Статті
Села під колесами. Чому українські траси вбивають пішоходів
«Куди ти летиш?! Дивіться, вони ж не зупиняються!» — коментує спроби перейти дорогу Валентин Грушецький, мешканець Реї між Житомиром і Бердичевом на трасі М-21. Рея — одне з багатьох «кинутих під колеса» сіл, через які прокладені міжміські та міжнародні траси. І дорослі, і діти в таких селах щодня ризикують життям, щоб дійти до магазину, школи чи стадіону, переходячи по нерегульованому переходу чи перебігаючи навпростець.
Траса М-21 Виступовичі — Могилів-Подільський пожвавилася з початком повномасштабної війни, відколи зникли літаки і побільшало переселенців на заході країни. Ділянка між Житомиром і Бердичевом довго була «убитою». З весни 2026-го там кладуть новий асфальт.
На тлі всіх пов’язаних із війною небезпек для цивільних в Україні ця проблема може видатися «не на часі». Проте це один із моментів, із яких складаються європейські стандарти, до яких прагне Україна і які концептуально можна закладати вже сьогодні малими кроками і діями. Але потрібно змінювати підходи.
Збили дитину
Валентин, місцевий підприємець і пастор місцевої громади євангельських християн-баптистів, очолив боротьбу селян за безпечний пішохідний перехід через трасу. 22 березня цього року водій легковика збив там 11-річного Артема Гуцалюка. Мешканці села ще чотири роки тому безуспішно домагалися встановлення світлофора на пішохідному переході. Раніше на тому самому місці збили 15-річну дівчину. Обоє дітей вижили. Артем дістав тяжкі травми, пробув два місяці в комі.
«Удень Артем забіг купити морозиво, — розповідає місцева продавчиня Оксана. — Пізніше я почула, що на переході когось збили, вибігла і побачила, що його. Швидку довелося довго чекати, їхала аж із Житомира (близько 30 км. — Ред.)».
Артем пересікав зебру на дитячому електросамокаті, порушивши правила дорожнього руху, яких мають дотримуватися і пішоходи. Про це свідчить запис відеореєстратора в автівці, що їхала назустріч. Ймовірно, про цей факт згадають і адвокати звинувачуваного під час судового засідання.
Змовчати тут про електросамокат було б нечесно, але цей фактор не применшує головної проблеми, про яку йдеться в статті. Пішохід раптово не вискакував на дорогу. Хлопчик стояв біля переходу, чекав, поки його пропустять, а тоді поїхав.
«У своїх свідченнях водій пояснив, що бачив дитину біля переходу здалеку, але не розумів, чи буде вона переходити», — переказує Володимир Гуцалюк слова свого адвоката Дмитра Богуна.
«Водій, якщо він справді їхав зі швидкістю, дозволеною в селі, мав час відреагувати і зупинитися, це підтверджують результати експертиз, — додає адвокат потерпілого в коментарі кореспондентці Texty.org.ua, — але з якоїсь причини не загальмував». На дорозі не було слідів гальмівного шляху, стверджує мешканка села в коментарі «Суспільному» під час акції протесту, хоча водій мав на це достатньо часу.
Додаткових обтяжувальних обставин не було, аварія сталася посеред білого дня, в обідню пору. Надворі було сухо й сонячно, 60-річний киянин на сірому Peugeot був тверезим.
Артем зараз лікується в Охматдиті, де мама його заново вчить усього: їсти, ходити, говорити, впізнавати близьких. Допомагати їй по черзі їздять батько хлопчика й старша сестра. Після аварії водій допомагає батькам грошима на лікування. Невдовзі Бердичівський суд розгляне цю справу.
«У мене немає мети добиватися суворого покарання для водія, — додає батько, — і допомоги від нього не хотів. Мені головне, щоб моя дитина одужала і щоб цей перехід став безпечним для всіх».
«Біле» село
Дорожній знак «Рея» на цій трасі білого кольору, що означає вимогу знизити швидкість до 50 км/год у межах населеного пункту. Але зазвичай цього не відбувається.
Потріпаний знак «Пішохідний перехід» у селі й напівстерті під час ремонту зебри ігнорують майже всі водії — кореспондентка Texty.org.ua переконалася в цьому на власному досвіді, побувавши в Реї на початку червня і поспостерігавши пів години за пішохідним переходом, де збили дитину.
У селі немає камер для фіксації порушень. Навіть якби й були, штраф за перевищення на понад 20 км/год становить лише 170 грн. Texty.org.ua вже не раз закликали владу до суворішого покарання порушників. Після аварії в Києві, у якій загинуло четверо людей, у Верховній Раді нарешті зареєстрували відповідний законопроєкт, але його ще не ухвалили.
Через три дні після аварії в Реї односельці Артема Гуцалюка виходили на трасу, щоб привернути увагу до цієї проблеми.
