Статті

«Мироносці» наступають. Як українські політики підспівують російській пропаганді

В українській політиці побільшало «мироносців», які продають поступки агресору в обгортці мирної угоди і виступають суголосно з російською пропагандою.
Олексій Гончаренко пропонує поступки Росії, Данило Гетманцев і Максим Бужанський шукають в Україні «партію війни». Боротьба за прихильність втомлених війною виборців дедалі більше нагадує змагання за право називатися «головним миротворцем».

Прелюдія

Заявам українських політиків про мир передувала ціла кампанія російських тролів у соцмережах, що спонукала українців виходити на «Майдан за мир» на початку жовтня.

Окрім того, 1 жовтня в пресцентрі «Інтерфакс-Україна» презентували результати опитування Фонду досліджень майбутнього. Найгучніші висновки стосувалися готовності українців до переговорів і поступок заради припинення війни. Такі висновки легко перетворити на політичний аргумент. Тому варто придивитися, на чому вони ґрунтуються.

Однак зрозуміти, що саме стоїть за цими відповідями, з оприлюднених матеріалів складно. На сайті фонду наведено результати й коротку методологію, але в знайдених публікаціях немає повного звіту та анкети. Цифри є, але перевірити точні формулювання всіх запитань та їхню послідовність неможливо.

Для теми війни це принципово. Підтримати переговори не означає погодитися на російські вимоги. Відповіді щодо територіальних поступок можуть залежати від того, чи згадано в запитанні про гарантії безпеки чи ризик нового нападу.

Без анкети неможливо перевірити, що саме підтримали люди й наскільки коректно їхні відповіді перетворили на заголовки.

І ще один дуже важливий аспект. У публікації зазначено, що опитування провів Фонд досліджень майбутнього. Водночас окремий замовник і джерело фінансування в ній не вказані.

Не менш цікаво, хто саме презентував результати цього опитування. На презентації в Інтерфаксі було троє спікерів: Світлана Кушнір, Олег Постернак та Ігор Жданов.

Презентація опитування Фонду досліджень майбутнього в Інтерфаксі. Зліва направо: Ігор Жданов, Світлана Кушнір, Олег Постернак. Фото із сайту фонду

Результати опитування представляла керівниця проєктів фонду Світлана Кушнір. Що цікаво, її ім’я є в базі псевдосоціологів та прихованих піарників Texty.org.ua. Зокрема, через оприлюднений нею завищений рейтинг партії Наталії Королевської перед виборами 2012 року. За даними видання, Кушнір до 2014-го вела блог на vybor.ua — сайті «Українського вибору» Віктора Медведчука.

Політтехнолог Олег Постернак, ще один спікер, також фігурує в цій базі через схвальні коментарі про політиків із різних таборів: Кличка, Тимошенко, Вілкула, Медведчука та Рабіновича. У розслідуванні Bihus.Info Постернак також згадувався у внутрішній таблиці Партії Шарія, де обліковували ефіри та гонорари за позитивні згадки політичної сили.

Третій учасник — Ігор Жданов, міністр молоді та спорту в 2014–2019 роках, нині керівник проєкту «Інформаційна оборона» фонду «Відкрита політика».

За такої непрозорості опитування й передісторії його спікерів подавати ці цифри як доказ того, що українці готові до миру ціною поступок агресору, було, м’яко кажучи, безвідповідально. Але цілком вкладалося в логіку інформаційної кампанії, яку веде Росія в Україні.

Співзвучні тези охоче підхопили українські політики — так швидко, наче лише чекали нагоди їх озвучити.

«Мироносець»-неофіт

2 жовтня, наступного дня після оприлюднення результатів опитування, зі своїми «мирними ініціативами» виступив депутат Олексій Гончаренко. Переповідати всі його пропозиції немає потреби, про них уже достатньо сказано. Якщо дуже коротко підсумувати, коли поступатися має жертва агресії, а агресор не демонструє готовності до поступок, це вже схоже на капітуляцію під вивіскою миру.

Окремі ідеї депутата змушують реально дивуватися: він справді такий наївний чи так низько оцінює розумові здібності співгромадян? Наприклад, Гончаренко запропонував, щоб Україна сама виступила за зняття санкцій із Росії в обмін на часткове припинення ескалації.

Ще більш дивно, що ці слова прозвучали від представника «Європейської Солідарності» — політичної сили, яка нібито завжди позиціонувала себе як рух думаючих громадян і патріотів.

