інший, ніж її вчительське амплуа в кліпі гурту «Курган і Agregat».

Можливо, цьому посприяв і новий формат: організатори вперше в історії заходу доручили читати текст одразу двом людям. Крім Астаф’євої його читав Артур Пройдаков — учитель української мови та літератури, який у 2023-му увійшов до десятки найкращих учителів світової премії Global Teacher Prize.

Тож тривалого й виснажливого обговорення після трансляції не сталося.

Але про диктант усе ж таки варто поговорити окремо. Найперше тому, що це, мабуть, один із найуспішніших і найвідоміших способів популяризації української мови. Небагато мовних ініціатив можуть похвалитися такою масовістю. Тому варто докладніше проаналізувати явище, яке існує вже понад чверть століття.

Письменницька революція

Перший радіодиктант провели в травні 2000 року, а переможців оголосили аж восени: роботи надходили протягом усього літа. Як припускає координаторка проєкту Юлія Шелудько, слухачі просто не зовсім зрозуміли правила надсилання.

А вже з 2007-го в українському диктанті настала ера Олександра Авраменка. Цей український мовознавець за добрих 13 років став і складачем, і читцем українського диктанту аж до 2019-го включно. Увесь цей час зміст текстів і манера диктування залежали від однієї людини. Його диктанти тяжіли до шкільного формату: розповідь на історичну чи культурну тему водночас слугувала перевіркою знання орфографії та пунктуації.

У попередні роки радіодиктант часто розповідав про те, чим українці можуть пишатися. Це добре вписувалося в процес переосмислення власної історії та культури. У центрі таких текстів опинялися відомі українці, культурні здобутки й винаходи.

Наприклад, у диктанті «Наші пісні» 2017 року йшлося про українську музичну традицію — від народної пісні та Миколи Леонтовича до Руслани й Джамали. Хоча повністю осторонь політичних і суспільних змін диктант залишитися не міг.

У 2012 році, за міністра освіти Дмитра Табачника, текст «Вона підкорила Європу» присвятили Марку Вовчку — Марії Вілінській, яка походила з російської дворянської родини й стала українською письменницею. Розповідь починалася з розмови Тургенєва з Шевченком про те, кого читати для вивчення української мови.

А потім настав 2020 рік, і в Радіодиктанті національної єдності відбулася справжня революція. Авраменко нібито сам відмовився від участі в проєкті, й текст того року написав поет і видавець Іван Малкович, а прочитала акторка театру та кіно Римма Зюбіна. Відтоді зміна авторів і читців стала щорічною практикою.

Вже сам початок «письменницької» доби в радіодиктанті дав чітко всім зрозуміти, що ми ступаємо на незвідану територію.

«Деякі науковці стверджують, що коли люди нарешті зможуть зачати й народити в космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже радше на знайомий кінематографічний образ “енелятка” — з великою головою, очима на пів обличчя, слабкими м’язами», — напише в першому письменницькому диктанті Іван Малкович.

Малковичу тоді таки добряче прилетіло за «енелятко» від «вдячної» аудиторії, вихованої на стандартах Авраменка. Але мовознавці сприйняли цей авторський неологізм доброзичливо. «Енелятко» — дуже вдале слово.

«Так, воно не всім відоме і не для всіх звичне. І тут є цікаві коментарі. Один чоловік російською питав: “А что это за зверь?”. Одна вчителька вважала, що це від Енея. Насправді це слово походить від НЛО», — поділилася міркуваннями відома мовознавиця Лариса Масенко.

Радіодиктант починає жити яскравим, сповненим заяв і звинувачень медійним життям, поступово перетворюючись на окреме явище українського медіапростору.

Авраменко знаходить приводи для критики, Масенко закидає йому надмірне нормалізаторство, а Зюбіна через образи відмовляється читати диктант наступного року.

У 2021-му диктує Андрухович — тепер слухачі скаржаться, що не встигають за ним.

Здавалося б, чого ще боятися? Але настає 2025-й: текст Кузнєцової, незвичні слова, темп Сумської, обурена дописувачка Христина Гоянюк у прямому ефірі. Усе це створює скандальний шум (а заодно й рекламу) небачених доти масштабів.

Здається, можна було б після всього цього просто взятися руками за голову. Але насправді скандали зробили для загальнонаціонального диктанту одну добру справу: вони не дали йому закостеніти. Ця подія зажила своїм цікавим життям. А отже, вона справді цікава публіці.

