Статті

Із фронту замовляв інкубатори для перепілок. Як грамотно розпорядитися бойовими виплатами

Поки хтось купував айфони, він запасався інкубаторами. На фронті ставлення до грошей і того, що з ними робити, може бути різним. Ігор Мамчик ще під час служби відкладав гроші на придбання базового обладнання для мініферми. Зараз він ветеран, розвиває сімейний бізнес і впроваджує інновації. Як заздалегідь спланувати власну справу? Чи реально зібрати стартовий капітал із бойових виплат? І чому це підтримує морально? Читайте в матеріалі.

Ігор та Ольга Мамчики. Подружжя виховує трьох дітей і називає себе партнерами по бізнесу

«Хочу придбати інкубатор», — подзвонив прямо з фронту Ігор Мамчик, бойовий медик 8-го полку Сил спеціальних операцій, коли відпочивав після чергового виходу. По той бік відповіли, що виробництво на Харківщині зупинилося, немає світла, та й ворог надто близько, на складі лишився один апарат — Nest 500. Ігор каже, вирішив брати його, бо хотів підтримати українського виробника.

Продавцеві довелося демонструвати чудеса еквілібристики, щоб провезти інкубатор через блокпости до пошти. Однак вже невдовзі покупка приїхала додому до Ігоревих батьків. Це був перший внесок у сімейний проєкт — перепелину ферму.

Історія

Ще в шостому класі Ігор доглядав за 50 перепілками, яких придбав батько. Вже тоді розумів, каже, що кожна пташка має свій темперамент і характер.

У студентські роки Ігор потрапив на стажування в Німеччину й Францію, жив у родинах тамтешніх фермерів. Дивувався, що їхній сімейний бізнес передається з покоління в покоління щонайменше з ХІХ століття.

Радянська влада цілеспрямовано знищувала будь-які зародки фермерства, каже Ігор. Його прадіда розкуркулили. Частину родини вислали в Сибір, а частину на шахти Донбасу. Відродити сімейну справу стало для нього питанням принципу. Не завадила і війна.

Доброволець

Ігореві дід і бабуся жили під Мар’їнкою неподалік Донецька. Школярем він проводив там літо і знав, що села Донбасу україномовні, хай там що розповідала б російська пропаганда. А його дядько часто казав, що в юності «ходив стінка на стінку з кацапами». Тож коли 2014 року почалася антитерористична операція, Ігор пішов захищати Батьківщину.

Спочатку служив на контракті, потім їздив добровольцем волонтерського медичного батальйону «Госпітальєри». Брав відпустку на цивільній роботі в ІТ і їхав у прифронтові Широкине чи Водяне.

У той час ні про які грошові виплати не йшлося. Доводилося власним коштом заправляти медичне евакуаційне авто. «Бувало, по кілька місяців віддавав борги», — згадує Мамчик.

Не знав, яка буде зарплата і чи буде вона взагалі

Коли почалася повномасштабна війна, Ігор у числі перших пішов у військкомат. Згадує, що взагалі не знав, яка буде зарплата і чи буде вона взагалі. Однак потішило, що грошове забезпечення все ж таки виявилося гідним. Отримували по 100 тис. грн бойових і 30 тис. надбавки за виконання надзвичайних завдань. Щоправда, через деякий час надбавку скасували.

Підрозділ, у якому служив медиком Ігор, пройшов бої за Київщину, Луганщину, Бахмут. Командування забезпечувало бійців усім необхідним. Тож військові малу таку розкіш — витрачати зарплати на власний розсуд.

Перші бойові виплати Ігоря йшли на покриття боргів, вирішення побутових питань родини. Потім уже можна було щось купувати для майбутньої ферми.

Дехто з бійців поспішає купувати айфони, марнує гроші в онлайн-казино, а Ігор почав вкладатися в «інструмент» — купив вудку замість риби.

У відкладанні грошей не бачив сенсу

Крім інкубатора Ігор придбав кілька рекуператорів повітря (вентиляцію), перфоратор та інші інструменти. Згодом морозилки, холодильники. Вирішив радувати себе, думаючи про родину на перспективу, пояснює.

«У відкладанні грошей не бачив сенсу. Вчорашні 300 гривень — це не сьогоднішні 300 гривень. Тому варто купувати те, що нас прогодує. Обладнання — це як шило, ним завжди зможеш користуватися», — міркує Мамчик.

Перші кроки

У 2023 році Ігор дістав важке поранення. Після лікування та реабілітації звільнився з армії. На той час проживав із дружиною на Київщині. Там і з’явилися його перші перепілки. Родина закупила кілька лотків інкубаційних яєць, чекали перших пташенят.

Не все вдавалося одразу. Перепілки спочатку пропадали. Інша проблема — довго не неслися.

«Як ми раділи першому яєчку», — усміхається дружина Ігоря Ольга.

Ольга вчителька французької мови і партнерка в сімейному бізнесі. Каже, що Ігор відповідає за стратегію та інновації. А вона за те, щоб бізнес приносив гроші. Займається маркетингом, шукає можливості для збуту продукції.

Зізнається, що спочатку не було впевненості, вийде щось чи ні. Але була рада, що чоловік знайшов свою справу. Це не тільки про бізнес, а й про відновлення після бойових дій.