А ще більш дивно, що після цих слів Гончаренко не вилетів одразу з фракції, як корок із пляшки шампанського. Судячи з публічного дискурсу в соцмережах із Володимиром В’ятровичем, він певний час почувався доволі спокійно та впевнено.

Крім того, сама фракція в якийсь момент, здається, просто зависла й не одразу змогла дати гідну оцінку виступу свого колеги. Вочевидь, виникли проблеми з формулюванням більш-менш чіткої позиції фракції щодо перемовин із росіянами загалом.

У заяві «Європейської Солідарності» від 2 жовтня можна прочитати, наприклад, такі двозначні вислови: «Про мир можна домовлятися. Про право України залишатися Україною — ні». А іноді взагалі здається, що ця заява була написана під диктовку когось по той бік лінії фронту.

Ось, наприклад, ще одна цитата: «Не можна вимагати від українців чекати завершення багатомісячних чи багаторічних переговорів, поки щодня гинуть люди, летять ракети і дрони, руйнуються міста, енергетика та економіка». Тут взагалі, здається, звучить старий добрий рефрен тези раннього Зеленського: «Треба просто припинити стріляти».

І це вже викликало великі питання до очільника партії Петра Порошенка, який, вочевидь, дещо неправильно оцінив терплячість своїх прихильників на такі «ексцеси». Тут, певно, варто процитувати частину допису в соцмережах українського поета Артема Полежаки, який зараз проходить службу в ЗСУ.

«Я прекрасно розумію, чому ви тримаєте Олексія Гончаренка у своїй фракції. Бо він магніт, який збирає навколо себе ватно-колаборантсько-капітулянтсько-ухилянтсько-проросійський електорат, який у перспективі може дати хороший процент на виборах. І якщо ви його виженете, то він це робитиме без вас. І ви розстроїтесь. Але і якщо ви його залишите, все одно нічого не отримаєте».

Зрештою, частково саме так і сталося. 5 жовтня стало відомо, що Гончаренка таки виключили з фракції «Європейської Солідарності», але партія вже зазнала репутаційної шкоди, якої можна було б цілком уникнути, вигнавши цього «поборника миру» набагато раніше.

Достатньо було просто почитати чи послухати, що той самий Гончаренко розповідав про мобілізацію в Україні. Про антимобілізаційну кампанію цього нардепа Texty.org.ua вже достатньо писали свого часу.

Данило «мироносець»

Гончаренко, звісно, не самотній у своєму останньому пориві за мир. Організована кампанія на те і кампанія, щоб у ній синхронно брало участь багато гравців. Дещо в тіні від Гончаренка, але не менш продуктивним виявився ще один яскравий прихильник «просто миру» Данило Гетманцев. Активізація миротворчих зусиль цього нардепа збіглася з активізацією Гончаренка 2 жовтня.

Саме цього дня Гетманцев опублікував два дописи на «миротворчу» тему. Перший допис почався здалеку — з розповіді про тяжку економічну ситуацію в країні. Але вже в другому депутат захопливо розповідає про одне опитування, не називаючи його. Хоча тут не треба бути Вангою, щоб здогадатися, що йдеться про те саме опитування Фонду досліджень майбутнього.

Допис викликає алюзії до прямого ефіру Соловйова, де розповідають приблизно такі самі речі: про світовий перерозподіл і мир назавжди, достатньо перестати стріляти, але, звісно, лише тим, на кого напали.

Але Данило Гетманцев точно не планував на цьому зупинятися. У наступні дні «миротворча» тема лилася з нього, як із рога достатку. Здається, цей народний депутат живе у власній реальності, де війну не дає закінчити вузька група «блогерів, лідерів думок», які, звісно, куди ж без цього, заробляють на крові. У пом’якшеному Гетманцевим варіанті є її «вигодонабувачами».

Уся увага в його дописах зміщується на українських критиків переговорів. Саме вони отримують найрізкіші означення. А війна в цих текстах постає передусім як протистояння українських прихильників і противників миру. Росія як агресор у його дописах відходить на другий план.

Росія як агресор відходить на другий план

І ось уже в дописах Гетманцева звучить такий милий вуху російських пропагандистів наратив «партія війни».

Ще у 2020 році російські пропагандисти активно розкручували тезу про «партію війни» в Україні — частину українського істеблішменту, яка нібито наживається на війні. У принципі вони це говорять із 2014 року.

