Тренд на перемогу. Росіяни на фронті майже перестали просуватися, а їхні втрати різко зросли

Спочатку роздивимося дві окремі криві, одночасний погляд на які дає розуміння, куди рухаються справи на фронті загалом. І цього разу вперше за багато років ми бачимо тренд на перемогу над російською армією.

Ідеальна картина в умовах чисельної переваги ворога була б така: верхня лінія йде рівно, а нижня стрімко вгору. Саме це і відбувається в серпні, ми бачимо різкий стрибок російських втрат, у той час як їх просування майже зупинилося.

Цей різкий стрибок стався після призначення головкомом Михайла Драпатого (призначений 22 липня 2026 року), хоча перші позитивні тенденції намітилися ще в лютому 2026-го, після призначення міністром оборони Михайла Федорова, до речі.

Чи закріпиться цей переможний тренд, буде видно в наступні місяці.

Чи зміна головкома може дати такі швидкі зміни на фронті, ми не досліджували окремо. Але за цей місяць у ЗСУ відбулося багато кадрових перестановок, «паркетні генерали і полковники» втрачають посади, натомість на різних рівнях до командування повертаються бойові офіцери із сучасними поглядами на війну і прагненням берегти життя бійців.

Північний фронт

Виснажливі бої на прикордонні та стабілізація на Харківщині

Серпень на північній ділянці фронту минув під знаком позиційного протистояння високої інтенсивності. Якщо на Сумському прикордонні ворог намагався тиснути на місцеві громади й тримати регіон у постійному напруженні через терор із повітря, то на Харківському напрямку бої набули характеру жорстких зустрічних зіткнень у зруйнованій забудові та лісових масивах.

Тактика тиску та повітряний терор

На Сумському напрямку росіяни регулярно пробували розширити сіру зону. Діяли малими штурмовими групами й намагалися просочитися. Наші їх оперативно знищували. Головна мета ворога — скувати українські резерви і не допустити перекидання їх на гарячіші ділянки східного театру бойових дій.

Головним інструментом тиску на Сумщину в серпні став масований повітряний терор. Прикордонні громади Шосткинського та Сумського районів регулярно зазнавали ударів керованими авіабомбами (КАБ), артилерією та дронами-камікадзе. Удари завдавалися по прикордонній інфраструктурі та логістичних шляхах.

Харківський напрямок (північ)

Вовчанський вузол

На півночі ні росіяни, ні ми не просувалися, але інтенсивність боїв на землі й активність дронів у повітрі не спадали.

У Вовчанську та поруч точилися міські бої. Противник намагався закріпитися в зруйнованій забудові й просунутися до річки Вовча. Однак українські підрозділи не лише утримують позиції, а й проводять локальні контратаки, не даючи ворогу створити плацдарми.

На Липцівському напрямку в районах Глибокого та Липців ситуація перейшла у фазу позиційного протистояння без суттєвих змін лінії зіткнення.

Через інтенсивну роботу FPV-дронів та розвідки логістика до передових позицій у прикордонні надзвичайно ускладнена. Ворог намагається перерізати шляхи постачання, але українські війська адаптуються до цих викликів, утримуючи ключові висоти та опорні пункти.

Куп’янськ — Лиман

Куп’янський вузол і рубіж річки Оскіл

На Куп’янському напрямку ворог зосередив основні зусилля на тому, щоб дістатися лівого берега річки Оскол і перерізати логістику українських сил. Бої тут мають характер постійних штурмів малими піхотними групами за підтримки техніки там, де це дозволяє стан доріг і місцевість.

Українські підрозділи активно використовують фортифікаційні споруди та мінні поля. Попри щоденний тиск і спроби просочитися крізь лісосмуги, ворогу не вдається форсувати річку чи захопити ключові переправи. Українські частини завдають ударів і контратакують поблизу Дворічної.

Куп’янськ і Купянськ-Вузловий

Куп’янськ. Якщо на підступах до річки Оскіл ворог тисне загальним фронтом, то ситуація в самій міській агломерації має власну специфіку. Цей вузол є ключовим логістичним та адміністративним центром усього лівобережжя Харківщини, тому бої тут мають локальний, але вкрай напружений характер.

Лівобережна зона Куп’янська в серпні перебувала під постійним обстрілом ствольної артилерії, мінометів та керованих авіабомб. КАБи фактично щодня руйнують залишки інфраструктури, ускладнюючи фортифікаційні роботи й пересування.

Ворог періодично намагався закидати на околиці лівобережжя малі групи чи поодиноких бійців для спроб закріпитися в тилу чи промзоні, проте українські сили оперативно виявляють такі маневри і проводять зачистки. Водночас річка Оскіл ділить місто навпіл, а перетинати мости — це великий ризик і це серйозно ускладнює логістику та евакуацію. Окремі райони міста переходять із рук у руки.

Куп’янськ-Вузловий. Стратегічний залізничний вузол, контроль якого відкривав би ворогу ширші можливості для перекидання сил. На підступах до селища та на його околицях тривають постійні спроби росіян пробити оборону. Населений пункт є ціллю для масованих авіабомбардувань і атак дронами, спрямованих на повне знищення транспортної інфраструктури.

Росіяни намагаються просочуватись в тил наших військ з боку Курилiвки Через дефіцит особового складу в бригадах ЗСУ. Їм це інколи вдається, але українські війська контролюють ситуацію, не дозволяючи росіянам закріпитися.

