Україна змінила математику війни. Чому цього недостатньо, щоб перемогти

Критичний 2024 рік

Протягом 2024 року фронт почав просідати — вперше з липня 2022-го. У 2024-му Україна втратила приблизно 3600 кв. км територій. Так, це не були прориви нашої оборони — фронт просідав, але не рвався. Але з погляду спроб РФ конвертувати локальні успіхи на полі бою в стратегічні дивіденди така тенденція не віщувала для України нічого хорошого.

Просідання лінії фронту було свідченням дедалі більших проблем із комплектуванням, управлінням і нерівномірним забезпеченням у Силах оборони України. Як наслідок — втрата Очеретиного, Вугледару, Курахового, Нью-Йорка, Великої Новосілки і те, що бої докотилися до околиць Покровська і Мирнограда.

Водночас РФ знайшла оптимальну воєнну стратегію на полі бою, яку вона могла підтримувати ресурсно протягом певного часу. Стратегія спиралася на перевагу РФ у живій силі та вогневій могутності й була націлена на конвертацію локальних просувань на фронті в стратегічні дивіденди під розповіді про безперспективність подальшого спротиву України та її міжнародної підтримки.

Повернення Дональда Трампа в Білий дім означало зміну позиціонування США щодо війни Україна — РФ. Трамп і його оточення не приховували свого скепсису щодо ролі євроатлантичної безпеки в зовнішній політиці США загалом і підтримки України у війні з РФ зокрема.

Як наслідок — очікувалося, що США припинять надавати пряму воєнну і макроекономічну підтримку Україні, як це було за адміністрації Джо Байдена (у 2022–2024 роках Україна отримала від США допомоги лише озброєнням, технікою і боєприпасами на суму 34–35 млрд доларів). Втрата одного з двох ключових партнерів також не віщувала нічого хорошого для України.

Крім того, навіть без зміни позиціонування США було дедалі очевидніше, що політичний Захід не збирається провадити економічну і промислову мобілізацію, як було під час війн на виснаження ХХ століття. Як наслідок — наприкінці 2024 року було зрозуміло, що ставка України на те, щоб виграти час партнерам на їх мобілізацію для отримання кількісної та якісної переваги над РФ на полі бою, не зіграє.

Треба було шукати нові рецепти й водночас вести стратегічну оборонну операцію в межах відповідних обмежень.

Сукупно ці тенденції мали призвести до подальшого погіршення переговірної позиції України в межах скромнішої стратегічної цілі — не дати РФ перемогти і змусити відмовитися від максималістських політичних вимог без поступок у принципових питаннях (території, суверенітет, безпека).

Фактично наслідком відповідних факторів стало те, що у 2025 році Україна зіткнулася з безпрецедентним подвійним тиском РФ і США щодо врегулювання за рахунок наших національних інтересів у результаті невиправданих поступок.

Україна зіткнулася з безпрецедентним подвійним тиском РФ і США

Однак Україні вдалося витримати цей подвійний тиск і не піти на поступки, які могли б поставили під питання внутрішню єдність і здатність далі чинити спротив на випадок порушення РФ відповідних домовленостей. Загалом сьогодні на полі бою Україна почувається краще, ніж у 2024–2025 роках: просування ворога сповільнилося, а його ціна стабільно становить 30–33 тис. вбитими і пораненими на місяць.

Те, як Україні вдалося пройти піковий період воєнної та політико-дипломатичної уразливості, стало ще одним сюрпризом для більшості оглядачів, особливо з огляду на ситуацію кінця 2024 — початку 2025 років. То як це сталося і в чому обмеження поточної рамки ведення війни, напрацьованої протягом 2025 року?

Європа. Ключова роль

На відміну від США, у яких є «два прекрасних океани», Європа справді перебуває в одному човні з Україною, якщо говорити про безпеку і перспективи російсько-української війни.