Зокрема, у своїх авторських матеріалах про це писав у 2020-му відомий російський пропагандист і націоналіст Володимир Корнілов. І на п’ятому році великої української війни український депутат майже дослівно відтворює ці пропагандистські тези.

Зрештою, від українських депутатів можна було в різні часи почути й не таке, якби не один нюанс. Данило Гетманцев очолює комітет ВР із питань фінансів, податкової та митної політики і, вочевидь, дотичний до ухвалення рішень у цій стратегічній сфері й до інсайдерської інформації. Відповідно його діяльність мала б визначатися інтересами України, а критика опонентів спиратися на факти, а не на запозиченні звинувачень і тез у ворожої пропаганди.

Звісно, на слово «мир» підтягнулися поговорити й інші діячі. Блогер-депутат Максим Бужанський описує ситуацію так само, як Гетманцев, тобто термінологією російських пропагандистів, згадуючи про «партію війни» в Україні.

Здається, смаки й уподобання в цих двох депутатів дуже схожі. І вони такі не одні в парламенті.

Коли «мироносців» забагато

Але поряд із тими, хто підтримав останню хвилю миру, були й такі «мироносці», які не пошкодували часу і натхнення, щоб розкритикувати мирні ініціативи Олексія Гончаренка.

На перший погляд, це дуже дивно: якщо люди борються за одну справу, за мир, то апріорі вони є однодумцями і повинні підтримувати одне одного у своїй миротворчій боротьбі. Але в цьому випадку ми маємо цікавий факт внутрішньовидової боротьби, коли політиків-«мироносців» почало ставати забагато як для цієї електоральної ніші.

І деякі депутати, які вже давно сиділи в цій ніші, зустріли прихід нового полум’яного неофіта, прямо скажемо, в штики.

Депутат-утікач, а заодно й смиренний поширювач російської пропаганди Артем Дмитрук ще 2 жовтня опублікував у себе в телеграм-каналі розлогий пост під назвою «Троянский конь», у якому дуже прозоро натякає на нещирість намірів Гончаренка, не називаючи його.

А вже 5 жовтня він пише: «Неужели Гончаренко образумился? Снова решил переобуться? Или действительно вдруг начал ратовать за мир? <...> Для меня он был и остается врагом украинского народа и политиком на крови».

І, звісно, куди без справжньої депутатки-«мироносиці», якою на сьогодні є Анна Скороход.

Анна Скороход, попри порушену проти неї кримінальну справу, просто не вилазить з ефірів проросійських пропагандистських ресурсів

Депутатка каже, що Гончаренко «копіює» її дії. За її словами, хоча раніше він не підтримував її пропозицій, тепер сам узявся просувати мирні ініціативи. Зміну його позиції вона називає поведінкою «флюгера». Не влаштовує її й різниця в реакціях. Мовляв, якщо іншим за заклики до перемовин із ворогом загрожують кримінальні справи, то Гончаренку відповідають публічно.

Загалом дискурс у цьому сегменті «борців за мир» точиться зараз радше довкола того, хто має право агітувати за «мир», ніж навколо умов, на яких його можна досягти.

Старі «пацифісти»

Не варто забувати, що в нас ще є ціла когорта «старих пацифістів» — представників різних уламків Партії регіонів, які десятки років не втомлюються розповідати про «мир» і «дружбу» з нашими ворогами. Одним із найвідоміших серед них є Юрій Бойко.

Так от вони ніяк не прокоментували хвилю нового «мироносництва». Здається, тут панує майже цілковита тиша. Чому старі перевірені «товариші» не коментують таку близьку їм тему — питання лишається відкритим.

Можливо, вже досить призабуті заяви Юрія Бойка і суспільна реакція на них зробили його і подібних до нього обережнішими. Можливо, вони чекають, що з часом їм дехто зробить вигіднішу пропозицію — цього ми поки що не знаємо.

Мир — це не те, що політик може пообіцяти зі сцени. Це результат домовленостей, гарантій і здатності України захистити себе після того, як замовкне зброя. І якщо про це не говорити, то за словом «мир» дуже легко сховати слово «капітуляція». Саме цього і хоче Росія. І саме тому запускає по своїх мережах в Україні кампанії за мир, які свідомо чи несвідомо підхоплюють деякі українські політики.

капітуляція мирна угода пропаганда