Переїзд

Якось Ігор Мамчик випадково прочитав у Фейсбуці оголошення Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. Це такі установи, що діють в областях України і надають пільгові кредити. Для ветеранів у них передбачена безвідсоткова іпотека, але з обмеженням по сумі — не більше ніж 500 тис. грн.

Ігор знайшов хату із земельною ділянкою та господарськими спорудами в селі Топорів Золочівського району Львівщини. Фонд оплатив придбання хати і видав документ із позначкою, що це іпотека. Родина виплачує позику в гривні, від курсу долара не залежать. Ігор каже, що це невелике навантаження на родинний бюджет.

У колишніх військових добре поставлена взаємодопомога

Перепілки поїхали на Львівщину. Допоміг побратим, у якого була вантажівка. Ігор каже, що в колишніх військових добре поставлена взаємодопомога. Якщо попросити, то обов’язково знайдеться людина, яка підключиться.

Молодий фермер припускав, що довгу дорогу витримають не всі перепілки — третину поголів’я втратить. Однак, на диво, доїхали всі.

Ольга Мамчик із кобилою Мрією, яка живе в них на фермі

Новий дім

Батьки Ігоря перебралися з Кропивницького на Галичину допомагати синові та невістці. На них тримається багато роботи довкола перепілок.

«Я собі мріяв, як повернуся зі служби, то щось робитиму руками. А реальність виявилася іншою: постійна «операційна діяльність», коли ти сам собі за бухгалтера, пакувальника й прибиральника. Часом від такого інформаційного навантаження йдеш у душ і не відчуваєш, коли вже на тебе біжить холодна вода. Тому я вдячний батькам, що вони поруч», — каже Ігор.

Зараз Мамчики мають близько 2 тис. пташок. Назвали сімейну ферму «Перепілка на дубовому листі», адже для підстилки використовували саме листя дуба. Воно має антисептичну дію.

На Львівщині формувалося нове відчуття дому. Насамперед навколо своєї справи.

«На Золочівщині кожен захід сонця рожевий», — з любов’ю каже Ігор.

Інновації

У фермера постійно з’являються нові ідеї. Його дружина ділиться, що коли чоловік каже «А давай…», то навіть не ставить зайвих питань. Знає, що таки зроблять.

Крім звичних яєць і м’яса «Перепілка на дубовому листі» продає копчені тушки, копчені яйця до пива, робить яєчну пудру. Продукцію постачають у кафе й ресторани, приймають замовлення індивідуально. У великі супермаркети поки що не вдається прорватися, адже треба бути платником ПДВ, що для невеликого виробника накладно.

Перепелині яйця у фірмових коробках Мачиків

Мамчики самостійно виготовляють корм для пташок із 25 складників. Батько Ігоря — інженер-конструктор, змонтував необхідне обладнання. Тепер не залежать від постачання і впевнені в якості.

Кілька разів Ігор подавався на державний грант «Власна справа». Йому відмовляли, а коли погодили, фермер купив мінівен. Тепер може перевозити тонну корму й трьох дітей, хвалиться.

Нещодавно Мамчики запустили переробку посліду птахів.

Кожна птиця засвоює близько 60% корму. Решта виходить неперетравленою. Втрачаються цінні протеїни та мікроелементи.

Багато фермерів вивозить послід на поля. Ігор вирішив піти іншим шляхом — біотехнологічним. Закупив кормову личинку. Це такі хробачки, які харчуються залишками корму в посліді. Вони швидко ростуть, їх потім очищують, сушать і додають до кормів як протеїн. Такий білок містить багато незамінних амінокислот, які легко засвоюють птахи.

Обладнання для безвідходного виробництва досить дороге. Мамчикам вдалося залучити 1 млн грн за грантовою програмою «Жити назустріч».

Ігор Мачик показує хробаків, які переробляють перепелиний послід

Секрет успіху

«Мою формулу неможливо адаптувати під кожного, — вважає 35-річний Ігор Мамчик. — Варто будувати свою життєву модель».

Він радить спиратися на свій попередній досвід, мрії та можливості тих, хто поруч. Наприклад, один із товаришів Ігоря почав випікати хліб, бо його мама працювала на хлібозаводі і знає технологію випікання. А інший ще під час бойових дій мріяв про власну кузню.

«Треба подумати, хто вас оточує. Можливо, знайдуться люди, які вас надихнуть», — каже ветеран.

Військовим може здаватися, що для заснування ферми «потрібні мільйони», каже Мачик. Бо треба взяти в оренду землю, підвести електроенергію і так далі. Але насправді, вважає, можна діяти маленькими кроками.

Радить купувати не пусту ділянку, а вже з хатою, нехай навіть розваленою

Ігор радить купувати не пусту ділянку, а вже з хатою, нехай навіть розваленою. До неї, швидше за все, підведена електрика. Плюс будуть якісь господарські споруди, приватизована земля, можливо, підведений газ. Це спрощує багато процедур.

Або, розмірковує Ігор, піти ще простішим шляхом: подумати, чи не залишилась якась хата від родичів. Використати базу, яка є.

«І відштовхнувшись від цього, можна вкладатися в розвиток навіть під час служби. Не варто чекати: “А от я звільнюся, тоді буду займатися”, — наголошує Ігор Мамчик. — Думаю, кожен знає, що йому подобається. І до того треба планомірно йти».

бізнес ветеран гранти підприємництво ссо фермер