«Безпечно перейти дорогу можна, лише дочекавшись “віконця” між автівками, бо вони не зупиняються, — каже Валентин Грушецький. — У пʼятницю і неділю трафік помітно пожвавлюється, і чекати на безпечне “вікно” можна довго». Його слова підтверджують й інші односельці.
Для світлофора замало ДТП
«Люди хотіли навіть перекрити дорогу, щоб їх почули», — пояснює Валентин, але врешті ми вирішили спершу піти законним шляхом: надіслати запити, дочекатися відповідей і тоді вже вирішувати, що робити далі.
Він каже, що своїх дітей (а в нього їх шестеро) роками переводив через дорогу за руку або виходив зустрічати до переходу, оцінював обстановку, стоячи по інший бік траси, і казав, коли можна йти.
Його діти вже підросли, але він переймається безпекою односельців, тому добивається встановлення в селі бодай однієї біло-червоної зебри зі світлофором на вимогу. Коротка зупинка не надто затримає водіїв у дорозі, але дасть людям можливість переходити дорогу без ризику для життя.
Червоний сигнал світлофора змусить зупинитися, навіть якщо водій не помітить пішохода.
У Житомирській обласній філії Агентства відновлення на лист Валентина Грушецького відповіли, що грошей на встановлення світлофора на пішохідному переході в Реї немає, бо кошти під час війни передбачені лише для облаштування місць підвищеної аварійності. А в їхньому селі такої статистики недостатньо.
Замало аварій для появи світлофора?
Також пообіцяли, що після завершення ремонту оновлять розмітку, дорожні знаки та шумові смуги, і нагадали, що за дотриманням правил дорожнього руху стежить поліція (тобто з масовим перевищенням швидкості мають боротися саме вони).
«Це звучить так, наче громада має принести в жертву більше своїх громадян, тоді держава погодиться витратити гроші на світлофор у “місці підвищеної аварійності”, — коментує відповідь держустанови Віктор Загреба, дослідник державної політики з безпеки дорожнього руху кампанії «За безпечні дороги», засновник громадської організації Vision Zero. — Просто мурашки по шкірі від такої логіки».
«Цікаво, що сказали б ті, хто зараз говорить про “відсутність аварійної статистики”, якби йшлося, не дай Боже, про життя їхніх дітей, — з гіркотою додає Володимир, батько збитого хлопчика. — Я розумію, що одна дитина — це ще не статистика, але це моя дитина, кожна дитина в Україні сьогодні цінна».
Світлофори «на крові»
Зебра з біло-червоною розміткою і світлофором на вимогу є в сусідньому селі Сінгури. Його встановили відносно недавно, після того як у 2024 році там загинув пішохід.
Наступний світлофор ще за кілька кілометрів, у селищі Гуйва, він регулює перехрестя траси з другорядною дорогою. Зʼявився там ще в 1990-х, невдовзі після того, як одного ранку там одночасно загинули чотири вчительки місцевої школи, коли переходили дорогу, вийшовши з автобуса.
232 кримінальні справи за п’ять років
За допомогою інструментів ШІ ми знайшли в Єдиному державному реєстрі судових рішень України 232 кримінальні справи за минулі п’ять років (з 2021-го по 1 червня 2026-го), у яких є згадки про збиття пішоходів саме на нерегульованих зебрах на міжміських дорогах у населених пунктах та поблизу них. Хтось загинув, хтось вижив, діставши тяжкі травми.
З них сім аварій трапилося на трасі М-21 (Виступовичі — Могилів-Подільський), про яку йдеться в цій статті.
Ці дані дають уявлення про проблему, але вони явно неповні, оскільки ми не знайшли в реєстрі даних щонайменше про пʼять аварій такого штибу на тій самій Житомирщині, про які писали в новинах упродовж двох останніх років.
Найбільше (34) у судовому реєстрі зафіксовано аварій із постраждалими та загиблими пішоходами на трасі М-06 Київ — Чоп, відремонтованій напередодні Євро-2012.
На другому місці за кількістю згадок про збитих пішоходів на зебрах траса М-05 Київ — Одеса (16).
Ситуації, описані в усіх кримінальних справах, дуже схожі: «водій не обрав безпечної швидкості, не вжив заходів, щоб зупинитися й пропустити пішохода», тому той або загинув, або дістав тяжкі травми.
«Не вжив заходів, щоб пропустити пішохода»
Але трапляються й інші характерні аварії біля нерегульованих зебр, унаслідок яких страждають і водії, і пасажири. Наприклад, один водій зупинився, щоб пропустити пішохода, а його ззаду вдарив інший, який «проґавив» і не стишився (одна з таких аварій була й у Реї).
Швидкості на трасі великі, тому наслідки часто трагічні. Якщо удар сильний, страждають люди в обох автівках, ще й пішохід, якого зрештою збивають «паровозом» зі сплющених автівок.