Лиманський напрямок і Серебрянське лісництво

Південніше, на Лиманському напрямку, бої не вщухали ні на день. Специфіка цього сектору — густі лісові масиви, яри і балки. Через таку географію тут стрілецькі бої досі дуже актуальні, так само як і робота мінометів. Ну й, як і скрізь, тут багато FPV-дронів.

Російські війська намагалися просунутися в глиб лісу й покращити позиції на підступах до Лимана, проте зустрічають жорсткий опір в умовах, коли розвідка й логістика ускладнені щільною рослинністю та мінуванням. Тривають бої в районі Новоселівки, де росіяни намагаються просунутися в напрямку селища Дробишеве.

СОУ проводять контратаки поблизу Лиману і поступово витісняють росіян на окремих ділянках фронту.

Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка

Реструктуризація командування

У серні цього року для посилення оборони Донеччини головнокомандувач ЗСУ генерал-майор Михайло Драпатий запропонував реструктуризацію штабів. У результаті президент оголосив про створення двох нових з’єднань: 3-го армійського корпусу під командуванням бригадного генерала Андрія Білецького та 1-го корпусу (Азовської нацгвардії) під командуванням бригадного генерала Дениса Прокопенка.

Костянтинівський вузол

Росіяни намагаються захопити Костянтинівку вже близько 10 місяців (після першого проникнення в жовтні 2025 року). Заяви Москви про взяття міста ще 5 липня є брехнею. Основні сили ворога досі не увійшли в більшу частину міста.

ЗСУ контролюють північну та північно-західну частини Костянтинівки, а також утримують позиції до Іванопілля, тоді як основні сили організовано відійшли на східний берег річки Кривий Торець.

На флангах оборони окупанти прорвалися північніше, вздовж лінії Новодмитрівка — Молочарка в бік Стинки та на південний захід, де захопили Іллінівку й просунулися біля дороги Довга Балка — Іллінівка.

На думку аналітиків ISW, навіть потенційне захоплення Костянтинівки не дасть росіянам змоги швидко й оперативно прорвати решту українського «фортечного поясу».

Повітряна ізоляція Слов’янська

Після провалу лобових атак із північного сходу через Лиман росіяни перенесли зусилля на східний та південно-східний сектори і розгорнули кампанію ударів ракетами і КАБами по логістиці Так, голова Слов’янської військової адміністрації Вадим Лях повідомив, що 26 серпня ворог уперше масовано задіяв проти міста важкі РСЗВ «Смерч» і «Торнадо-С» на додачу до КАБів і дронів.

Зокрема, вранці 26 серпня по місту прилетіло п’ять авіабомб (пошкоджено 13 будинків), а напередодні п’ять ФАБ-500 скинули на Райгородок. Ворог руйнує місто бомбардуваннями, готуючи плацдарм для піхоти, однак перед штурмом самого Слов’янська йому ще треба захопити низку проміжних пунктів, зокрема Рай-Олександрівку та Миколаївку.

Запорiзький напрямок

Тактичний успіх

На стику Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей ЗСУ здійснили локальний контрнаступ.

У той час як росіяни зосереджують основні зусилля на штурмах Донбасу, Сили оборони України успішно контратакували на стику Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей.

На початку серпня, як стверджує Інститут вивчення війни (ISW), українські підрозділи (зокрема, 425-й штурмовий полк «Скеля» та десантно-штурмові війська) вибили окупантів із низки населених пунктів на межі Дніпропетровщини, звільнивши такі села, як Январське, Вороне, Воскресенка, Тернове, Запорізьке, Новогеоргіївка та Маліївка.

Під час цих наступальних дій Сили оборони повернули під контроль близько 126 квадратних кілометрів території. Цей успіх мав не лише локальне значення: він дав змогу відкинути ворога від адміністративних меж Дніпропетровщини, суттєво ускладнити логістику та постачання угруповань противника (зокрема, частин 120-ї мотострілецької дивізії та 68-го армійського корпусу РФ) і встановити надійний вогневий контроль над ключовими шляхами забезпечення окупантів на цьому напрямку.

Загалом станом на кінець серпня 2026 року ситуація на Запорізькому відрізку фронту суттєво відрізняється від гарячих точок на сході, але залишається напруженою та динамічною.

Глобальних змін лінії зіткнення на карті на цьому напрямку немає — бої мають здебільшого позиційний характер.

Проте російське командування не полишає спроб перевірити українську оборону на міцність. Ворог регулярно проводить локальні наступальні операції та штурми (зокрема, на Гуляйпільському, Оріхівському та сусідніх відрізках). За добу Сили оборони стабільно відбивають тут до півтора десятка ворожих атак, які окупанти намагаються проводити невеликими штурмовими групами.

Ворог активно застосовує тактичну авіацію, регулярно закидаючи прифронтові громади КАБами і здійснюючи хаотичні обстріли з артилерії та РСЗВ.

Українські війська на Запорізькому напрямку тримають ешелоновану оборону, ведуть активну контрбатарейну боротьбу та завдають точкових ударів по виявлених позиціях, складах боєприпасів і скупченнях живої сили росіян.

Карти війни запоріжжя карти контрнаступ окупація фронт харківщина хід війни

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитися свіжий випуск