Коли стало очевидно, що адміністрація Трампа 2.0 збирається відмовлятися від прямої підтримки України, перед деякими країнами Європи і структурами ЄС постав дуже чіткий вибір: або збільшувати підтримку України, намагаючись компенсувати брак прямої допомоги від США, або залишити Україну сам на сам із РФ і мати негативні наслідки на випадок краху України.

Європа обрала перше, розуміючи свій егоїстичний інтерес: дешевше допомагати Україні тут і зараз, ніж потім мати справу з наслідками в разі краху України за умови неготовності континенту до прямого зіткнення з РФ.

Саме непевність щодо гарантій безпеки з боку США змусила Європу виходити із зони комфорту, у якій, з одного боку, агресія РФ чітко обмежувалася Україною, а з другого — не було сумнівів щодо зобов’язань США в межах статті 5 Вашингтонського договору про створення НАТО.

Паралельно перебирання Європою на себе більшої відповідальності за підтримку України було спробою знайти аргументи в межах діалогу з адміністрацією Трампа 2.0 для запобігання жорсткому розриву зі США й отримання максимального часу на адаптацію до нових реалій.

Обрахунки Кільського інституту (лютий 2026-го) засвідчили, що країни Європи і структури ЄС змогли загалом компенсувати брак допомоги США протягом 2025 року в питаннях воєнної та макроекономічної допомоги.

Особливо тут відзначилися Норвегія, Швеція, Данія, Німеччина і Нідерланди, які були готові закуповувати зброю та боєприпаси як у власних виробників та виробників третіх країн, так і в українських.

Британія, Норвегія, Швеція, Данія, Німеччина і Нідерланди є осердям стратегічного тилу України

Власне, разом із Великою Британією ці країни є осердям відповідного стратегічного тилу України в Європі, якщо говорити саме про воєнну підтримку.

До речі, у 2026-му структури ЄС вирішили рівномірніше допомагати Україні: із 45 млрд євро допомоги на цей рік 28,3 млрд євро піде на закупівлю ОВТ, решта — на макроекономічну допомогу. Тоді як у 2025-му ЄС допомагав Україні передусім покривати дефіцит бюджету на соціальні виплати.

Окремим напрямом допомоги Україні від країн ЄС став механізм PURL — закупівлі в США пріоритетної номенклатури озброєння, яку Європа не може виготовити самотужки.

Відповідний механізм був ініційований у липні 2025 року й стосувався передусім боєприпасів для систем ППО (не лише Patriot, а й NASAM і FrankenSAM), а також ракет «повітря — повітря» для винищувачів F-16. Загалом протягом 11 місяців свого існування програма акумулювала до 6 млрд доларів внесків, і саме завдяки їй Україна пройшла зиму 2025–2026 років краще, ніж це могло бути в умовах припинення прямої допомоги від США (хоч як парадоксально це прозвучить, зважаючи на важку зиму).

Країни Європи і структури ЄС вирішили поводитися дуже обережно, коли йшлося про мирні ініціативи адміністрації Трампа 2.0 щодо російсько-української війни. Було очевидно, що крен Вашингтона в бік Москви не дуже подобався Європі, а говорити про це прямо й однозначно ніхто не наважувався.

Після публічної перепалки в Білому домі 28 лютого 2025 року європейські лідери напрацьовували й озвучували спільну позицію щоразу, коли було очевидно, що з подвійним тиском США і РФ офіційний Київ самотужки може не впоратися.

Загалом Європа у 2025 році показувала дива політичної еквілібристики. З одного боку, підтримка України зберігалася і навіть посилилася. А з другого — попри агресивну риторику адміністрації Трампа 2.0 щодо Європи і сумнівні мирні ініціативи в контексті російсько-української війни, на розрив із Вашингтоном ніхто в ЄС не наважився. Адже асиметрична залежність Європи від США з погляду безпеки зберігалася, а Європа не володіла всіма інструментами підтримки України.

Лише стриманість щодо США і посилення допомоги Україні могли виграти для Європи час на адаптацію до світу, де США вже не є головним гарантом безпеки Євроатлантичного регіону.

Роботизована революція

Якщо Європа змогла забезпечити Україну ресурсами й окремими категоріями критичного озброєння, то Україна змогла провести роботизовану революцію, яка зробила її самодостатнішою в сенсі забезпечення потреб на полі бою.

Роботизована революція спрямувала геометрію поля бою і тактику в досить вигідне для України русло, зважаючи на наші обмеження.

Вона почалася у 2023 році й пришвидшилася у 2024-му. Джерела роботизованої революції — постійний дефіцит боєприпасів для ствольної та реактивної артилерії, неспроможність збройної промисловості Заходу швидко наростити виробництво таких боєприпасів і невпевненість щодо подальшої підтримки з боку партнерів. Як наслідок — ставка була зроблена на перше покоління радіокерованих дронів-камікадзе на основі технології FPV.

Джерела роботизованої революції — постійний дефіцит боєприпасів для артилерії

Якщо на початку 2024 року Україна і партнери рахували співвідношення використання артилерійських боєприпасів (і тому такою важливою була чеська снарядна ініціатива), то за результатами бойових дій 2024-го аналітики британського центру RUSI констатували, що 60% уражень на фронті з українського боку здійснюється за допомогою БпЛА.

Тож війна артилерії, якою вона була у 2022–2023 роках, поступово стала перетворюватися на війну роботизованих систем, де саме різні безекіпажні платформи формують поле бою. І якщо у 2024-му Україна ставила за мету випустити 1 млн БпЛА, а в 2025-му цей показник сягнув 4 млн БпЛА, то у 2026-му це вже має бути 7 млн БпЛА різних типів. При цьому постійно посилювалася надійність відповідних систем.

На сьогодні саме БпЛА здійснюють основну розвідку й ураження на всю глибину бойової побудови противника — від піхоти, бронетехніки та артилерії лінійних бригад у тактичній глибині до серйознішої артилерії, ППО і РЕБ на оперативно-тактичній глибині та до логістики і забезпечення на оперативній глибині.

БпЛА з додатка до системи вогню, яким вони були у 2022–2023 роках, перетворилися на основу системи вогню Сил оборони України. Якщо говорити про класичну ствольну артилерію, то на сьогодні затребувані лише осколково-фугасні снаряди великої дальності (35–40 км), касетні боєприпаси і засоби дистанційного мінування.

Зберігається й потреба в класичних балістичних і крилатих ракетах малої дальності, але й тут більше сподівання на нові розробки, ніж на масштабні постачання ATACMS і Storm Shadow/SCALP EG, які хоча й зарекомендували себе добре, але є дуже дефіцитними.

Важливо, що у 2024–2026 роках Україна розвинула власний потенціал працювати на оперативну глибину (те, що в нас називають middle strike) як завдяки баражуючим БпЛА на кшталт російського Lancet, так і завдяки пристосуванню БпЛА до стратегічних ударів на оперативну глибину через інтеграцію супутникового інтернету Starlink і збільшення ваги бойової частини.

Таким чином Україні вдалося значною мірою компенсувати обмеження щодо дальності, ваги бойової частини і наведення боєприпасу GMLRS, що був єдиним масовим засобом оперативної глибини у 2022–2023 роках. Ну й питання більшої самодостатності. Усе це створило умови для спроб реалізувати логістичний локдаун у 2026-му на тимчасово окупованих територіях півдня та сходу України.

Не менш важливе масове використання роботизованих платформ для потреб ППО. Йдеться як про пристосування перших дронів-камікадзе на основі технології FPV для зенітних потреб на полі бою, так і про створення спеціалізованих дронів-перехоплювачів.