Там, де є дві смуги руху в один бік, пішохода іноді збиває водій, що їде в лівому ряду, поки водій із правого ряду його пропускає. Кілька таких аварій також описані в судовому реєстрі.
За нашими підрахунками на основі даних Національної поліції, загалом протягом минулих пʼяти років на міжміських трасах і підʼїзних дорогах зафіксовано близько 21 тисячі дорожньо-транспортних пригод.
Тобто за дуже грубими й приблизними підрахунками в кожній сотій аварії на міжміських дорогах гине або тяжко травмується пішохід, який іде по зебрі.
Вбивче поєднання
«У всіх цих аваріях і смертях є також частка вини тих, хто ці дороги проєктує і затверджує, — вважає Віктор Загреба. — Чотирисмугові дороги класу 1Б — найнебезпечніший вид доріг в Україні, які й далі облаштовують за радянськими стандартами, затвердженими ще в 60-х роках минулого століття. На цих дорогах є вбивче поєднання транзитної функції швидкісної траси з місцевими з’їздами, нерегульованими пішохідними переходами, розворотами і лівими поворотами з виїздом на зустрічну смугу, перехрестями на одному рівні».
Саме такою є міжнародна траса М-21, яка перетинає Рею та багато інших сіл на ділянці Житомир — Вінниця.
Стратегічно в країні потрібно збудувати обʼїзні ділянки, щоб винести траси за межі міст та сіл і наблизитися до європейських стандартів. Це допоможе зберегти життя і водіїв, і пішоходів.
Якщо транзитна дорога все ж таки пролягає через населений пункт у Європі, є різні способи убезпечити місцевих мешканців.
Якщо трафік на транзитній дорозі не дуже інтенсивний, її звужують перед пішохідними переходами, як видно на фото вище.
Також часто встановлюють світлофори на вимогу. Подорожні втратять зайвих кілька хвилин, проте це радикально змінить якість життя мешканців села чи містечка біля дороги. У поєднанні з обмеженням швидкості, суворим контролем і високими штрафами за перевищення це працює.
За словами Віктора Загреби, хороші приклади для наслідування — Литва і Польща, де дорожні норми і стандарти осучаснили й тепер вони близькі до тих, які можна побачити в Данії, Швеції, Нідерландах.
Експерт звертає увагу й на те, що сучасні польські проєкти, за якими будуються дороги в Польщі, економніші за українські.
Який сенс будувати дороги в Україні за застарілими радянськими стандартами? А саме це й відбувається.
Тому добиватися бодай світлофора з кнопкою на вимогу біля зебри, як це роблять сьогодні мешканці Реї на Житомирщині, не чекаючи трагічної статистики, — це цілком європейський шлях. І це найменше, що можна зробити сьогодні на згаданій ділянці дороги.
Без ліфтів і сходів
Будівництво наземних чи підземних переходів на таких швидкісних автомагістралях проблеми не вирішить.
«Їх набудували чимало на дорогах Київ — Харків і Київ — Чоп, — нагадує Віктор Загреба. — Щоб перейти дорогу, потрібно спуститися-піднятися сходами на кілька метрів вгору-вниз. Це недоступно для маломобільних людей, батьків із дитячими візочками, не кажучи вже про худобу. Худоба не вміє ходити по сходах!
Ліфти, якщо їх і встановили десь, ніколи не працювали або вже на другий день ламалися. Обслуговувати їх — це супердорого.
Окрема проблема — один, нехай навіть ідеальний, перехід на все розтягнуте уздовж автомагістралі село. Якщо людині доведеться йти до нього два кілометри, то вона зробить собі дірку в шумовому загородженні й на свій страх і ризик перебіжить в іншому місці, як це роблять мешканці багатьох сіл, розтягнутих уздовж доріг між Києвом, Харковом та Одесою.
Ці саморобні перелази також є свідченням того, що інженери й держава просто провалили свою роботу».
Перелази через автотраси — провина проєктантів
В ідеалі пішохідна дорога в межах міста має бути безбар’єрною, щоб пішоходу не треба було підніматися чи спускатися сходами, натомість підніматися і знижуватися має швидкісна траса.
Можуть, коли хочуть
«Наші водії чудово вміють сповільнюватися в населених пунктах і дотримуватися правил, коли їздять Європою, бо пам’ятають про високі штрафи і невідворотність покарання, — нагадує Валентин Грушецький. — Думаю, всі це помічали. Їде водій чемно через польські села, а як перетнув кордон з Україною, так і натиснув на педальку».
На українських дорогах такі «дива» з дотриманням правил також трапляються, коли водії бачать поліцейське авто.
«Дивіться, вони зупиняються! Помалесеньку, помалесеньку їдуть. Можуть же! А чому? Тому що в нас поліція стоїть!» — радісно демонструє «дивовижу» Валентин в іншому своєму відео, знятому невдовзі після ДТП, коли біля злощасного переходу впродовж кількох годин чергувала поліцейська машина.
А потім поліція поїхала.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися