Статті

Українці в Чехії: як зберегти ідентичність дитини в країні «лагідної асиміляції»

Якщо вийдете прогулятися середмістям Праги чи Брно, майже напевне зустрінете українців. Чехія — лідер Євросоюзу за кількістю українських громадян: 6% населення, або 600 тис. осіб. Із них кожен шостий — дитина чи підліток, чия українська ідентичність проходить випробування «лагідною асиміляцією». Через близькість мов, високий рівень життя, комфортне середовище українські діти розчиняються в новому просторі стрімко й часто непомітно для себе.

Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко

Фото: ПЛАСТ Чехія — Plast Česká republika

Протягом двох місяців у Празі я спостерігала, як ця легкість стає пасткою. Оскільки чеська держава фокусується на вивченні своєї мови, збереження українського коріння — справа приватна. Єдиним надійним якорем залишається щоденна впертість батьків, внутрішня мотивація родини.

Усе йде від батьків

«Номер один — це родина, сім’я. Там все починається», — переконаний Богдан Райчинець, голова Європейського конгресу українців (ЄКУ) та Української ініціативи в Чехії.

Він народився в Празі в сім’ї емігрантів 1940-х років і є прикладом того, що українство можна зберегти, якщо вдома закладено правильний фундамент. Сьогодні Чехія надає значно кращі можливості для самоорганізації, ніж пів століття тому, вважає Богдан.

Цю думку поділяє посол України в Чеській Республіці Василь Зварич: «Насамперед треба говорити з батьками. Значну частину проєктів, програм присвячувати їм».

Дипломат відзначає й негативну тенденцію: нерідко батьки знеохочують дітей від будь-чого українського, стимулюючи говорити вдома чеською. На думку Василя Зварича, такий підхід не можна виправдовувати прагматичною мотивацією: втрата свого «я» не є обов’язковою ціною успіху в іншій країні.

Для «нової хвилі» біженців цей вибір часто стає виснажливим марафоном. Журналістка чеського ресурсу ProUkraїnu Наталя Агаркова описує тривожну реальність: діти, які пішли до чеських садочків чи перших класів, опановують місцеву мову бездоганно, але починають плутати українську та чеську абетки. Їхні мами працюють на кількох роботах — сил на українські книжки чи розмови про культуру не залишається.

Ситуацію ускладнюють психологічні процеси. Підлітки стають перекладачами та емоційною опорою для своїх батьків у чеських офіційних установах. Це заважає дитині шукати відповідь на питання «хто я?», а іноді навіть викликає дискомфорт при використанні української мови, вважає Габріелла Цяпець, керівниця напряму психологічної підтримки спільноти «Щедрик».

Між двома школами

Для більшості українських сімей у Чехії освіта стала випробуванням на витривалість. «Бідні українські діти, вони такі завантажені», — каже Наталя Агаркова. Вона описує, як після уроків у чеській школі, де навіть математика стає викликом через мовний бар’єр, діти сідають за українське онлайн-навчання.

Іноді родини, не витримуючи темпу, змушені обирати одну мову — чеську. Для тих, хто хоче зберегти українську мову та культуру, найпрямішим шляхом залишаються школи вихідного дня.

«Є кілька суботніх шкіл у Празі й кілька в інших містах, таких як Брно, Градець-Кралове тощо. Вони були ще до війни, але зараз, оскільки мігрувало багато українців, їхні потужність та інтенсивність роботи значно вищі. Вся сила і потенціал — це вчителі, директори та батьки, які підтримують ці школи», — розповідає Богдан Райчинець.

Голова ЄКУ виокремлює новий тренд — чесько-українські класи в приватних школах. Проте зауважує, що основою закордонного українства традиційно залишаються саме суботні та недільні школи. Найбільша з них у Празі — «Ерудит». Тут навчається 160 дітей за програмою, що передбачає отримання українського свідоцтва державного зразка.

Ця освітня траєкторія цілковито тримається на плечах родин, додає Райчинець. Державна підтримка (гранти чи проєкти міністерств) покриває 10–20% видатків, тоді як левова частка — оренда приміщень, оплата праці вчителів — це щомісячні внески батьків.

