Статті

Від «енелятка» до «треба жити». Як змінився Радіодиктант національної єдності

Texty.org.ua проаналізували радіодиктанти починаючи з 2010 року. Речення стали коротшими, історичних постатей потіснив особистий досвід, а суперечки про слова, коми й дикторів стали частиною спільної традиції.

Цього тижня тихо і майже буденно пройшла одна з найбільш скандальних публічних подій року — Радіодиктант національної єдності. Здається, протягом останніх п’яти років він рідко обходився без якогось чергового громадського збурення. Цього разу щось подібне було, але трапилося воно не після, а до самого диктанту. Частина громадськості дещо критично сприйняла появу української співачки та мисткині Даші Астаф’євої в ролі дикторки. Були і хейт, і жваве обговорення, але зрештою сам диктант і післясмак після нього дали певне заспокоєння.

По-перше, досвід читання вголос в Астаф’євої вже був — вона озвучує аудіокнижки. Доповнював це стриманий, майже вчительський образ — зовсім інший, ніж її вчительське амплуа в кліпі гурту «Курган і Agregat».

Можливо, цьому посприяв і новий формат: організатори вперше в історії заходу доручили читати текст одразу двом людям. Крім Астаф’євої його читав Артур Пройдаков — учитель української мови та літератури, який у 2023-му увійшов до десятки найкращих учителів світової премії Global Teacher Prize.

Тож тривалого й виснажливого обговорення після трансляції, схоже, не сталося.

Але про диктант усе ж таки варто поговорити окремо. Найперше тому, що це, мабуть, один із найуспішніших і найвідоміших способів популяризації української мови. Небагато мовних ініціатив можуть похвалитися такою масовістю. Тому варто докладніше проаналізувати явище, яке існує вже понад чверть століття.

Письменницька революція

Перший радіодиктант провели в травні 2000 року, а переможців оголосили аж восени: роботи надходили протягом усього літа. Як припускає координаторка проєкту Юлія Шелудько, слухачі просто не зовсім зрозуміли правила надсилання.

А вже з 2007 року в українському диктанті настала ера Олександра Авраменка. Цей український мовознавець за добрих 13 років став і складачем, і читцем українського диктанту аж до 2019-го включно. Увесь цей час зміст текстів і манера диктування залежали від однієї людини. Його диктанти тяжіли до шкільного формату: розповідь на історичну чи культурну тему водночас слугувала перевіркою знання орфографії та пунктуації.

У попередні роки радіодиктант часто розповідав про те, чим українці можуть пишатися. Це добре вписувалося в процес переосмислення власної історії та культури. У центрі таких текстів опинялися відомі українці, культурні здобутки й винаходи.

Наприклад, диктант «Наші пісні» 2017 року розповідав про українську музичну традицію — від народної пісні та Миколи Леонтовича до Руслани й Джамали. Хоча повністю осторонь політичних і суспільних змін диктант залишитися не міг.

У 2012 році, за міністра освіти Дмитра Табачника, текст «Вона підкорила Європу» присвятили Марку Вовчку — Марії Вілінській, яка походила з російської дворянської родини й стала українською письменницею. Текст починався з розмови Тургенєва з Шевченком про те, кого читати для вивчення української мови.

А потім настав 2020 рік і в Радіодиктанті національної єдності відбулася справжня революція. Авраменко нібито сам відмовився від участі в проєкті, й того року текст написав поет і видавець Іван Малкович, а прочитала акторка театру та кіно Римма Зюбіна. Відтоді зміна авторів і читців стала щорічною практикою.

Вже сам початок «письменницької» доби в радіодиктанті дав чітко зрозуміти усім, що ми вступаємо на незвідану територію.

«Деякі науковці стверджують, що коли люди нарешті зможуть зачати й народити в космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже радше на знайомий кінематографічний образ “енелятка” — з великою головою, очима на пів обличчя, слабкими м’язами», — напише в першому письменницькому диктанті Іван Малкович.

Малковичу тоді таки добряче прилетіло за «енелятко» від «вдячної» аудиторії, вихованої на стандартах Авраменка. Але мовознавці сприйняли цей авторський неологізм доброзичливо. «Енелятко» – дуже вдале слово.

«Так, воно не для всіх відоме і не для всіх звичне. І тут є цікаві коментарі. Один чоловік російською питав: “А что это за зверь?”. Одна вчителька вважала, що це від Енея. Насправді це слово походить від НЛО», — поділилася міркуваннями відома мовознавиця Лариса Масенко.

Радіодиктант починає жити яскравим медійним, сповненим заяв і звинувачень життям, поступово перетворюючись на окреме явище українського медіапростору.

Авраменко знаходить приводи для критики, Масенко закидає йому надмірне нормалізаторство, а Зюбіна через образи відмовляється читати диктант наступного року.

У 2021-му диктує Андрухович — тепер слухачі скаржаться, що не встигають за ним.