Розвиток цієї спроможності, до якої підштовхував дефіцит перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів сухопутних військ, сприяв тому, що за січень — липень 2026 року Силам оборони України вдалося вийти на показник знищення 260 тис. ворожих БпЛА різних типів. Без ефективної ППО на основі дронів-перехоплювачів українське військо було б у вразливішій позиції з огляду на кращу розвідку й ураження з боку противника на всю глибину нашої бойової побудови.

Не менш важливою інновацією стали поширення і використання наземних дронів (наземні роботизовані комплекси, НРК) як для бойового забезпечення (логістика, медична евакуація), так і для бойових місій. НРК стали відповіддю на зусилля противника у 2024–2025 роках розірвати зв’язок між передовими позиціями і ближнім тилом через ураження екіпажів бронемашин, які здійснюють логістичне забезпечення і медичну евакуацію. Варто зазначити, що евакуація за допомогою НРК ставить високі вимоги щодо захисту та швидкості роботів, і ефективні рішення ще напрацьовуються.

У січні — липні 2026 року МОУ законтрактувало більше ніж 22 тис. НРК. За цей час НРК загалом виконали понад 66 300 місій.

Сукупно розвідувальні та ударні БпЛА різної глибини, зенітні БпЛА різних типів і НРК сьогодні формують поле бою. І це все продукти національних зброярів.

Роботизована революція змінила математику війни на користь України

Важливу роль у циклі інновацій відіграли прямі горизонтальні зв’язки між виробником і користувачем; закони ринку, де виробники конкурують у тих самих нішах і тому змушені постійно покращувати продукт із погляду ціна — якість; використання таких інструментів, як DOT-Chain Defense та Brave1 Market (у межах програми «єБали»).

Не менш важливо те, що роботизована революція змінила математику війни на користь України. У межах війни за канонами другої половини ХХ століття з її акцентом на класичному важкому озброєнні та боєприпасах до нього Україна не мала б шансів через обмежену ресурсну базу і небажання партнерів перетворювати власну латентну економічну перевагу на нашу перевагу на полі бою.

У межах роботизованої революції Україна має більше шансів, зважаючи на обмежений фінансовий ресурс.

Поряд із більшою самодостатністю України у виробництві систем, які визначають поле бою на сьогодні, важливо й те, як роботизована революція змінила поле бою і тактику сторін.

Насичення тактичної глибини (до 30 км) дедалі більшою кількістю засобів розвідки і ураження в режимі реального часу призвели до появи кілзони (докладніше про це читайте в нашому проєкті тут) із гарантованим рівнем ураження.

Це спричинилося до дедалі більшого розосередження і розрідження бойових порядків сторін на відповідну глибину через те, що будь-яке більш-менш серйозне скупчення сил і засобів майже автоматично стає ціллю.

Суцільна лінія фронту на основі взводних і ротних опорних пунктів перестала існувати як явище, натомість є окремі лисячі нори з мінімальною присутністю людини на нулі й колосальними розривами в бойовій побудові. З одного боку, це полегшує інфільтрацію надмалих груп (від одного до двох-чотирьох піхотинців), яка прийшла на заміну масовим механізованим штурмам, що майже відмерли як явище. Особливий наголос на інфільтрацію зробили росіяни у 2025 році, маючи перевагу в особовому складі й нехтуючи людським життям.

А з другого — така розрідженість бойових порядків за умови якісного поєднання розвідувальних та ударних БпЛА різних типів, зенітних БпЛА, НРК та якісного дистанційного мінування дали змогу тримати оборону в умовах гострого дефіциту особового складу.

Інакше важко пояснити, як Силам оборони за умови зрілої роботизованої революції вдається у 2026 році тримати оборону меншими силами (особливо це стосується переднього краю) і завдавати більших втрат противникові, ніж це було у 2024-му, коли роботизована революція лише пришвидшувалася, а сил на нулі в України було більше, ніж тепер.

Використовуючи застарілі формули, багато аналітиків у 2024 році кулуарно пророкувало крах Україні

Саме орієнтуючись на співвідношення особового складу пропорційно довжині фронту на основі досвіду війн ХХ століття, багато західних аналітиків ще у 2024 році кулуарно пророкувало крах Україні, зважаючи на проблеми комплектування та управління.

Але не враховувалися наслідки зрілої роботизованої революції, а також те, як вона радикально змінює геометрію поля бою й тактику оборонного бою. А вона привела до вичерпання можливостей російської стратегії поля бою, сформованої у 2024–2025 роках.

Слабкі сторони нашої стратегії

Той факт, що Україні вдалося ще раз здивувати світ у хорошому розумінні, зважаючи на ввідні кінця 2024 — початку 2025 років, — це беззаперечний успіх, який багато хто повною мірою навіть не усвідомив. Проте аналіз того, як це вдалося, був би неповним і не повністю об’єктивним без обговорення слабких сторін поточної української стратегічної рамки війни.

1.Поточна рамка війни дає відповідь на те, як далі продовжувати воювати, але не може дати формулу, як закінчити війну якомога швидше (протягом наступних 6–12 місяців) на прийнятних для України умовах.

Ключовим завданням України залишається не просто успішне ведення бойових дій (як фронт, так і стратегічні удари), а закінчення війни на прийнятних умовах якомога швидше, адже продовження війни означає подальше наростання соціальних, економічних і політичних ризиків через прямі та опосередковані демографічні втрати, руйнування критичної інфраструктури і деградацію економічного потенціалу.

Поки що досягнутого кумулятивного рівня ураження виявилося недостатньо для того, щоб переконати керівництво РФ припинити війну без необхідності для України робити серйозні геополітичні поступки, незважаючи на зростання здатності ЗСУ завдавати ударів по противнику в 2024–2026 роках.

Теорія перемоги як здатність протриматися довше дуже ризикована

Формулювання теорії перемоги як здатності протриматися на ногах довше, ніж противник, за умови збереження критичної уразливості перед ударами противника по інфраструктурі життєзабезпечення є дуже ризикованою стратегією.

Власне, тут також проявляється принципова різниця між українськими та європейськими інтересами: якщо для європейців прийнятним сценарієм буде просто збереження здатності України чинити системний спротив протягом іще певного часу за умови локалізації війни на території України, то для України принципово важливо не просто підтримувати здатність до ведення бойових дій, а якомога швидше закінчити бойові дії на прийнятних умовах, пам’ятаючи про всі ризики війн на виснаження / тотальних війн ХХ століття.

2.Поточна стратегія не вирішує наші структурні проблеми.

Поєднання європейських ресурсів та інноваційності збройної індустрії України дає змогу певною мірою мінімізувати негативні наслідки наявних структурних проблем України, але не вирішити їх повністю.

Йдеться про дефіцит навичок стратегічного управління в умовах війни на виснаження, що стосуються таких важливих сфер, як планування, менеджмент ресурсів і персоналу. Як наслідок — Україні все ще важко знайти формулу мобілізації, яка була б легітимною і водночас забезпечувала б приплив якісного мотивованого поповнення.

Не вирішена проблема синергії управління на стратегічному (відносини президент — міністр оборони — головком/Генштаб), оперативно-стратегічному та оперативному (корпусна реформа триває) рівнях.

3.Критична залежність від зовнішніх партнерів.

Ця проблема має кілька вимірів. З одного боку, зберігається залежність від США в питанні перехоплювачів до систем ППО: внаслідок імпульсивного рішення Дональда Трампа почати війну проти Ірану дефіцит перехоплювачів, як показують російські удари липня — серпня 2026 року, загострився.

