Від «геноциду» до політичного тиску на Україну. Як змінилася риторика польського Сейму за 15 років

Наше розслідування про те, хто конструював нинішній польсько-український конфлікт і як 2010 року почалася його активна фаза, читайте тут.

Нещодавно в Польщі трапився показовий випадок. Напади на українців через етнічну належність чи мову вже стали звичними, але цей випадок особливий. П’яний чоловік спочатку хотів прочитати лекцію випадковим перехожим українцям про Волинську трагедію, а потім поліз битися.

Це ілюстрація висновку, який давно напрошується: політичні промови і вимоги до України щодо Волині живлять насильство проти українців на вулицях Польщі. Цю тезу підтверджує й свіже соціологічне дослідження, за результатами якого майже половина опитаних поляків головною причиною погіршення відносин з українцями називає суперечки довкола Волинської трагедії, або «різанини», як ідеться в повідомленні польського медіа.

Ми проаналізували виступи в польському Сеймі починаючи з 2005 року, щоб побачити, хто найбільше нагнітав ситуацію.

Політика дефініцій

Якщо подивитися, про що говорили й чого вимагали депутати Сейму протягом останніх 10 років, можна побачити чітку зміну.

Спочатку основні зусилля були спрямовані на те, як саме називати події минулого. А згодом на те, що має зробити сучасна Україна з огляду на це минуле.

Найгостріше боротьба за саме визначення розгорнулася напередодні 70-х роковин Волинської трагедії. У 2013-му в проєкті постанови Волинську трагедію пропонували назвати «етнічною чисткою з ознаками геноциду». Депутат від ПіС Пйотр Бабінець запропонував прибрати це обережніше формулювання і прямо написати: «це злочин геноциду». Його поправка тоді не пройшла. Але за кілька років перемогло саме це визначення: у 2016-му Сейм уже прямо визнав убивства поляків геноцидом.

Після цього потреба знову й знову доводити саме визначення поступово зникає. «Геноцид» стає не предметом суперечки, а вихідною точкою. І вже від неї депутати рухаються далі: якщо це геноцид, то що має зробити Україна?

Як наслідок — Волинська трагедія дедалі поволі перетворюється з історичної теми на актуальну політичну вимогу до України. Найпомітніше це у 2024–2026 роках — тоді різко зростає кількість прямих вимог до Києва. Йдеться про ексгумації, ставлення до ОУН та УПА, політику пам’яті та визнання відповідальності. Минуле дедалі частіше використовується як аргумент у сьогоднішніх польсько-українських відносинах.

Різко зростає кількість виступів із вимогою покарання

Водночас стає жорсткішою сама мова вимог. У 2025–2026 роках різко зростає кількість виступів із вимогою покарання. Якщо раніше домінували вшанування, історична кваліфікація та правові аргументи, то тепер дедалі частіше постає питання, хто має відповісти і що саме повинна зробити Україна.

Два найбільші піки — 2016 і 2026 роки — насправді є двома різними фазами однієї кампанії. У 2016-му польські депутати передусім домагалися права називати Волинь геноцидом. У 2026-му це визначення вже майже не потребує доведення, воно стало відправною точкою для нових вимог. За 10 років дискусія пройшла шлях від боротьби за назву минулих подій до політичного тиску на сучасну Україну.

Партійний наступ

Волинську тему в Сеймі просувала не одна партія. Але найбільше виділяються три сили: ПіС (Prawo i Sprawiedliwość, PiS), ПСЛ (Polskie Stronnictwo Ludowe, PSL) і Кукіз’15 (Kukiz’15).

Депутати від ПіС не тільки виступали з трибуни, а й вносили проєкти, представляли їх, працювали з ними в комісіях. Волинь стала справою цілої великої фракції — із цією темою виступило загалом 77 депутатів від ПіС. Це значно більше, ніж від будь-якої іншої політичної сили.

А от справжніми «хранителями» теми «геноциду» в Сеймі виявилися депутати від Польської селянської партії (ПСЛ). Ця політсила значно менша за ПіС, але її представники працювали з темою Волині довше й були серед її ранніх парламентських рушіїв. Вони вносили проєкти, збирали підписи, працювали з відповідними документами й поверталися до цього питання в різних скликаннях, тобто ще й до домінування ПіС.

Це важливо і в контексті нашого попереднього дослідження. Деякі діячі ПСЛ перетиналися з учасниками кампаній, до яких долучалися проросійські й пов’язані з російськими структурами особи. Зокрема, Тадеуш Самборський і Францішек Єжи Стефанюк у 2013 році зустрічалися у Варшаві з депутатом від Партії регіонів Вадимом Колесніченком, одним із українських учасників кампанії за визнання дій ОУН та УПА геноцидом.

Третє місце посів Кукіз’15. Цей правопопулістський рух прийшов у Сейм вже тоді, коли боротьба за слово «геноцид» набрала обертів. Тому він не так започатковував тему, як підхопив уже сформований порядок денний і допомагав рухати його далі — до жорсткіших формулювань і законодавчих змін.

Показово, що Кукіз’15 двічі домагався окремого обговорення, на якому уряд мав публічно відповісти з трибуни: у липні 2016 року про ставлення до вшанування жертв геноциду ОУН та УПА і реакцію влади на «поширення злочинної бандерівської ідеології»; у липні 2018-го про зміни до закону про Інститут національної пам’яті, які окремо закріплювали відповідальність за злочини українських націоналістів.

Закликав уряд відновити малий прикордонний рух із Калінінградською областю

Кукіз’15 заперечував звинувачення в проросійськості. Але деякі його представники водночас просували ініціативи й тези, які збігалися з російськими інтересами. У серпні 2016 року депутат Адам Андрушкевич від імені Кукіз’15 закликав уряд відновити малий прикордонний рух із Калінінградською областю Росії, припинений через безпекові ризики. Польські журналісти також описували мережу фейсбук-сторінок, яка поширювала проросійські й антиукраїнські матеріали і водночас просувала Андрушкевича.

Далі від першої трійки йде різкий відрив. «Солідарна Польща» (Solidarna Polska) набрала 12 балів. Це права партія, яка відкололася від ПіС, а згодом знову увійшла з нею в союз. У волинській темі вона послідовно підтримувала жорсткіші формулювання.

При цьому після початку повномасштабного вторгнення її керівники публічно засуджували російську агресію, виступали проти енергетичної залежності від Росії. Водночас частина риторики партії про суверенітет, загрозу з боку Брюсселя, зіпсований Захід і захист традиційних цінностей помітно перегукувалася з кремлівськими наративами. На цю схожість звертали увагу й польські журналісти.

Конфедерація зробила Волинь частиною власної політичної ідентичності

Наступна в цьому списку йде Конфедерація свободи і незалежності (Konfederacja Wolność i Niepodległość). Вона долучилася до теми значно пізніше, але швидко зробила Волинь частиною власної політичної ідентичності. Депутати від цієї політсили вимагають ексгумацій, засудження символіки ОУН та УПА, а після 2022 року дедалі частіше пов’язують історичні претензії з нинішніми відносинами з Україною. Саме із середовища Конфедерації вийшли й одні з найпомітніших у польській політиці поширювачів кремлівських наративів Гжегож Браун і Януш Корвін-Мікке.

Амбасадори «історичної пам’яті»

Тут уже видно, хто з депутатів Сейму яку роботу виконував і в який момент штовхав тему вперед.

Перше місце посідає Міхал Дворчик із ПіС. У нього немає однієї поправки чи промови, після якої все змінилося. Він працював із темою на різних етапах: представляв проєкти, був доповідачем комісії, очолював її, підписував звіти. Тобто Дворчик допомагав проводити тему через парламентську машину, а не лише говорив про неї з трибуни.

Пйотр Згожельський із ПСЛ — інший тип. Він не запам’ятався одним переломним рішенням, зате роками повертався до Волині в різних скликаннях, працював із документами й представляв їх. У цьому сенсі він схожий на парламентського менеджера теми — людину, яка не дає їй випасти з порядку денного.

А Пйотр Бабінець, навпаки, важливий саме через один момент. У 2013 році він запропонував прямо назвати події геноцидом замість компромісної формули про «етнічну чистку з ознаками геноциду». Поправка тоді недобрала зовсім небагато — 212 голосів проти 222. Але через три роки те, на що не знайшлося більшості, вже стало позицією Сейму. Тобто Бабінець не очолює рейтинг, але опинився в самому центрі одного з ключових переломів усієї кампанії.

Окремо стоїть Тадеуш Самборський із ПСЛ. За власне просувні дії він має 11 балів, значну частину яких дали шість виступів із конкретними вимогами. Водночас він роками повертався до Волинської теми через документи, присвячені черговій річниці. Тобто його роль — не так один гучний прорив, як довга присутність і постійне повернення до теми.

Самборський зустрічався з депутатом від Партії регіонів Колесніченком

Самборський важливий ще й тому, що його активність перетиналася з ширшим середовищем, яке працювало з Волинню поза Сеймом. У 2013 році він разом із Францішеком Єжи Стефанюком зустрічався у Варшаві з депутатом від Партії регіонів Вадимом Колесніченком, одним із українських учасників кампанії за визнання дій ОУН та УПА геноцидом.

Самборський тут показовий ще й тому, що Волинь для нього не була разовою темою. Він повертався до неї в різні роки й у різних форматах — від виступів із конкретними вимогами до підготовки постанов із нагоди чергових роковин. І це підводить до ширшого питання: хто з депутатів роками ніс цю тему через різні скликання, а хто долучався вже тоді, коли вона ставала політично гарячою.

Тема, яку роками не помічали

Якщо накласти конкретні дії депутатів на роки їхньої роботи в Сеймі, можна побачити парадоксальну річ. Більшість політиків із нашого рейтингу роками були законотворцями, але Волинь не посідала помітного місця в їхній парламентській роботі. На графіку це показано як довгі сірі смуги мандатів майже без кольорових позначок.

У багатьох депутатів між початком роботи в Сеймі й першою помітною дією, пов’язаною з темою Волині, минають роки. Подеколи це значна частина парламентської кар’єри. Вони працюють із десятками інших питань, але Волинська тема в їхній помітній парламентській активності майже не з’являється.

Це важливе уточнення до самого поняття лобістів Волині. Для значної частини депутатів це не була тема, яку вони послідовно несли через усю політичну кар’єру. Навпаки, роками вона могла залишатися для них периферійною, а активний інтерес виникав уже тоді, коли Волинь ставала великою парламентською темою.

Найвиразніше це видно у 2013-му, 2016-му й особливо у 2024–2026 роках. Саме тоді після довгих періодів майже цілковитої тиші активність багатьох депутатів різко зростала. Невелике ядро депутатів підтримувало її між великими сплесками, а в моменти політичної актуальності до нього долучалися ті, для кого ще кілька років тому Волинь майже не існувала.

Невидимі «помічники»

У першій десятці є й депутати з безпосередніми контактами з фігурантами проросійської мережі — Самборський і Стефанюк, і політики, чиї можливі зв’язки із цим середовищем менш очевидні. Але якщо подивитися трохи глибше (не лише на самих депутатів, а й на людей, які допомагали їм готувати парламентські документи), картина стає значно цікавішою.

Історик познанського Інституту національної пам’яті Рафал Серхула у 2023 році консультував проєкт постанови Сейму до 80-х роковин Волинської трагедії. У цій роботі він опинився поруч із Пйотром Бабінцем, одним із ключових депутатів у нашому рейтингу й політиком, який ще 2013 року намагався провести через Сейм пряме формулювання «геноцид». Депутат від ПіС Бартоломей Врублевський прямо писав: «Проєкт я підготував разом із Даріушем Папроцьким. Історичні консультації — доктор Рафал Серхула з познанського IPN, маршалок Ришард Терлецький, голова Комісії культури Пйотр Бабінець».

Але в Серхули був й інший епізод. У 2015 році він був заявлений учасником конференції в Кендзежині-Козьле, присвяченої «злочинам ОУН та УПА». У тій самій програмі серед закордонних істориків виявився фігурант розслідування Texty.org.ua Олександр Дюков — росіянин, очільник російського пропагандистського фонду «Историческая память», а також кілька інших представників цього самого фонду.

Поруч у програмі стояли прізвища російських пропагандистів

Серхула був не випадковим учасником конференції — серед польських спікерів була його багаторічна співавторка Люцина Кулінська, а також інші помітні діячі кресового середовища. І вже поруч із ними в програмі стояли прізвища російських пропагандистів.

Сам по собі спільний майданчик, звісно, не доводить співпраці Серхули з російською мережею. Але він показує, наскільки близько могли перетинатися середовища: історик, який згодом консультував парламентський документ разом із Бабінцем, за кілька років до того опинився в програмі однієї конференції з представниками російських пропагандистів. Таким чином, авторитетний польський депутат із авторитетної польської політсили виявився в межах двох рукостискань із людиною, вказівки якій диктують працівники ФСБ чи ще якоїсь російської державної структури.

Історія України волинь. упа польща пропаганда

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитися свіжий випуск