Статті
«Історію треба пам’ятати, але не можна нею жити»: польський доброволець пояснює, чому воює за Україну
Антиукраїнська риторика стала складовою політичної боротьби в Польщі й, схоже, перетворюється на руйнівне цунамі для добросусідських відносин між двома народами. Офіційний Київ та українське суспільство не мають однозначної відповіді, з якими ще словами звернутися до польського народу, щоб повернутися до приязних взаємин. Можливо, загроза існуванню наших країн нікуди не поділася, війна триває? Про це Texty.org.ua поговорили з польським добровольцем Крістіаном із позивним Дракон, інструктором корпусу «Хартія» Національної гвардії України.
Через Київ на Курськ
Крістіан служив у кримінальній поліції Кракова. Його колишня дружина працює медсестрою, підростає їхня донька.
«Коли почалася війна, у Польщі багато людей допомагало українцям. Поляки купували бронежилети, каски, машини, — розповідає Крістіан. — Це була така народна ініціатива, все вирішували на ходу, треба було проявляти креативність. Навіть із тим, щоб організувати обіди для українських біженців, знайти їм місце для ночівлі. Усі, кого я знав, допомагали. Привозили продукти на вокзал, розвозили людей по хатах».
У березні 2023-го чоловік вирішив їхати до Києва, бо до цього вже рік волонтерив.
«Нікого не знав у Києві. Зустрів у місті кількох поляків, які також хотіли підтримати Україну, і долучився до них. Ми приєдналися до батальйону територіальної оборони, — згадує Крістіан. — Колишній дружині й доньці не говорив про свою службу. Казав, що працюю, допомагатиму їм. Бо доньці було тоді тільки 12 років. Однак коли мене поранило, їй вже було 14, і я вирішив розповісти, оскільки не люблю, коли мене обманюють, і сам не люблю брехати».
Уламок влучив мені в голову. Думав, не виживу
Поляк брав участь у боях за Курахове на Донеччині. Через кілька місяців підписав контракт із 47-м окремим штурмовим батальйоном, що пізніше виріс у бригаду «Маґура». Під час Курської операції неподалік села Новоіванівка Суджанського району дістав важке поранення.
«Уламок влучив мені в голову, у ліву скроню. Думав, не виживу. Знепритомнів і отямився вже в шпиталі в Сумах. Лікарі врятували мені життя», — розповідає.
На Курщині Дракон воював у складі розвідувально-ударної групи (Р.У.Г.) під командуванням Гамлета Авагяна. Із цим підрозділом пов’язана вся його подальша служба. Побратими Крістіана — переважно іноземні добровольці. Всі для нього як рідні, каже.
Поляк, італієць і колумбійці
Ми розмовляємо з Крістіаном по відеозв’язку. Літо, вечір. Він у звичайній сільській хаті на базі «Хартії» готує макарони в соусі болоньєзе. Розповідає, що цього тижня було дуже «багато роботи» — так називає боротьбу з ворожими FPV-дронами, штурми та решту воєнної рутини. У двері хтось стукає. Говорить із побратимом польською. Запитую, чи є ще в підрозділі поляки.
«Ні, це італієць, — каже Крістіан. — Його дружина з Польщі, от він і вивчив, і ми так розмовляємо. Він штурмовик. Воює за Україну. Звати Фабіо. У нас немає людини, яка не ходила б на штурми. Інструктором не стане той, хто сам не був штурмовиком».
У підрозділі багато колумбійців, додає Крістіан. Потрібно більше іспаномовних інструкторів.
«Щоб допомогти їм із їхніми проблемами, навіть побутовими, — пояснює. — От, наприклад, ми чистили криницю, поставили на неї насос, маємо в крані воду. Три дні провозилися — треба вміти порозумітися між собою».
Нині Крістіан на Слобожанському напрямку. Каже, російські війська регулярно завдають ударів керованими авіабомбами, дронами, а також продовжують безуспішні спроби штурмів. Значна частина сіл зруйнована, а цивільне населення повністю евакуйоване.
Про що думати на війні?
Наша розмова поступово переходить на політику. Видно, що для Крістіана ця тема не з улюблених.
«В обох країнах є різні люди, — пояснює. — Під час відпустки пішли в бар у Кракові. Трапилися українці, які поводяться так, ніби усі їм винні, бо в Україні війна. Це прикро. Пригадую українського лікаря, який після поранення казав мені їхати лікуватися до Польщі. То воювати за Україну можна, а лікуватися ні? Однак не всі, звісно, такі. Моя дружина розповідала, що до них у лікарню влаштувалася жінка з України — хороша, добра, працьовита. Є різні люди».
Якщо Україна не втримається, росіяни підуть далі на захід
Польща і ЄС загалом мобілізуються й озброюються, вважає військовий.
«Якщо, не дай Боже, війна, Польща має бути готова, — каже. — Якщо Україна не втримається, росіяни підуть далі на захід. Я вивчив тактику ворога на окупованих територіях. Росіяни ж не просто забирають території, вони змушують місцевих воювати проти своїх же українців. І так вони робили завжди. Це показує історія».
Для Крістіана головний ворог очевидний, і це не «тіні минулого» польсько-українських суперечок.
«Путін діє за старими радянськими шаблонами, — пояснює. — Захоплює промислові території, шахти, окупував Запорізьку атомну електростанцію. Це продумані кроки на опанування стратегічних об’єктів. Це доводить, що він прагне повністю перекроїти карту Європи. Якщо не зупинимо його, історичні суперечки втратять сенс, не буде ні Польщі, ні України».
Політика — це останнє, про що треба думати на війні, вважає Крістіан. Коли розмова заходить про нинішню «війну нагород», коли президент Польщі таврував УПА, а президент України повернув Польщі орден Білого Орла, він втомлено зітхає.
«Скажу так: історію треба пам’ятати, але не можна жити нею. Мене щиро засмучує, коли люди поводяться нечесно чи несправедливо, хоч би якої національності вони були».
Не мав проблем у Польщі: спокійно ходив в українському однострої
Згадує, що до нинішньої політичної кризи не мав проблем у Польщі: спокійно ходив в українському однострої, має бойові нагороди. А від розмов про політику йому ніяково.
«Мене часто запитують польські знайомі: “Чи українці взагалі знають про Волинь? Чому вони так довго відмовлялися від ексгумації загиблих поляків?”. Я відповідаю їм прямо: так, українці все знають. А що на розкопки погодилися лише тепер, під політичним тиском, то це провина політиків з обох боків, які зробили з трагедії інструмент шантажу. При цьому я знаю і про злочини польської Армії Крайової проти українців. Там немає святих. Але навіщо ятрити ці рани зараз?»
«Експедиція в Антарктиду»
Під час розмови Крістіан перевіряє зв’язок у WhatsApp. На вигляд він спокійний. За ним розкладені амуніція, зброя, стоять двоярусні ліжка. Військову справу сприймає виключно як роботу.
«Зараз дуже багато рутини, — каже, дивлячись в екран телефона. — На фронті все просто: хто добре працює, до того й ставляться добре. Серед нормальних бійців буде так завжди».
Згадує, як його підрозділ працював на північному кордоні. Тоді він пройшов із рюкзаком 51 км. А цієї зими забезпечував побратимів у страшні морози. Дбав про бійців більше, ніж про себе, каже. Від командира Гамлета Авагяна особисто отримав нашивки сержанта. Тепер він навчає і тренує людей.
Боєприпаси, їжу, поранених — усе доводиться нести на собі
Крістіан показує улюблений спальник. Привіз його з Польщі. Спальник рятував його, коли температура на Харківщині опускалася до −30 градусів.
«Зима була дуже тяжка, — згадує. — Але для мене ще гірше болото. В українському чорноземі застрягає гусенична техніка, не кажучи про колісну. Боєприпаси, їжу, поранених — усе доводиться нести на собі під обстрілами. Це ще те випробування».
Сержант переживає за добровольців із Латинської Америки, які служать із ним.
«Для них українська зима як експедиція в Антарктиду. Удома в них плюс шістнадцять взимку, а тут було мінус тридцять», — веселішає поляк.
Крістіан із вдячністю згадує польські фонди та волонтерів, які допомагали українським військовим із перших днів вторгнення. Особливо свого друга Даріуша, завдяки якому підрозділ отримав комп’ютери, телевізор, принтери та інше обладнання.
Попри труднощі, боєць не шкодує про свій вибір служити українському народові.
«Я приїхав сюди допомогти. Тут мої побратими, моя робота і моя відповідальність. А все інше — політика, суперечки, образи — колись залишиться в минулому. Головне, щоб ми вистояли», — каже.
Наостанок Дракон додає, що хоче досконало опанувати українську мову. Жартує, що зараз розмовляє так, «наче приїхав із Закарпаття».
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися