Статті

Мазепинська Лавра. Які будівлі в головному православному монастирі фінансував Іван Мазепа

У Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» цьогоріч встановили погруддя Івана Мазепи. Це передбачувано тригернуло росіян. Згодом може тригернути ще більше, адже тут має постати повноцінний памʼятник гетьману. Але справжній масштаб Мазепи у спадщині, яку не завжди можна розгледіти без підготовки. Пройдемося мазепинськими місцями і відкриємо їх по-новому.

Спробуйте знайти Мазепу перед Троїцькою брамою Лаври. Не його портрет, не табличку з ім’ям, а те, що він змінив у просторі: куди ви можете увійти, де повернете, що побачите за наступним поворотом.

Мазепа був головним донатором Лаври. Його коштом спорудили понад кілометр кам’яного периметра верхньої території. Прикрасили бароковими церквами брами, звели оборонні вежі. Старі церкви дістали нове барокове оздоблення, а внутрішній простір давнього монастиря реорганізували. Щоб осягнути масштаб мазепинського задуму, варто накласти на карту окремі його фрагменти.

Деякі споруди, зведені або відремонтовані коштом гетьмана, пізніше перебудовувалися. Далеко не всі збережені будівлі історико-архітектурного заповідника мазепинські. Комплекс будівель — це мікс мистецьких стилів, які належать до різних періодів

Розбудова київських святинь

Одним із найпотужніших попередніх розбудовників Києва був Петро Могила в 1630–1640-х роках. Спершу лаврський архімандрит, потім Київський митрополит, він повертав до життя давні міські святині: Софію, Спаса на Берестові, пам’ятки Видубицького монастиря. Масштаб його роботи показує Хронологія Києво-Могилянської академії. Петро Могила відроджував релігійний статус міста.

За Івана Мазепи цей процес отримав нові ресурси з державної скарбниці Гетьманщини та від приватних донаторів. Окрім гетьмана відродження Києва фінансували козацька старшина і духовенство великих монастирів. Своєю працею доклалися архітектори й каменярі, малярі й іконописці, золотарі, різьбярі й ливарники. Мазепа керував, організовував, планував.

Попри те що столицею Гетьманщини був Батурин, Київ залишався релігійним та освітнім центром. Тож гетьман і старшина інвестували в місто, яке надавало їхній владі історичної легітимності. Це була державотворча місія: відродити спадок князівських часів і створити щось нове, здатне вистояти у віках.

Нова межа монастиря

Найвиразніший матеріальний слід меценатської діяльності Мазепи в Лаврі — кам’яний периметр верхньої частини монастиря (Верхньої Лаври). Згідно з дослідженнями Вадима Лук’янченка основні будівельні роботи тривали з 1698 до 1701 року, за іншими даними до 1702 року. Довжина мурів сягала 1090 метрів. Із зовнішнього боку старої дерев’яно-земляної огорожі звели новий мур, і монастир став більшим. На додатковій території облаштували нові локації. Наприклад, двір біля Троїцької надбрамної церкви. Цю зміну простежує архітектурне дослідження Лук’янченка.

Стіна не тільки захищала, а й визначала, де людина мала входити, як рухатися на верхньолаврському подвірʼї, де зупинятися. І сьогодні Мазепа опосередковано присутній в екскурсійних маршрутах у Лаврі: у напрямку від входу, повз Успенський собор і до Онуфріївської вежі, в усьому сучасному ландшафті Верхньої Лаври.

У цьому тексті ми шукаємо архітектурний каркас, створений за часів Мазепи і частково вцілілий дотепер, щоб сформувати «інструкцію з упізнаваності» його спадку.

Вигляд Лаври з Успенським собором у центрі та дерев’яною огорожею меншого периметра перед початком будівельних робіт часів Мазепи. Ілюстрація з трактату «Тератургіма» Атанасія Кальнофойського 1638 року

Авторська реконструкція Лаври станом на 1700 рік. Стару огорожу замінили кам’яним муром, дещо змінилися входи та виходи, загальний простір монастиря

Збережена спадщина Мазепи

Нині на території Лаври доступна не вся спадщина гетьмана. Збереглася більша частина не раз пошкодженого і реставрованого камʼяного муру. Ділянки огорожі в різні історичні часи вмонтовували в ландшафт, додавали прибудови, перекривали іншими будівлями.

Доступ до інших фрагментів стіни обмежений сучасними господарськими спорудами заповідника, діючого монастиря, інженерними конструкціями, які підтримують стіну в належному стані, не даючи їй руйнуватися і сповзати з пагорба. Тому побачити весь автентичний мур часів Мазепи фізично неможливо.

Споруди часів гетьмана перебудовувалися й змінювали свій вигляд. Вежа Івана Кущника, ймовірно, була двоярусною, третій ярус зробили пізніше. Малярна вежа в автентичному вигляді не збереглася, її добудували в ХІХ столітті на місці повністю розібраної башти.

Екскурсія мазепинськими місцями

Цю історію найкраще «читати» ногами. Не шукати одну «головну пам’ятку», а стежити за лінією, яка то виходить на поверхню, то зникає.

Головна (Свята) брама з Троїцькою церквою. Знайдіть новий простір біля старого входу. Сама надбрамна церква постала задовго до часів Мазепи, але будівництво 1690–1700-х років вплинуло на її вигляд і на те, що довкола. Подивіться в обидва боки від входу й на простір перед ним. Мазепа оточив Лавру високими мурами з бійницями і галереями для захисників. Перед центральним входом мури повертають всередину, утворюючи камерну площу.