Речення стали коротшими

Texty.org.ua змогли відновити тексти диктанту починаючи з 2010 року й проаналізувати їх.

Радіодиктант змінив не лише авторів і голоси. Змінилася й форма. У 2015–2019 роках середній диктант містив 169 слів, у 2020–2025-му вже 215. Водночас, що цікаво, речення стали коротшими: було в середньому 18,7 слова в реченні, а стало 13,9. Тобто довжина речень зменшилася приблизно на чверть.

Але легшими від цього диктанти не стали. Щільність пунктуації за весь час майже не змінилася — близько 24,5 знака на 100 слів. А текст Євгенії Кузнєцової 2025 року взагалі поєднав у собі дві крайності.

У ньому найкоротші речення і найбільше пунктуації — 31 знак на 100 слів. Натомість найдовший диктант «Дороги України» Катерини Калитко 2023 року має найнижчу щільність — менш як 18 знаків. Це крайні значення серед текстів 2010–2025 років. Тому коротке речення ще не гарантує простого письма.

Диктант 2026 року продовжує цей рух до короткої фрази й особистої розмови. У тексті Артура Дроня 202 слова і 27 речень, у середньому лише 7,5 слова на речення. Понад половина речень містить не більш як п’ять слів.

Тут знову немає названих на ім’я героїв — є автор листа й близька людина, до якої він звертається. Після «треба» Кузнєцової, що пропонує способи триматися в житті, Дронь обирає інтонацію підтримки й обіцянки зустрітися. Війна залишається поруч: у блокпостах, бліндажі, розлуці.

З часом у диктантах змінюються й герої. У кожному диктанті 2015–2020 років є хоча б одна названа на ім’я людина. Це історичний діяч, митець, винахідник чи сучасна знаменитість.

А в чотирьох із п’яти текстів 2021–2025 років таких людей немає. Винятком став лише текст Забужко зі згадкою Оксани Петрусенко. Замість нагадувати, чим українці можуть пишатися, дедалі частіше в диктантах говориться про те, що вони переживають. На перший план виходять парк, дім, дорога, щоденні турботи. Їх не треба пояснювати через чужу біографію. Слухач може підставити власну.

Автори по-різному залучають слухача до тексту. Андрухович ділиться спогадом про дитинство й запитує про осінь: «Ви її любите?». Цілик тричі повторює «розкажи», ніби запрошує співрозмовника поділитися власною історією. Кузнєцова обирає інший прийом — дев’ять разів уживає «треба». Її текст не просить відповіді, а пропонує діяти: купувати сукні й донатити, любити й здавати кров.

Війна теж змінює масштаб. Вона була в диктантах задовго до повномасштабного вторгнення. Текст 2016 року вже прямо говорить про оборону України. Але тоді її було вписано у велику історію державності й боротьби. У 2022-му війна стає чимось таким, що поруч, частиною життя: «Всі ми тепер, мов ті равлики, знаємо ціну великих переселень» (2022 рік).

Кожен автор змінює правила. Та загальний зсув помітний: диктанти дедалі частіше шукають єдність у спільному досвіді.

Точка єднання

Крім мовних змін Радіодиктант національної єдності демонструє ще одну важливу річ: українська мова залишається точкою єднання нації. І 2022 рік виразно показав, навколо чого українці готові гуртуватися.

Точної статистики всіх, хто пише радіодиктант, немає: порахувати кожного, хто взяв ручку й увімкнув трансляцію, майже неможливо. Однак є щорічні дані про роботи, надіслані на перевірку. І саме у 2022 році їхня кількість сягнула максимуму за весь час — понад 40 тис. листів із диктантами. Загальна кількість людей, яка писала тоді радіодиктант, за оцінками організаторів, становила понад пів мільйона.

Цей сплеск можна прочитати як потребу відчути себе частиною спільноти в момент найбільшої загрози її існуванню. Люди, розділені фронтом, окупацією, кордонами й вимушеними переїздами, могли одночасно слухати той самий голос і записувати ті самі слова. Диктант дав цій єдності символічний простір. Особливо промовиста назва тогорічного тексту «Твій дім». Для багатьох дім уже був недоступним або зруйнованим, а мова залишалася тим, що можна було забрати із собою й через що зберігати зв’язок з іншими.

Нація культура мова