Здавалося б, чого ще боятися? Але настає 2025-й: текст Кузнєцової, незвичні слова, темп Сумської, обурена дописувачка диктанту Христина Гоянюк у прямому ефірі. Усе це створює скандальний шум (а заодно й рекламу) небачених доти масштабів.

Здається, можна було б після переліку всього цього просто взятися руками за голову. Але насправді ці скандали зробили для загальнонаціонального диктанту одну добру справу: вони не дали йому закостеніти. Ця подія зажила своїм цікавим і подекуди дуже скандальним життям. А отже, вона справді цікава публіці.

Речення стали коротшими

Texty.org.ua змогли відновити тексти диктанту починаючи з 2010 року й проаналізувати їх.

Радіодиктант змінив не лише авторів і голоси. Змінилася й форма. У 2015–2019 роках середній диктант містив 169 слів, у 2020–2025-му вже 215. Водночас, що цікаво, речення стали коротшими. У середньому було 18,7, а стало 13,9 слова в реченні. Тобто розмір речень зменшився приблизно на чверть.

Але легшими від цього диктанти не стали. Щільність пунктуації майже не змінилася протягом усього часу — близько 24,5 знака на 100 слів. А текст Євгенії Кузнєцової 2025 року взагалі поєднав дві крайнощі.

У ньому найкоротші в середньому речення і найбільше пунктуації — 31 знак на 100 слів. Натомість найдовший диктант «Дороги України» Катерини Калитко 2023 року має найнижчу щільність — менш як 18 знаків. Це крайні значення серед текстів 2010–2025 років. Тому коротке речення ще не гарантує простого письма.

Диктант 2026 року продовжує цей рух до короткої фрази й особистої розмови. В опублікованому тексті Артура Дроня 202 слова і 27 речень, у середньому лише 7,5 слова на речення. Понад половина речень містять не більш як п’ять слів.

Тут знову немає названих на ім’я героїв — є автор листа й близька людина, до якої він звертається. Після «треба» Кузнєцової, що пропонує способи триматися в житті, Дронь обирає інтонацію підтримки й обіцянки зустрітися. Війна залишається поруч: у блокпостах, бліндажі, розлуці.

З часом у диктантах змінюються й герої. У кожному диктанті 2015–2020 років є хоча б одна названа на ім’я людина. Це історичний діяч, митець, винахідник чи сучасна знаменитість.

А в чотирьох із п’яти текстів 2021–2025 років таких людей немає. Винятком став лише текст Забужко зі згадкою Оксани Петрусенко. Замість нагадувати, чим українці можуть пишатися, дедалі частіше в диктантах говориться про те, що вони переживають. На перший план виходять парк, дім, дорога, щоденні турботи. Їх не треба пояснювати через чужу біографію. Слухач може підставити власну.

Автори по-різному залучають слухача до тексту. Андрухович ділиться спогадом про дитинство й запитує про осінь: «Ви її любите?». Цілик тричі повторює «розкажи», ніби запрошує співрозмовника поділитися власною історією. Кузнєцова обирає інший прийом — дев’ять разів уживає «треба». Її текст не просить відповіді, а пропонує діяти: купувати сукні й донатити, любити й здавати кров.

Війна теж змінює масштаб. Вона була в диктантах задовго до повномасштабного вторгнення. Текст 2016 року вже прямо говорить про оборону України. Але тоді її вписано у велику історію державності й боротьби. У 2022-му війна стає чимось тим, що поруч, частиною життя: «Всі ми тепер, мов ті равлики, знаємо ціну великих переселень» (2022 рік).

Кожен автор змінює правила. Та загальний зсув помітний: диктанти дедалі частіше шукають єдність у спільному досвіді.

Точка єднання

Крім мовних змін Радіодиктант національної єдності демонструє ще одну важливу річ: українська мова залишається точкою єднання нації. І 2022 рік виразно показав, навколо чого українці готові гуртуватися.

Точної статистики всіх, хто пише радіодиктант, немає: порахувати кожного, хто взяв ручку й увімкнув трансляцію, майже неможливо. Однак є щорічні дані про роботи, надіслані на перевірку. І саме у 2022 році їхня кількість сягнула максимуму за весь час. Тоді на перевірку надійшло понад 40 тис. листів із диктантами. Загальна кількість людей, яка писала тоді диктант, становила, за оцінками організаторів, понад пів мільйона.

Цей сплеск можна прочитати як потребу відчути себе частиною спільноти в момент найбільшої загрози її існуванню. Люди, розділені фронтом, окупацією, кордонами й вимушеними переїздами, могли одночасно слухати той самий голос і записувати ті самі слова. Диктант дав цій єдності символічний простір. Особливо промовисто, що текст того року називався «Твій дім». Для багатьох дім уже був недоступним або зруйнованим, а мова залишалася тим, що можна було забрати із собою й через що зберігати зв’язок з іншими.

Нація культура мова