Вежа Івана Кущника. Це ключовий кут лаврського муру. Зведена 1698 року коштом гетьмана як частина оборонних укріплень Києво-Печерської лаври. Мала військове призначення: виходи з вежі вели на бойові галереї мурів.

Годинникова вежа. Годинника на ній немає, але стан збережений. За зразком тогочасних монастирських споруд Великого князівства Литовського та Речі Посполитої в Києві постала система мурів і веж на поворотних кутах.

Онуфріївська вежа. Про цю будівлю на задвірках економічного подвірʼя Лаври ходить багато легенд. На другому ярусі хрестоподібної споруди колись була однойменна церква — Мазепа пошановував святого Онуфрія.

Популярна назва «Палатна вежа» з’явилася в ХІХ столітті. Деякі краєзнавці повʼязували її з місцем перебування Мазепи, коли він приїздив до Києва, але це не відповідає дійсності. З другого ярусу є вихід на галереї. Як і багато інших споруд у монастирі, вежа упродовж століть мала різне призначення: оборонне, господарське, сакральне, експозиційне.

Реконструкція ймовірного вигляду критих галерей та їх оборонного використання за малюнком Вадима Лук’янченка. Стрілецька галерея тягнеться по кілометровому муру довкола Лаври. На сьогодні лише невеликий фрагмент має таку дерев’яну галерею, в інших частинах збереглися тільки цегляні мури

Економічна брама й церква Всіх Святих. Це символи мазепинської епохи. Господарський в’їзд до монастиря за Мазепи отримав розкішний бароковий храм із гербом ктитора в картуші із зовнішнього боку. Ця споруда якнайкраще ілюструє державницький підхід Мазепи до політики меценатства, демонструє його політичні пріоритети, спрямування фінансових ресурсів, повагу до церкви й власний піар.

Лють росіян на Мазепу

Поява погруддя Мазепи в Лаврі — подія, яка вийшла за межі Києва й України. Вона прогнозовано викликала бурхливу реакцію російських посадовців та пропагандистів.

Постать Мазепи досі викликає в росіян напади люті. Не тільки через його спробу вирватися з-під московського протекторату в 1708–1709 роках, а й через самостійницьку внутрішню політику та розбудову Гетьманщини. Довгий час Російська імперія таврувала «мазепинцями» усіх українців, які прагнули зберегти національну ідентичність. «Мазепинці» — це аналог свіжішого «бандерівці», тому будь-яке вшанування Мазепи викликає в Москві лють і спротив.

Як Московія привласнювала Лавру

Мазепу обрали гетьманом уже після того, як у 1688 році Лавру вивели з підпорядкування Київського митрополита, обмеживши територію та права митрополії, й передали під владу Московському патріархату. Гетьманові довелося розбудовувати головний український релігійний центр в умовах посилення московського контролю.

Тиск Московії на українські церковні справи збільшився після того, як Російська православна церква за наказом Петра І піддала Мазепу анафемі й за ним закріпився образ «зрадника» і «клятвопорушника». У 1720 році царським указом київську та чернігівську друкарні зобов’язали узгоджувати тексти богослужебних книг із московськими взірцями. Це грубе втручання в українську традицію книгодрукування мало фатальні наслідки.

Cекуляризація 1786 року, проведена за наказом російської імператриці Катерини ІІ, позбавила Лавру значної частини земель — основи самофінансування — і перевела її на державне утримання. Це також вплинуло на архітектурний та мистецький образ монастиря.

Доти Лавра розбудовувалася під впливом місцевих традицій деревʼяної архітектури, а також європейських барокових запозичень. Український бароковий вигляд формувався під впливом творчості Степана Ковніра. Однак після наказу Катерини образ Лаври почав суттєво змінюватися.

Впродовж усього бездержавного періоду історії України Російська імперія міняла написи, мову друкованих видань, цілеспрямовано не згадувала справжніх ктиторів і донаторів, внаслідок чого місто та його мешканці забували свою справжню історію.

І хоча в 1996 році на Всіхсвятській церкві над Економічною брамою відновили герб Мазепи, з моменту проголошення незалежності України Лавра залишалася в російських руках.

Texty.org.ua описували, як із початку 1990-х Лавру рік за роком перетворювали на комерційно-паломницький центр із гостьовими будинками для прочан, складами для зберігання краму та продуктів, свічковим заводом, швейним цехом і пекарнею. Усі об’єкти, які перешкоджали планам забудовників, дивовижним чином «саморуйнувалися».

Лише в березні 2023 року з Лаври вдалося виселити російську церкву, яка маскувалася під вивіскою УПЦ (МП).

Відновити спадок гетьмана

Чи можна повернути образ Лаври часів Мазепи фізично, тобто прибрати пізніші споруди й відкрити весь мур? Ні. Теперішній архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври має цілісний вигляд, що формувався впродовж різних епох. Міжнародні принципи охорони пам’яток забороняють щось перебудовувати чи здійснювати будь-які інші деструктивні втручання.

Водночас за допомогою цифрових технологій можна «зняти» пізніші нашарування і показати відвідувачам орієнтовний реконструйований вигляд усіх споруд часів Мазепи, не торкаючись памʼяток і не шкодячи їм.

Як показав воєнний час, цифрова фіксація памʼяток необхідна. Для Лаври це актуалізувалося 15 червня 2026 року, коли російський удар пошкодив Успенський собор, частину мурів і вежу Івана Кущника.

Дякуємо за консультації, надані в процесі написання цього матеріалу, докторці наук Ользі Ковалевській.

Церква архітектура лавра мазепа історія