Посол Василь Зварич називає окремим успішним кейсом школу від благодійного фонду School from my friends, де навчається понад 150 дітей. Це єдина школа в Празі з українською акредитацією, що працює з понеділка до п’ятниці. Її мета — отримати офіційну акредитацію в системі чеської освіти. Це стане прецедентом, коли повне навчання українською за кордоном дістане офіційне визнання чеської держави.

А поки що двостороння система освіти має «сірі зони». Наталя Агаркова розповідає історію дівчини-дизайнерки, яка після трьох років чеського коледжу захотіла повернутися в Україну, але зіткнулася з бюрократичним пеклом. Жоден український заклад не зміг пояснити, як зарахувати її чеські оцінки, а міністерські «гарячі лінії» лише перенаправляли дзвінки. За таких умов повернення молоді додому неможливе.

Освітній трамплін

Збереження української освіти в Чехії дає несподіваний бонус. Українські випускники можуть скласти український національний мультипредметний тест безпосередньо в Чехії. Для цього в країні організували чотири комп’ютеризовані центри в Празі, Брно й Плзені.

Оскільки українська середня освіта триває 11 років, а чеська — 13 років (через навчання в гімназіях та коледжах до 19–20-річного віку), наші отримують атестат про повну середню освіту на два роки раніше за чехів. За умови успішної нострифікації (визнання документів) це дає їм змогу ставати наймолодшими студентами в чеських університетах, де вони мають право на безплатне навчання чеською мовою.

Жива ідентичність

Якщо школа — це обов’язок, то неформальні спільноти стали простором емоційного розвантаження та соціалізації українських дітей у Чехії.

Під час мого перебування в Празі я потрапила на воркшоп в Українському громадському та консультаційному центрі (UCCC). Масштаб чималий: на подію зареєструвалося понад 25 організацій. Це мережа людей, які щодня створюють альтернативу «лагідній асиміляції». Громада така активна, що дипломати ледве встигають за її темпом, каже посол.

«Люди зацікавлені показувати своє, і це робить їх ментально здоровішими», — додає Богдан Райчинець.

У Чехії діє екосистема українських осередків. Серед них можна виокремити такі:

UCCC у Празі фокусується на підтримці дорослої спільноти. Через тренінги допомагає діаспорі ставати професійно успішною.
Хаб Nusle — простір зустрічей підлітків. Тут можна знайти психологічну допомогу, розвинути таланти й згуртуватися навколо культурного осередку.
Команда Hometown у Зліні робить ставку на інтерактив. Через ігри та майстер-класи допомагає підліткам розкритися. Серед дорослих популярна українська бібліотека — існує гострий запит на книжки рідною мовою.
Спільнота «Щедрик» в Оломоуці створила підлітковий клуб і вокальну студію «Камертон». Творчі виступи, конкурси, мистецькі заходи на природі допомагають шукати себе та самовиражатися.
Осередки «Пласту» — важливий фундамент у Празі, Брно, Остраві. Дітей вчать традицій через пригоди та щотижневі зустрічі виключно українською мовою.
Культурний простір Spilka створюють середовища, де українська культура присутня природно (через кінопокази, поетичні вечори, ватри).
«Українські книжкові полиці» в чеських бібліотеках.

Такі ініціативи працюють на те, щоб діти не розчинялися в спокійному чеському середовищі, а залишалися живими та драйвовими.

Не загубитися

Досвід молодих українців у Чехії нагадує будівництво паралельних світів, двошарового буття: чеська школа дає інструменти для життя, а українська громада — сенс і коріння.

Нині в Чехії народжується новий образ «успішного українця» — людини, яка не розчиняється в середовищі, а збагачує його. Ця філософія вже працює на практиці: від науковців, які підтримують військо й колег в Україні, до бізнесів, які стали частиною празьких вулиць. Що підтверджує головну тезу: інтеграція — це розвиток, а асиміляція — втрата.

Яким буде завтра спільноти? Напевно, нас чекає «ротаційна міграція» — молоді люди вільно житимуть на дві країни. Проте успіх цього сценарію залежатиме від того, чи зможе українська держава створити прозорі алгоритми повернення молоді додому.

Авторка дякує Інституту CEELI за допомогу в підготовці статті та відвідин Праги в межах стипендіальної програми.

біженці діти освіта українці за кордоном чехія ідентичність