З другого боку, США постійно тестують на міцність Трансатлантичні відносини — як не вимогами щодо Гренландії, так війною щодо Ірану. Врешті-решт низка країн — партнерів у Європі не застрахована від хвилі популізму, який відмовиться підтримувати Україну на належному рівні надалі: йдеться про Францію, Німеччину й меншою мірою Велику Британію.

4.Технології певною мірою компенсують дефіцит бійців, але це не скасовує людського фактора на війні.

Інновації дають змогу ефективніше воювати навіть за умови дефіциту особового складу та розріджених бойових порядків, але при цьому вони не усувають усі виклики, що пов’язані з ротацією особового складу на нулі. Ця проблема стала критичною у 2025 році й зберігається до сьогодні.

Так само планування бойових дій від тактичного рівня і вище потребує якісних навичок офіцерів відповідних рівнів, адже саме синхронність і масштаб дають необхідну якість у війні. Технологічні й тактичні інновації не знімають із порядку денного якість підготовки солдатів та офіцерів — військова освіта і підготовка також мають бути у фокусі уваги.

5.Ворог не стоїть на місці й має засоби для асиметричних дій.

Той факт, що воєнна стратегія РФ на полі бою перестала давати попередній результат завдяки роботизованій революції в Україні, не означає, що ворог не має інструментів тиску.

Реакцією на нездатність просуватися на полі бою тими самими темпами, що у 2024–2025 роках, а також на успішні удари України на оперативну й стратегічну глибину стали російські удари по військовому виробництву, складах і критичній інфраструктурі в районі Києва, по портах північно-західної частини Чорного моря і по інфраструктурі прифронтових регіонів.

Успіхи України в ППО проти стратегічних російських БпЛА на двигунах внутрішнього згорання призвели до розгортання і використання ворогом стратегічних БпЛА на реактивних двигунах і дешевих крилатих ракет.

Блокування технології супутникового інтернету Starlink для військ РФ на початку лютого 2026 року дало додатковий імпульс російським роботам у межах проєкту «Рассвет». Таким чином ворог вкотре довів свою здатність створювати серйозні дилеми для політичного і військового керівництва України.

Замість висновків

Система координат України і далі визначається двома ввідними. З одного боку, Україна не може не чинити спротив, зважаючи на неприйнятні політичні вимоги щодо врегулювання і неготовність РФ від них відмовитися за збереження наступального потенціалу. На це накладаються втрати і руйнування внаслідок бойових дій починаючи з 2014 року.

З другого боку, зберігається уразливість перед ударами РФ по критичній інфраструктурі, а продовження війни означає наростання соціальних, економічних і політичних ризиків через демографічні втрати, руйнування інфраструктури та деградацію економічного потенціалу.

Тому ключовим мірилом успіху є не лише завдання відповідного рівня ураження противникові, а й завершення бойових дій якомога швидше на прийнятних для України умовах.

Європейська матеріальна і фінансова допомога, помножена на інноваційність національної оборонної промисловості, призупинила негативну стратегічну динаміку 2024–2025 років, особливо якщо говорити про фронт. Ситуація на сьогодні бачиться геть не такою песимістичною, як на початку 2025 року: спільний тиск США і РФ домовлятися на невигідних умовах припинився, просідання фронту сповільнилося.

Але це не повинно вводити в самозаспокоєння. Комбінація гроші Європи + інноваційність зброярів України не вирішує всіх структурних проблем і викликів у контексті війни на виснаження, яка має все більше ознак тотальності, якщо під цим розуміти націленість сторін на підрив здатності функціонувати і підтримувати фронт.

Україна і далі веде ризиковану гру під назвою «спробувати примусити противника зупинити війну і не обумовлювати це масштабними поступками через завдання відвідного рівня ураження», вдаючись до свого варіанта тотальної війни, у той час як противник веде проти нас власну тотальну війну, сподіваючись реалізувати задекларовані політичні цілі раніше, ніж буде пройдена власна точка неповернення.

аналітика війна стратегія технології хід війни

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитися свіжий випуск